Поляки, які планували створити між собою і Росією східноукраїнську буферну державу, погодилися на цей союз. Вони сподівалися, що з появою в Україні відродженої армії Петлюри їхній наступ дістане підтримку налаштованого проти більшовиків селянства. На початку травня 1920 року сили союзників, що налічували близько 65 тисяч поляків і 15 тисяч українців, оволоділи Києвом.

Та, мабуть, особистого авторитету С. Петлюри виявилося недостатньо для того, щоб подолати в народі традиційну неприязнь до його союзників — польських панів. До того ж і поляки повели себе в Києві як справжні окупанти. Вони здійснили декілька терористичних актів проти православних священиків, заарештували низку відомих громадських діячів, висадили в повітря декілька будинків, серед них і будинок колишнього губернатора. Зірвали також поляки і мости на Дніпрі.

В червні більшовики вдалися до контрнаступу, який зрештою привів до польсько-радянських мирних переговорів і розриву поляків з Петлюрою. Армія Директорії, яка збільшилася за цей час до 35 тисяч бійців, продовжувала воєнні дії проти більшовиків до листопада 1920 року. Потім українські війська змушені були відійти з Волині в Польщу, де вони й були інтерновані поляками. Війна за незалежність України скінчилася.

Ризький мирний договір Польщі з РСФРР і УСРР 1921 року і доля України. Труднощі українсько-польської війни проти більшовиків, які супроводжували всю кампанію з квітня по жовтень 1920 року, спонукали польський уряд розірвати договір з Директорією.

В травні-липні 1920 року РСЧА нанесла поразку польським військам і розгорнула наступ на захід, вступила на територію Польщі. В середині серпня радянські війська підійшли до Львова і Варшави. Однак армія ген. Ю. Пілсудського зупинила наступ військ М. Тухачевського і змусила їх відступити.

При посередництві міністра зовнішніх справ Англії лорда Керзона в жовтні 1920 року в Ризі було підписано перемир'я між Польщею і Росією. А в березні 1921 року був підписаний Ризький мирний договір про припинення радянсько-польської війни і встановлення нормальних дипломатичних відносин. В переговорах і підписанні договору в Ризі брала участь і делегація Радянської України.

У відповідності до договору радянсько-польський кордон встановлювався досить далеко на схід від так званої "лінії Керзона". Він проходив по річці Збруч, потім по Волині через Остріг до впадіння Горині в Прип'ять. Серед іншого до Польщі відходили Західна Україна і Західна Білорусія. Доля Східної Галичини була вирішена тільки в 1923 році на конференції послів в Парижі, коли Галичину долучили до Польщі.

Договір зобов'язував надати росіянам, українцям і білорусам в Польщі і полякам в РСФРР і УСРР всі права, які б забезпечували вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів. Однак обидві сторони порушували умови договору про припинення взаємної ворожої діяльності і про рівноправ'я росіян, українців і білорусів, які проживали в Польщі, а також поляків, які проживали в Росії і в Україні.

Оскільки Польща визнала радянський уряд в Україні, то делегацію УНР не було допущено на переговори в Ризі. Так само не дозволили брати участь в переговорах в Ризі і делегації ЗУНР. Таке політичне і дипломатичне свавілля з боку Польщі і Росії по відношенню до урядів УНР і ЗУНР дало підстави назвати Ризький мирний договір "Ризьким Андрусовим", за аналогією з Андрусівським мирним договором 1667 року. Тоді Польща і Росія поділили між собою Україну, не питаючи згоди ні її народу, ні керівників.

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В зб. наукових праць ОДЮА: Актуальні проблеми політики.— Вип. 1-2.—Одеса, 1997.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. — Київ-Львів, 1912.

Грушевский О.С. Города Великого княжества Литовского XIV-XVI вв.— К., 1918.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст.— К., 1966.

Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XV 1-Х V111 ст.— К., 1972.

Крип'якевич І.П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму.— К., 1962.

Линниченко И. Юридические нормы шляхетского землевладения и судьбы древнерусского боярства в Юго-Западной Руси XIV-XV вв.— К., 1892.

Любавский М.К. Областное деление и местное управление Великого княжества Литовского.— М., 1893.

Максименко М. "Русская Правда" и литовско-русское право.— К., 1904.

Музнчснко Петро. Історія держави і права України. Ч. 1, Одеса, 1997.

Стрийковський М. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі.—Дзвін, 1990, №№ 1-2, 3-4.

Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.— К., 1987.