Центральну Раду вони оголосили ворожою інтересам українського народу. Більшовицькі війська почали наступ на Україну.

Воєнними діями проти України керувала комісія у складі В. Леніна, И. Сталіна і Л.Троцького. Російські війська були під командуванням В.Антонова-Овсієнка і М. Муравйова. Щоб приховати російську інтервенцію в Україні, В. Ленін настійливо радив своєму командуванню: "...Рішуче й беззастережне перелицювання наших частин, що є на Україні, на український лад — отаке тепер завдання. Треба заборонити Антонову називати себе Антоновим-Овсієнко, — він повинен називатись просто Овсієнком. Те саме треба сказати про Муравйова... та інших".

Тим часом в Бресті йшли переговори між Німеччиною і Росією. На початку грудня 1917 р. була підписана угода про перемир'я. Продовжувалися переговори про підписання мирного договору. Більшовицька делегація видавала себе за представників всіх народів бувшої Російської імперії. Та Центральна Рада послала в Брест-Литовськ свою делегацію. На переговорах українська делегація ознайомила присутніх дипломатів із змістом IV Універвалу ЦР. IV Універсал 22 січня 1918 р. закликав увесь народ звільнити Україну від більшовиків та інших напасників і проголошував, що "однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого незалежною Вільною Суверенною Державою Українського Народу".

Українські соціалісти в ЦР вважали, що війна між соціалістичними урядами практично не можлива. ЦР не була готова до війни, вона мала у своєму розпорядженні на Лівобережжі незначні військові формування кількістю в 15 тисяч чоловік. їх очолювали такі вже відомі діячі, як С. Петлюра, що командував Гайдамацьким кошем Слобідської України, Є. Коновалець на чолі куреня Січових Стрільців та інші.

Ініціатива у війні належала більшовикам. Воєнні дії велися вздовж стратегічно важливих шляхів сполучення — залізниць. На початку лютого 1918 р. Київ був захоплений частинами РСЧА (Робітничо-Селянської Червоної Армії). У столиці розпочався червоний терор, грабунки і сваволя.

Делегація УНР на переговорах в Брест-Литовську оголосила, що ЦР перебуває у важкому стані і вимагає негайної допомоги. 9 лютого 1918р. Брест-Литовськнй мирний договір був підписаний. Кордон між Україною і Австро-Угорщиною провели по старому кордону Російської імперії. Таємна угода про створення коронного краю в Східній Галичині залишалась дійсною. Окрім цього Австро-Угорщина зобов'язувалась передати УНР окуповані Волинь і Холмщину. В свою чергу Україна повинна була експортувати в країни Четверного союзу декілька мільйонів тон продовольства. Німеччина та її союзники звернулися до уряду РСФСР з вимогою відвести свої війська з території України. Проте Росія продовжувала операції проти УНР. Тоді війська Німеччини і Австро-Угорщини і загони ЦР перейшли у наступ проти військ РСФРР. 7 березня в Київ повернувся уряд УНР. Протягом березня-квітня 1918 р. російські війська були вигнані з України. Радянська Росія визнала суверенітет ЦР над УНР.

Брестський мирний договір поклав початок міжнародному визнанню незалежної України.

У квітні J 918 р. в історії української державності закінчилася доба Центральної Ради. 29 квітня І 918 р. ЦР ухвалила Конституцію УНР, а Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив Павла Скоропадського гетьманом України. В результаті майже безкровного державного перевороту ЦР була розпущена і з'явилося нове державне утворення — Гетьманат "Українська держава". Суть перевороту полягала у спробі консервативних сил шляхом зміни парламентської форми правління на авторитарну створити нову державну систему. Скоропадським планувалась рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті держави. Гетьман зосередив у своїх руках всю повноту влади. Він призначив отамана (голову Ради міністрів),' затверджував і розпускав уряд, контролював зовнішню політику. У "Грамоті до всього українського народу" гетьман зобов'язувався забезпечити спокій, закон і можливість творчої праці.

Дійсно, епоха Гетьманату характеризується деяким економічним піднесенням. Вона була часом високої кон'юнктури. Була відновлена приватна власність, підтримувалось вільне підприємництво, запроваджена гривня, працювали банки, акціонерні компанії та біржі.

За Гетьманату відбулися позитивні зрушення в культурі та освіті. В Україні було відкрито понад 150 гімназій, вийшли з друку декілька мільйонів українських підручників. Відкрито було також два державних університети —у Києві і Кам'янці-Подільському. Восени 1918 р. була створена Українська Академія Наук, президентом якої став біолог В. Вернадський. Крім цього було засновано широку мережу загальноукраїнських закладів та установ.

Та все це не допомогло П. Скоропадському утриматись при владі. Успіхи його режиму залежали від окупантів — німецьких та австро-угорських військ.

