Виникнення кримського ханства

План

1. Крим в xiii-xiv століттях

2. Створення улусу золотої орди

3. Генуезькі і венеціанські колонії в криму

4. Виникнення кримського ханства

КРИМ В XIII-XIV СТОЛІТТЯХ

Кримський півострів поділяється на нагір'я, рівнину і півострів Керч. На береговій смузі і в гірських долинах Криму існувала дуже давня землеробська культура. Північна степова частина Криму з'єднана з чорноморськими степами тільки вузьким перешийком, тому вона була безпечним і в кліматичному відношенні сприятливим місцем для зимівок кочівників. Численні грецькі міста на узбережжі були тісно пов'язані торговельними відносинами з Середземним морем. А гирло

Дону було кінцевим пунктом великого караванного шляху, що йшов з монгольських степів і Хорезму через пониззя Волги до Азовського і Чорного морів. За самим своїм місцем розташування та природою Крим був покликаний слугувати торговельним портом для кочівників, що населяли чорноморські степи.

На час завоювання Криму татарами приморська частина півострова — Херсонес, Сугдея, або Судак, Боспор — знаходились під владою Візантії, а північна, степова частина належала половцям, які брали данину з грецьких міст і користувались їхніми гаванями для вивозу рабів і для придбання іноземних товарів. В гірській частині Криму було розташоване невелике князівство Готія, або Дорі, з центром на місці теперішнього Ескі-Ксрмен і з сильною фортецею Феодоро, або Мангуп-Кале. Готія знаходилась у васальній залежності від Візантії. Серед багатонаціонального населення цього князівства ще проживали залишки готів, але правляча династія була грецька, з роду трапезундських Комнснів.

СТВОРЕННЯ УЛУСУ ЗОЛОТОЇ ОРДИ

Татари неодноразово здійснювали походи в Крим і піддавали грецькі міста жорстокому розоренню. Але, як і половці, татари продовжували використовувати ці міста як гавані. Тобто тут татари продавали в рабство за кордон полонених і купували зброю, тканини та інші предмети першої необхідності. Поступово татарські феодали почали осідати на території Криму і захоплювати тут землі. Місцеве землеробське населення попало в кріпосну залежність від татарських феодалів. На їх землях в XIV ст. згадуються селяни та здольщики, які обробляли панську ріллю та виноградники. В інших випадках місцеве населення платило оброк продуктами сільського господарства. Серед феодальних родів, які раніше за інших осіли в Криму, найбільш могутнім був рід шірінських беїв.

Вже в XIII ст. в Криму намічається створення самостійного татарського улусу. В кінці століття тут пробував заснувати спадковий уділ хан Ногай.

В XIV ст. Кримом правили намісники золотоординських ханів. Вони були його васалами. Намісники користувались великою самостійністю. їм було дозволено вести війни, підписувати договори з іноземними державами і навіть чеканити власну монету. Столицею кримського намісництва був Солхат, або Старий Крим. Солхат був містом з жвавою торгівлею і багатонаціональним населенням. Окрім татар там жили українці, осетини і особливо багато вірменів. Збереглась мечеть, побудована ще золотоординським ханом Узбеком, і руїни інших будівель, що свідчать про багатство і значення міста.

ГЕНУЕЗЬКІ І ВЕНЕЦІАНСЬКІ КОЛОНІЇ В КРИМУ

В другій половині XIII ст. на південному узбережжі Криму греків змінили італійські торговельні республіки — Генуя і Венеція. Хрестові походи відкрили їм доступ на ринки Сходу. Вже в XIII ст. генуезці і венеціанці отримали дозвіл від візантійських імператорів відвідувати Константинополь і торгувати на Чорному морі. В 1204 р. Константинополь був завойований хрестоносцями, і на місці Візантійської імперії була створена Латинська імперія.

Візантійська імперія була відновлена лише в 1261 р. за сприяння Генуї. Нова Візантійська імперія надала генуезцям та візантійцям право вільного плавання в Чорному морі. В 70-х pp. XIII ст. генуезці купили у золотоординських ханів дозвіл влаштувати торговельну факторію на місці давньогрецького міста Феодосії, яка була названа Кафою. Одночасно венеціанці влаштувались в грецькому місті Сугдеї (Судак). Між Генуєю і Венецією почалась запекла боротьба за чорноморські колонії, з якої переможцем вийшла Генуя. Вона заволоділа грецькими містами кримського узбережжя, в тому числі Херсонесом, Сугдеєю, Чембало (Балаклава), Боспором (Керч). В Тані (Азов) мали свої квартали і генуезці і венеціанці. На чорноморському узбережжі Кавказу Генуї належали Анапа, Сухумі та інші міста. В Україні італійці володіли Монкастро (Акерман). Через свої колонії Генуя вивозила у великій кількості збіжжя, рабів, яких постачали татарські феодали, продукти тваринництва (шкіри), сіль, з Кавказу — мед, віск, будівельний ліс, з Азовського моря — сушену рибу і ікру. Навзамін ввозились тканини, прянощі, бакалея. Пам'ятниками існування генуезьких колоній в Криму

и посьогодш залишаються руїни стін і башт в Феодосії та інших пунктах Криму і розташована на неприступній скелі могутня Судацька фортеця.

