Тільки через два місяці з'явився царський маніфест про ліквідацію Запорізької Січі. В ньому було сказано, що "сечь Запорожская в конец уже разрушена, со изстреблением на будущее время и самого названия Запорожских Козаков...". Насамкінець Катерина II з задоволенням констатувала, "что нет теперь более сечи Запорожской в политическом ея уродстве, следовательно же и Козаков сего имени".

Ліквідація Запорізької Січі відкрила широкі можливості перед царизмом в подальшій колонізації України. Так, в 1782 р. в Лівобережній Україні було поширене "Учреждение для управления губерний", за яким Україна перетворювалась на звичайну губернію. В 1783 р. був виданий указ про заборону вільних селянських переходів в Лівобережній і Слобідській Україні. В цьому ж році козацькі полки були перетворені в регулярні кінні підрозділи російської армії.

На час ліквідації автономії Гетьманщини в 1783 p., тобто через 134 роки після Зборівської угоди 1649 p., вільних військових посполитих в Україні вже майже не було. При цьому маєтки роздавались головним чином "у вічність", а не "наранг". У XVIII ст.

в Росії закінчується процес створення абсолютної монархії, посилюється кріпосницьке гноблення. Цей гніт особливо почали відчувати на собі українські селяни і навіть частина козаків.

Про силу і могутність Російської імперії в цей час свідчать її воєнні успіхи. В той час, коли Росія воювала зразу на два фронти — з Польщею і з Туреччиною, в імперії спалахнуло селянське повстання під проводом О. Пугачова, з яким уряд успішно впорався. Так само переможно для Росії скінчилися вказані війни. Одночасно з цими воєнними кампаніями Росія встигла ліквідувати Запорізьку Січ.

Повстання селян в с. Турбаях. Боротьба поневолених трудящих мас Лівобережної України проти феодально-кріпосницького гноблення добре прослідковується на прикладі повстання в с.Турбаях (1789-1793 pp.). Історія цього села була типовою для багатьох сіл Лівобережжя. У Турбаях наочно проявились ті заходи, за допомогою яких українська старшина збільшувала своє землеволодіння, закріпачувала селян і козаків.

Село до 1711 р. не було покріпаченим. Серед його жителів залишилось чимало колишніх реєстрових козаків і тому всі селяни вважали себе вільними козаками. В 1711 р. миргородський полковник, а пізніше гетьман, Д. Апостол виписав турбаївців з козацького реєстру і перетворив у залежних селян. Особливо відчутною ця феодальна залежність для турбаївців стала з 1776 p., коли їх село купили поміщики Базилевські. Вони відразу ж почали посилено експлуатувати селян, чинити свавілля і жорстоко розправлятися з непокірними.

Все це прискорило виступ селян проти поміщиків. Спочатку вони добивалися відновлення козацьких прав, а з ними і волі від кріпосного ярма. Коли прийшла звістка, що Сенат визнав за частиною турбаївців козацькі права і вольності, в боротьбу включилося все село. Обурившись на Базилевських, селяни 5 січня 1789 р. відмовилися йти до них на панщину. Спроби панів Базилевських за допомогою Голтвянського суду, який у повному складі приїхав до села під охороною військової команди, примусити селян коритися поміщикам, привели до спалаху 8 червня 1789 р. збройного повстання.

Під проводом обраних керівників повстанці проникли в маєток, розібрали майно, зруйнували маєток і підприємства, на яких їх експлуатували, а поміщиків Базилевських забили на смерть. Озброєні киями, косами та іншим селянським реманентом, повстанці розігнали воєнну команду, а урядовців і суддів захопили і примусили дати підписку про те, що всіх турбаївців "добровільно переведено в козаки". Звільнившись від влади поміщиків і урядовців, турбаївці протягом чотирьох років жили вільно, обираючи для управління отамана, суддю і писаря. Це був яскравий приклад боротьби українських селян за свободу.

Уряд Катерини II, зважаючи на складні внутрішні і зовнішні обставини, довго не придушував цього повстання. Лише в 1793 р. в село прибула значна військова частина та загони козаків з артилерією і придушила повстання. Керівників повстання заслали до Сибіру на каторгу, а всіх решту селян переселили в Херсонську губернію.

Повстання в с.Турбаях стало визначною подією того часу і залишилось в народній пам'яті як одна з яскравих сторінок боротьби проти кріпацтва. В народній пісні "Задумали Базилевці" підкреслюється, що турбаївське повстання викликало переполох серед панів:

Ой, на горі огонь горить, А в Турбаях димно, — Як побили Базилевців — То всім стало дивно.

