ДОПОМІЖНІ ІСТОРИЧНІ ДИСЦИПЛІНИ

План

1. Функції історичної науки

2. Методологія історичної науки

3. Принципи історичних досліджень

4. Хронологія історії

5. Видатні дослідники історії україни та їх погляди

Існують допоміжні історичні дисципліни, що мають порівняно вузький предмет дослідження. Вони вивчають його детально і таким чином сприяють більш глибокому розумінню історичного процесу в цілому. До їх числа відносяться: археологія - яка вивчає залишки матеріальної культури людей різних епох і яка намагається на основі їх топографії в просторі відновити суспільні стосунки і духовне життя в середині тих чи інших людських колективів; етнологія — наука, яка займається вивченням всіх боків культури сучасних відсталих суспільств і яка проектує свої спостереження і висновки на історичний процес в первісному ладі; хронологія, що вивчає системи відліку часу; палеографія — рукописні пам'ятники і старовинне письмо; дипломатика — історичні акти; нумізматика — монети, медалі, ордени, грошові системи, історію торгівлі; метрологія — систему мір; прапорознавство — прапори; геральдика — герби країн, міст, окремих сімей; сфрагістика — печатки; епіграфіка — написи на кам'яних скелях, плитах, глиняних виробах, металі; генеалогія — наука про походження міст і прізвищ; топоніміка — про походження географічних назв; краєзнавство — історія місцевості, регіону, краю.

Історія — не тільки одна з двох тисяч існуючих наук, які правлять, слугують сучасному людству, але й одна з найбільш давніх. Історія тісно пов'язана з іншими науками зокрема, з психологією, соціологією, філософією, юридичними науками, економічною науковою теорією, математикою, мовознавством, літературознавством тощо. На відміну від них вона розглядає процес розвитку суспільства в цілому, аналізує всю сукупність явищ суспільного життя, всі її боки (економіку, політику, культуру, побут тощо) і їх взаємозв'язки і взаємозумовленість. В той же час кожна з існуючих наук за час розвитку людства пройшла свою історію. І на сучасному етапі всі науки і види мистецтва обов'язково включають історичний розділ. Наприклад, історія математики, лінгвістики, літератури, історія держави і права та інші.

ФУНКЦІЇ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ

Функції історичної науки. Історія взагалі, а історія України зокрема, виконує декілька соціально значимих функцій. Перта — пізнавальна, що інтелектуально розвиває, яка полягає в самому вивченні історичного шляху країн, народів і в об'єктивно-істинному відображенні всіх явищ і процесів, що складають історію людства.

Друга функція — практично-політична. Суть її в тому, що історія як наука, виявляючи на основі теоретичного усвідомлення історичних фактів закономірності розвитку суспільства, допомагає виробити науково обґрунтований політичний курс, запобігати суб'єктивним рішенням. В єдності минулого, нинішнього і майбутнього — коріння інтересу людей до своєї історії. Кожний народ історія змушує займатись двосторонньою культурною роботою, — як над природою країни, в якій йому судилося жити, так і над своєю власною природою.

Третя функція — світоглядна. Історія створює документально точні повісті про видатні події минулого, про мислителів, яким суспільство завдячує своїм розвитком. Світогляд — погляд на світ, суспільство, закони його розвитку — може бути науковим, якщо спирається на об'єктивну реальність. В суспільному розвитку об'єктивна реальність — це історичні факти. А факти — річ вперта. Історія, її фактологічна сторона, є фундаментом, на якому базується наука про суспільство. Щоб висновки історії стали науковими, необхідно вивчати всі факти, що відносяться до даного процесу в їх сукупності. Тільки тоді можна буде отримати об'єктивну картину світу і забезпечити науковість пізнання.

Історія має велике виховне значення. Це четверта функція історії. Знання історії України формує якості громадянина — патріотизм, показує роль народу і окремих історичних осіб у розвитку суспільства, дозволяє пізнати здобутки людства в їх розвитку, зрозуміти такі категорії, як честь, суспільний обов'язок, дозволяє бачити вади і недоліки суспільства і людей, їх вплив на людські долі.

Вивчення минулого привчає мислити історичними категоріями, бачити суспільство в розвитку, оцінювати явища суспільного життя по відношенню до їх минулого і співвідносити з наступним ходом розвитку подій.

МЕТОДОЛОГІЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ

Метод показує, як відбувається пізнання, на якій методологічній основі, на яких наукових принципах. Метод (спосіб дослідження)— це шлях дослідження, спосіб побудови і обґрунтування знань.

Зараз відбувається очищення історії України від радянських міфів та формування її наукової концепції. Актуальною залишається проблема вибору методології — науки про методи, підходи та критерії оцінки історичних подій, осіб, явищ.