Золотоординські хани продовжували вважатись верховними правителями всієї території Криму брали з генуезьких міст данину і піддавали їх жорстокому розоренню у випадку непокори. Татарське населення, яке проживало на території, підвладній генуезцям, було підпорядковане татарському ханові. Але у внутрішніх справах генуезькі колонії були абсолютно самостійні і залежали лише від Генуї, звідкіля до них присилались консули. Порядок всередині колоній визначався статутами, які вироблялись в Генуї. Відносини італійців з татарами регулювались договорами з кримськими намісниками. Генуезькі колонії в Причорномор'ї досягли значного розквіту в XIV ст. завдяки монопольному їх пануванню на місцевих ринках. Та це багатство зосереджувалось в руках невеликої групи купців і лихварів, які жорстоко експлуатували найбідніше населення, як генуезьке, так і туземне. В Кафі запекла боротьба між "великими людьми" ("ророіо grasso") і "людьми малими" ("ророіо minuto") не раз переходила у відкриті повстання. В 1454 р. повстанці висунули гасло: "Хай живе народ! Смерть знатним!". Станова боротьба ускладнювалась антагонізмом між купкою генуезьких "громадян" і підвладним їм безправним туземним населенням — греками, вірменами, татарами.

ВИНИКНЕННЯ КРИМСЬКОГО ХАНСТВА

Початок XV ст. був часом смут і внутрішньої боротьби в Золотій Орді. Крім того, Кримський її улус сильно тяжів до самостійного політичного існування. Саме цими смутами і непевністю відносин і скористався великий литовський князь Вітовт. Він привабив в Литву масу татар, частково як полонених, а також і втікачів, вигнанців, яких переслідував великий хан, і поселив їх, щедро наділивши і землями, і привілеями.

В міру свого зміцнення місцеві татарські феодали прагнули утворити в Криму самостійну державу. За їх підтримки з кінця XIV ст. тут з'являлись на короткий час місцеві хани, що швидко мінялись на престолі. В утворенні окремого від Золотої Орди ханства в Криму були зацікавлені, як вже було сказано, Литва, а також і Московське князівство. Важко було передбачити в слабому ще Кримському ханстві того в недалекому майбутньому небезпечного ворога, існування якого визначало в значній мірі подальший хід суспільного розвитку Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського і в його складі — України.

І Литва, і Московщина могли б використовувати кримських ханів проти Золотої Орди. За підтримкою, з одного боку, — місцевих беїв, а з іншого, — великого князя литовського Вітовта, в 1427 р. в Криму з'явився хан Хаджі-Гірей, який поклав початок династії Гіреїв. Він пробував об'єднати весь Крим під своєю владою. Біля Солхату Хаджі-Гірей наніс важку поразку генуезькому війську і наклав на Кафу данину.

На середину XV ст. Кримське ханство вже встигло остаточно відокремитись від Золотої Орди, користуючись для цього і підтримкою Литви. А вона розповсюдила за Вітовта свою владу до низин Дніпра і Дністра впритул до берегів Чорного моря і контролювала південь України за допомогою фортець. На Дніпрі були укріплення Канева, Черкас, в руках Литви знаходився головний пункт переправи через нижній Дніпро — острів Тавань, литовсько-руські укріплення були на місці теперішньої Одеси, а також в гирлі Дністра і вище нього. Немає нічого дивного в тому, що Хаджі-Гірей, перший з династії Гіреєїв, вважав себе підручником великого князя литовського. Та становище скоро і круто змінилось.

Завоювання Константинополя турками-османами в 1453 р. надало іншого спрямування політиці Кримського ханства, яке тільки склалося. Як показали подальші події, Крим неминуче мусив увійти в спільний союз мусульманських держав на чолі з Туреччиною. Таким чином, татари ставали ворогами по відношенню до всіх представників християнського світу.

Заволодівши південними берегами Чорного моря і входом в нього, Турецька імперія прагнула оволодіти і північними, і східними його берегами. Вже в 1454 р. турецький флот з'явився біля берегів Криму. Коли в 1466 р. Хаджі-Гірей помер, між його синами почалась боротьба за престол. В ній взяли участь як татарські беї, так і генуезці. В боротьбу втрутився і турецький султан. В 1475 р. турецький флот прийшов до Кафи. Після чотирьохденного бомбардування Кафа, в якій спалахнуло повстання греків і вірменів, здалась на милість переможця. Далі турки взяли Анапу, Судак і решту генуезьких фортець, в яких були залишені турецькі гарнізони. Кримське ханство попало у васальну залежність від Османської імперії.

Ханський престол був відданий турками синові Хаджі-Гірея, який попав до них в полон — Менглі-Гірею. Але це було зроблено за