Задунайська Січ. В 1775 р. після ліквідації Січі запорожці розділилися. Частина їх залишилась на місці, при цьому біля 70 представників старшини стали офіцерами російської армії в званнях від прапорщика до капітана, а рядовим козакам було запропоновано записатись або в купці, або в міщани, або отримати земельний наділ і стати державними селянами.

Друга частина (до 10 тисяч осіб) козаків втекла на турецьку територію і була розселена султаном в межиріччі Південного Бугу, Дністра і Дунаю. Отже, запорожці "посідали на лодочки ma й махнули за Дунай", вважаючи, що "добре буде запорожцям і під турком жити". Є підстави думати, що переселення здійснилось не зразу, як описують народні пісні і перекази, а за декілька разів. Незабаром запорожці почали конфліктувати з нащадками донських козаків, нєкрасовцями, які після поразки повстання Кондратія Булавіна оселилися спочатку на Кубані, а потім переселились за Дунай. Тому запорожці за наказом султана перейшли на лінію Сілістрія-Рущук, що викликало серед них невдоволення. Через це біля 8 тисяч козаків перейшли на австрійську територію, та згодом знову повернулись, тому що їм не сподобалась бюрократична система господарювання австрійців, прискіпливий облік і контроль в урядуванні. Козаки оселилися на притоці Дунаю — Дунаївці. Розбивши з допомогою місцевих січовиків нєкрасовців, козаки оформилися на зразок Запорізької Січі. В спрощеній формі існувало 38 куренів, влада виборного кошового, своя православна церква тощо.

В 1778 р. козаки були прийняті в турецьке підданство (старшина присяглася на вірність султанові).

Тим часом російський уряд давно вже тривожився з приводу існування поза Росією такого вільного військового формування, уламка Запорізької Січі. Тому росіяни почали закликати задунайських козаків перейти під юрисдикцію російського царя. В 1828 p., під час російсько-турецької війни, росіяни змогли переманити до себе кошового отамана Йосипа Гладкого, який, забравши клейноди і військовий скарб, перейшов на російський бік з невеликою групою прихильників (з 500 козаків). Внаслідок зради Й. Гладкого турки зруйнували Задунайську Січ, частину козаків вирізали, дві тисячі решти ув'язнили. Як війна скінчилась, останніх відпустили за Дунай, та про козаччину не було вже й мови. Розбиті козаки вже не змогли відновити організоване життя. Та їх нащадки ще й досі живуть в Добруджі.

Азовське козацтво. Після активної участі козаків Й. Гладкого у війні Росії з Туреччиною 1828-1829 pp. з них було утворено Окреме запорізьке військо. В 1831 р. воно було перейменоване в Азовське козацьке військо. Його розселили між Бердянськом і Маріуполем на узбережжі Азовського моря в Катеринославській губернії. Азовське козацтво разом з сім'ями складало біля 6 тисяч осіб. В обов'язок козацтва входило спостереження за східним узбережжям Чорного моря за допомогою збройної флотилії з дрібних суден. В другій половині XIX ст. козаки з сім'ями були перетворені в селян.

Бузьке козацьке військо. Росія не покидала спроб використати козацтво як військову силу. В бойових діях російсько-турецької війни 1787-1791 pp. приймало участь козаче вісько, сформоване з бувших запорожців. Ще в 1783 р. за дорученням уряду А.Головатий з помічниками організував полк "Вірних козаків". Кіш був поставлений в урочище Васильків біля Дністровського лиману. Так, в 1784 р. було сформоване Бузьке козацтво, яке одержало землі від Катерини II між Дністром і Бугом. В 1784 р. там було 12 тисяч козаків."Військо вірних козаків" згодом було переіменоване в Чорноморське козацьке військо. Кошовим став Сидор Білий, сухопутними військами командував Захар

Чепіга, а козачою флотилією — Антон Головатий. Підкорялось військо Г. Потьомкіну, який отримав титул "Великий гетьман козачих військ".

Козакам дозволили поселитися на нових землях. Було створено три паланки: Кінбурнську, Березанську і Слободзейську. Адміністративним центром було м.Слободзея. Війську знову віддали клейноди "Нової Січі".

Та після війни, в 1792 p., Чорноморське козацтво переселили на правий берег Кубані і з'єднали з лінійним козацьким військом. Там було засновано 40 курінних селищ. Центром Чорноморського війська став Катеринодар. В 1860 р. уряд об'єднав Чорноморське і Кавказьке військо, і це об'єднання дістало назву Кубанського козачого війська. Останнє було єдиними козачим формуванням, яке існувало ще й в 1917 р. і мало деяку дуже обмежену автономію

Джерела та література

Багацький В. Суспільне становище жінки в Україні в XVI-XVII ст.— В