Після поразки першої російської революцій УДРП припинила своє існування. Українські ліберали в вересні 1908 р. створили Товариство українських поступовців (ТУП) з метою об'єднання українських політичних сил у блок на між партійній основі.

Спроби організованої політичної боротьби українців викликали розгубленість й опір чорносотенців. Один з їх київських лідерів Савенко писав у газеті "Киевлянин": "український рух розвивається і знаходить між інтелігенції і напів-інтелігенції більше і більше прихильників. Необхідно визнати, що ми проспали українофільський рух. Замість того, щоб боротися з ним, ми підсміювались над хохломанством. Тепер українофільство зросло так, що з ним вже необхідно рахуватись і боротися".

У передвоєнний період пожвавилася полеміка між різними політичними силами Росії, в якій брали участь українські ліберали. Одним з найпомітніших серед них був С. Єфремов, чиї статті, фейлетони, замітки з політичних та літературних питань систематично з'являлись у газеті "Рада", інших виданнях.

Єфремов Сергій Олександрович (1876 —?) — видатний політичний діяч, публіцист, літературний критик та історик української літератури. В1890 р. закінчив Київську духовну семінарію, 1895— 1901 pp. навчався на юридичному факультеті Київського університету. Був членом Київської загальної організації, київської української студентської громади. Статті з літературознавства друкувались у часописах "Киевская старина", "Літературно-науковий вісник", "Записках наукового товариства їм. Т. Шевченка", відомих петербурзьких виданнях "Русское богатство", "Голос минувшего". Досліджував світовий досвід розв'язання національного питання. Взірцем для нього були цивілізовані автономно-федералістичні відносини між Норвегією і Швецією. В1902 р. видав у Львові брошуру "Національне питання в Норвегії". Був одним із засновників Української демократично-радикальної партії, одним з організаторів видання газети "Громадська думка". Його двічі заарештовували протягом революції 1905—1907 pp. Після революції активно засуджував охлократію, обстоював думку про цілісність ("безбуржуазність") української нації. У вересні 1908 р. став співзасновником Товариства українських поступовців, секретарем Ради якого працював з 1909 p., відповідальним за зносини з російськими політичними колами. У1917 р. був головою ЦК Союзу автономістів-федералістів, заступником голови Центральної Ради, Генеральним секретарем з міжнаціональних справ. Після ліквідації Центральної Ради відійшов від активної політичної діяльності. У 20-х роках — академік, віце-президент ВУАН. У1930 р. засуджений у справі СВУ.

У центрі уваги публіцистики С. Єфремова — об'єктивне оцінювання українського руху після поразки революції 1905—1907 pp., питання його тактики. Оскільки, на думку Єфремова, український рух повернувся на стадію "дрібного гуртківства", знову постало завдання поступового перетворення його на політичну силу, здатну працювати з українськими масами. Активно полемізував він з чорносотенцями, лідерами російських кадетів (П. Струве). У його міркуваннях домінувала теза, що "не слід поступатись перед будь-якими своїми національними домаганнями або занадто великі надії покладати на когось, опріч самих себе". Більшість українських діячів усвідомили необхідність самостійної тривалої і копіткої політичної роботи з масами, яка мала дати наслідки тільки через певний час.

Література

Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР // Радянська Україна. — 1991. — 31 серпня.

Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе. — К., 1999.

Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів 1734—1775 pp.: У 2-х т. — Київ. 1998 — 2000.

Багатопартійна Українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських партій. — Київ, 1992.

Багринець В. М. Коли і як виникли назви Україна, українці. — Ужгород, 1997.

Бандера С. Перспективи української революції: Збірник творів. — Мюнхен, 1978,

Бар М., Зеленоокий А. Війна втрачених надій: Український самостійний рух у 1932—1945 pp. // УІЖ. — 1992. — №6.

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953—1985 pp. — Львів. — 1992.

Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. — К., 1991.

Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. перша. — Харків, 2000.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний та правовий аналіз. — К., 1994. — Кн. 1.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917—1941 pp.). — К., 1999.

Боєчко В. Ф., Чабан А. Ю. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва // УІЖ. — 1999. — № 2.