На початку 60-х років XIX ст. в Галичині зароджується ліберальний український національний рух — народовці Він об'єднував середні шари населення — студентів, священиків та решту інтелігенції, яка не примкнула до "москвофілів". Очолив "народовців" Володимир Шашкевич (син Маркіяна Шашкевича) з товаришами. Це за їх участю виходили у Львові вищеназвані газети. "Народовці" мали великий вплив в середовищі студентських організацій — громад, які виникли і діяли за зразком Київської громади. Саме завдяки зусиллям "народовців" у Львові стали можливою заснування і діяльність "Просвіти", яка охопила своїм культурним впливом перш за все українську селянську масу. З часом "Просвіта" настільки зміцніла, що поряд з культурницькою діяльністю стала займатись розвитком кооперативного руху в Галичині, що теж їй вповні вдалося.

Найбільш впливовими і довговічними у "народовців" були часописи "Діло" і "Правда". Завдяки народовцям була здійснена загальноукраїнська справа — створено Наукове Товариство ім. Т. Шевченка—перший науковий заклад як в Україні Наддністрянській, так і в Україні Наддніпрянській.

На відміну від "москвофілів", "народовці" своєю діяльністю сприяли об'єднанню українського національного руху. Правда, шлях до селянства для "народовців" пролягав через греко-католицьку церкву. Саме вона користувалась в народі найбільшим авторитетом. Тому "народовці" мусили йти на певний компроміс з клерикалами, що надавало їх діяльності певного консерватизму.

Радикали. В середині 70-х pp. XIXст. в Галичині з'явилась молода інтелігенція, яка однаково з упередженням відносилась як до "москвофілів" так і до "народовців". Консерватизм і провінційність обох цих течій відштовхнули від них українську революційну молодь. Під впливом М.Драгоманова, володаря дум тодішньої прогресивної молоді, такі галицькі громадські і культурні діячі, як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші, захопилися ідеями соціалізму. Соціалізм для них уособлював все модерне і європейське в політичному житті України. Так, в Галичині з'явилась ще одна радикальна течія в суспільно-політичному русі українців.

Появу цієї течії ознаменував перший судовий політичний процес проти українських соціалістів І. Франка, М. Павлика, О. Терлецького, який відбувся у Львові в 1877-1878 pp.

В 70-80-х роках XIX ст. радикали видавали друком часописи "Громадський друг", "Дзвін", "Молот", "Світ", вели пропагандистську роботу серед українських селян і робітників. У 1899 р. частина радикалів на чолі з І. Франком та М. Павликом вкупі з народовцями організували Українську національно-демократичну партію (УНДП), яка потім відіграла основну роль в уряді

ФОРМУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ У XIX СТ.

Кирило-Мефодіївське братство. Під впливом загострення протиріч у Європі між абсолютизмом і демократією у 1-й половині XIX ст. посилився громадський та суспільний рух і в Україні. Вершиною його стало виникнення в кінці 1845 р. у Києві Кирило-Мефодіївського братства. Засновниками його були: професор історії Київського університету М.Костомаров, чиновник канцелярії генерал-губернатора М.Гулак і вчитель Полтавського кадетського корпусу В.Білозерський. Незабаром до них приєднався II.Куліш, письменник і етнограф, а за ним і Т. Шевченко, на той час вже видатний поет, який прославився своїм "Кобзарем", що вийшов друком у Санкт-Петербурзі в 1840 р.

Програмні положення братства викладені в "Книзі буття українського народу" та в "Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія". Сама форма організації була запозичена у церковних братств. Проірама відстоювала загальнолюдські цінності — справедливість, свободу, рівність і братерство. Пропонувалось також створити федерацію слов'янських держав з центром у Києві.

Ведучу роль національних ідей в організації захищав Пантелеймон Куліш. Необхідність повалення самодержавства відстоювали Тарас Шевченко разом з Миколою Гулаком, а християнські і загальнолюдські ідеї пропагував Микола Костамаров

За доносом одного із студентів на початку 1847 р. всіх учасників братства без усякого суду було заслано. Найтяжче було покарано Т. Шевченка — його віддали у солдати без права писати і малювати і заслали на Аральське море.

Кирило-Мефодіївське братство врахувало уроки світового досвіду і використало ідеї західноєвропейського вільнодумства в своїх національних умовах. Ним були сформульовані основні постулати українського відродження, визначені форми та методи досягнення поставленої мети. Діяльність братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за державність України. Це була спроба нової національної еліти визначити місце і роль українського народу в сучасному історичному контексті.

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В зб. наукових праць ОДЮА: Актуальні проблеми політики.— Вип. 1-2.—Одеса, 1997.

Грушевський М. Культурно-національний рух на Україні в XVI-XVII ст. — Київ-Львів, 1912.

Грушевский О.С. Города Великого княжества Литовского XIV-XVI вв.— К., 1918.

Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури XVI-XVIII ст.— К., 1966.

Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії України доби феодалізму XV 1-Х V111 ст.— К., 1972.

Крип'якевич І.П. Джерела з історії Галичини періоду феодалізму.— К., 1962.

Линниченко И. Юридические нормы шляхетского землевладения и судьбы древнерусского боярства в Юго-Западной Руси XIV-XV вв.— К., 1892.

Любавский М.К. Областное деление и местное управление Великого княжества Литовского.— М., 1893.

Максименко М. "Русская Правда" и литовско-русское право.— К., 1904.

Музнчснко Петро. Історія держави і права України. Ч. 1, Одеса, 1997.

Стрийковський М. Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі.—Дзвін, 1990, №№ 1-2, 3-4.

Шабульдо Ф.М. Земли Юго-Западной Руси в составе Великого княжества Литовского.— К., 1987.