Законодавство Гетьманату стало невдалою копією основних законів Російської імперії. Відсутність сучасного вітчизняного відповідника твердої влади змусила Скоропадського вдатися до архаїчних форм. Гетьманат, запозичений з феодальної сивої давнини, у 1918 р. міг бути лише декоративним обрамленням держави.

Опорою гетьманського режиму були поміщики, велика буржуазія та стара бюрократія, далека від боротьби за національні ідеали. Хибність однобічної орієнтації на виключно імущі класи гетьман відчув дуже скоро. Влітку починаються масові антигетьманські виступи — страйки залізничників у містах і селянські повстання проти окупантів та гетьманців. Поразка Німеччини у війні привела до падіння режиму П. Скоропадського. За останній місяць існування Гетьманату в урядовій політиці відбувся різкий поворот вправо. Домінуючу роль в ньому стали грати прибулі з Петрограду російські генерали, які встановили зв'язок П. Скоропадського з Добровольчою армією Денікіна. Першим актом цього кабінету був збройний розгін нешкідливої студентської маніфестації, що завдало великої шкоди як студентам, так і урядові.

Утворення цього реакційного уряду стало сигналом до збройного виступу С. Петлюри, який закінчився падінням Гетьманату.

Доба Директорії продовжувалася з грудня 1918 р. по листопад 1920 р. Невдовзі після державного перевороту П. Скоропадського опозиція створила Український національно-державний союз. А восени було розглянуто питання про збройний виступ проти Гетьманату. Для керівництва виступом обрали верховний орган держави — Директорію в складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швсця, О. Андрісвського, А. Макарснка. Проголошений гетьманом курс на федеративний союз з небільшовицькою Росією прискорив розвиток подій. Спішно завершується процес формування підрозділів січових стрільців — полку під командуванням Є. Коновальця. З падінням П. Скоропадського і встановленням влади Директорії полк, а з часом і бригада, корпус січових стрільців у складі шести полків став ударною силою петлюрівської армії.

Коли під Мотовилівкою 18 листопада 1918 р. війська Директорії розгромили найбільш боєздатні сили гетьмана, стало зрозуміло, що в Україні прийшли до влади інші політичні сили. А на початку грудня армія Директорії контролювала майже всю територію України. Та вже через півтора місяці вона змушена була під ударами РСЧА залишити Київ. При чому війська Директорії залишили Київ передчасно і швидко. Більшовики були ще далеко і ніяк не могли вступити в місто після евакуації петлюрівців. Тому між відходом одних і приходом інших утворився певний вакуум влади — період безвладдя, коли в Києві не було влади взагалі. Це продовжувалося цілий тиждень.

Для Директорії почався час безперервних переїздів, жорстокої боротьби за владу, безуспішних пошуків політичної підтримки. Змінювалась обстановка, а з нею і місцезнаходження українського уряду. З Києва уряд Директорії переїхав до Вінниці, з Вінниці — до Рівного, з Рівного до Кам'янця-Подільського. Один тільки урядовий кабінет змінював свій склад шість разів. За час свого існування Директорія простувала від республіки до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою.

Основними подіями доби Директорії були — відновлення влали республіканців, акт злуки УНР і ЗУНР, еволюція влади від парламентської форми правління до авторитаризму. Вирішальною була постійна експансія радянської Росії в Україну з кінця 1918 р., в результаті якої була встановлена радянська влада. За підрахунками одного з жителів Києва тих часів, влада в столиці з 1917 по 1920 pp. змінювалась 15 разів.

Однією з найважливіших помилок Директорії було те, що вона так і не встановила повністю свою владу в Україні.

Варшавський договір Директорії і Польщі 1920 року. Неможливість відкритої боротьби військ Директорії проти проти військ більшовиків змусила українське керівництво вдатись до партизанських дій. В грудні 1919 року частина армії УНР вирушила в зимовий похід по тилах як радянської армії, так і армії Денікіна. П'ятитисячна армія УНР здійснила п'ятимісячний рейд в тилах ворога. Ніяких перемог ця експедиція Директорії не принесла. Становище ускладнювалося ще й тим, що політичні діячі і військове командування УНР, ЗУНР і УГА не могли узгодити свої погляди і дії під час активного наступу РСЧА і вмілої пропаганди більшовиків серед населення України.

Коли армія УНР поверталася з зимового походу, вона опинилася перед загрозою інтернування, тому що без погодження з урядом Польщі не можна було продовжувати боротьби проти радянської Росії. Поляки ж саме готувалися до війни з Росією, тому досить охоче пішли на союз з Директорією.

В квітні 1920 року, відмовившись віл претензій на Східну Галичину, що викликало обурення її населення і політичної еліти, С. Петлюра уклав з поляками договір про спільний наступ в Україну проти більшовиків. Показово, що таємно укладений договір так і не був ратифікований польським