Більш ніж дві тисячі років тому виникли основні загальнонаукові підходи в історичній думці. Вони існують і нині: це ідеалістичне і матеріалістичне розуміння історії, яке поєднується з метафізичним чи діалектичним методами її пізнання.

Представники ідеалістичної концепції історії вважають, що дух і свідомість первинні і більш важливі, ніж матерія і природа. Тому вони стверджують, що душа людини і її розум визначають темпи і характер історичного розвитку. Тобто інші процеси, в тому числі і в економіці, вторинні, похідні від духу. Отже, ідеалісти роблять висновок, що в основі історичного процесу знаходиться духовне, моральне вдосконалення людей. Суспільство розвиває сама людина, в той час як здібності людині дав Бог.

Прихильники матеріалістичної концепції стверджують протилежне. Оскільки матеріальне життя первинне по відношенню до свідомості людей, то саме економіка визначає весь духовний розвиток і решту відносин між людьми. Сучасна вітчизняна історична наука базується на діалектико-матеріалістичному методі. Цей метод розглядає суспільний розвиток як природно-історичний процес, який визначається об'єктивними закономірностями, але на нього впливає і суб'єктивний фактор через діяльність мас, класів, політичних партій, вождів, лідерів. Існують і конкретно-наукові, прикладні методи історичних досліджень: структурно-функціональний аналіз, моделювання, порівняльний, системний, статистичний, математичний, конкретно-соціологічний тощо.

ПРИНЦИПИ ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Існують також наукові принципи вивчення історичних фактів. Принцип — це основне правило, якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в історії. Назвемо декілька основних наукових принципів.

Принцип історизму вимагає розгляду всіх історичних фактів, явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. Будь-яке історичне явище треба вивчати в розвитку: як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим в кінцевому рахунку стало. Не можна розглядати подію чи особу водночас чи абстрактно, поза часовими вимірами. Тобто історик повинен розглядати події з точки зору тодішньої обстановки, а не пізнішої.

Принцип об'єктивності передбачає опору на факти в їх справжньому змісті, не спотворені і не підігнані під схему. Цей принцип вимагає розглядати кожне явище в його різноманітності і суперечливості, в сукупності як позитивних, так і негативних проявів. Головним в забезпеченні принципу об'єктивності є особа історика, його теоретичні погляди, культура методології, професійна майстерність і порядність.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів в суспільстві. Цей принцип зобов'язує співвідносити інтереси класові і вузько групові з загальнолюдськими, враховуючи суб'єктивний момент в практичній діяльності урядів, партій, осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу на основі аналізу об'єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по-новому оцінити шлях кожної країни, побачити не використані можливості процесу, винести урок на майбутнє.

Тільки за умови дотримання і поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.

ХРОНОЛОГІЯ ІСТОРІЇ

Хронологія або періодизація історії — це встановлення хронологічно послідовних етапів у суспільному розвитку людства. В основу цих етапів мусять бути покладені вирішальні фактори, загальні для всіх країн світу.

Існує безліч хронологічних систем, серед яких ми наводимо три найбільш характерні.

Так, американський історик і етнограф Льюїс Генрі Морган, ґрунтуючись на критерії рівня розвитку продуктивних сил, виділив три епохи в історії людства: дикунства, варварства і цивілізації ("виробництво засобів життя "). Проте Л.Г.Морган не врахував у своїй схемі принципові грані, які відокремлюють етап зрілості первісного суспільства від етапів його становлення і занепаду. Значне розширення в подальшому фактичного матеріалу зробило необхідною розробку нової історичної періодизації первісної історії.

К. Маркс, виходячи з принципу матеріалістичного розуміння історії, поклав в її основу спосіб виробництва, або формаційну концепцію. Тому, за Марксом, історія людства являє собою послідовну зміну суспільно-економічних формацій — первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної, комуністичної.

Започаткована К.Марксом періодизація історії людства була сприйнята далеко не всіма суспільствознавцями Заходу.

У цьому посібнику ми пропонуємо таку періодизацію історії:—

первісна епоха;—

стародавній світ;—

середньовіччя;—

новий час;—

новітній час.

ВИДАТНІ ДОСЛІДНИКИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ ТА ЇХ ПОГЛЯДИ

Вивчення історії України почалося давно, однак перетворення історичних знань в науку почалося впродовж XIX ст. Для розвитку наукової історії України в цей час найбільше зробили Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський. В перші десятиліття XX ст. вивчення історії України продовжили М. Грушевський, Д. Багалій, М. Слабченко, Д. Яворницький, Д.Дорошенко, І. Крип'якевич та інші.

Тенденція до денаціоналізації української історичної науки з особливою силою проявилась в кінці 20-х pp. Була збудована марксистська схема історії України. Найбільшим доробком (за обсягом) українських радянських істориків є восьмитомна (10 книг) "Історія Української РСР". Поруч з наявністю багатьох невідомих документальних даних,