З часом степова Україна повинна була стати зоною великого соціального експерименту. Тут планувалося впровадження цілком нового суспільного ладу. Згодом, окремим декретом від 1785 р. Катерина II оголосила, що в південних степах не буде кріпацтва. А для цього вони повинні були заселятися вільними селянами, відставними солдатами тощо. Проте зростання господарського значення цього краю вимагало все більшої кількості робочих рук. Тому багато хто з поміщиків насильно вивозив кріпаків з північних губерній України чи навіть частково і з Росії.

Адміністративно-територіальне формування Новоросійського краю і його заселення в II половині XVIII ст. Перипетії цієї проблеми висвітлені в роботі Г.О. Заславського "Большой юг Украины: территория и население". (Одесса, 1996). Після вступу на престол в Росії імператриці Катерини II іміграційна політика стала спрямовуватись не на створення воєнних поселень, а на господарське освоєння територій. Був обнародуваний указ від 4 грудня 1762 p., який закликав іноземців переселятись до Російської імперії. Указом від 22 липня 1763 р. переселенцям надавались пільги і запроваджувалось Опікунство іноземних переселенців. 19 березня 1764 р. був виданий указ про колоністів.

Одночасно (укази від 22 березня, 11 червня, 22 липня 1764 р.) вже існуючі колонії були ліквідовані, а замість них була утворена Новоросійська губернія, яка включала в себе:

1. Єлизаветградську провінцію, яка об'єднувала Новосербію і Новослобідський козачий полк.

2. Єкатерининську провінцію, яка об'єднувала Слов'яносербію і Українську лінію.

3. Бахмутський повіт.

Основна причина реформи полягала в загальній політиці Катерини II. Вона прагнула позбавити будь-якої самобутності і незалежності всі частини України, які одна за одною включались урядом Росії до складу імперії. Першою скасована була Гетьманщина, другою — Слобожанщина (перетворена на Українсько-Слобідську губернію), тепер прийшла черга Нової Сербії, Слов 'яносербії і Новослобідського полку.

Чергова російсько-турецька війна 1768-1774 pp. вимагала вирішення не тільки проблеми виходу Росії до Чорного моря за рахунок Кримського ханства і Туреччини, а й подальшого заселення цього краю працездатним населенням. Тому паралельно з депортацією ногайців за Дон уряд продовжував переселенські заходи. В 1773 р. з району бойових дій в Болгарії на територію Новоросійської губернії прибула група з декілька сот сімей і була розміщена в Вільшанці на р.Синюха.

За мирним договором по закінченню війни Буджак і Очаківська область знову віддавались Туреччині і сюди з Добруджі повертались ногаї. А межиріччя Південного Бугу і Дніпра, район Кінбурн, район Мелітополя, межиріччя Дону і Єї в східному Приазов'ї відійшли до Росії.

Кримське ханство, після трьохсотлітньої залежності від Туреччини, юридично оголошувалось самостійним, а фактично включалось в сферу впливу Російської імперії. Землі Запоріжжя опинились між Новоросійською губернією і тільки-но приєднаними територіями. Таке становище не вписувалось в геополітичні плани уряду Росії. 5 червня 1775 р. "Нова Січ" була ліквідована, січові гроші (120 тисяч крб.) і табуни були відправлені на потреби переселенців в Новоросію, а артилерію вивезла російська армія.

В результаті адміністративної реформи 7 листопада 1775 р. територія "НовоїСічі" разом з приєднаними землями і Новоросійською губернією, так би мовити, старого зразка ввійшли до складу новоствореного Новоросійського генерал-губернаторства. Воно включало в себе дві губернії: Новоросійську і Азовську. Генерал-губернатором став граф Г.Потьомкін, якого згодом змінив граф П.Зубов.

Як вже згадувалось, в 1783 р. Новоросійське генерал-губернаторство було перетворено в Єкатеринославське намісництво. Г.Потьомкін став генерал-губернатором Єкатеринославським і Таврійським.

В 1793 р. за другим поділом Речі Посполитої, серед іншого, Росія отримала Поділля. А в 1795 р. південь Поділля і Очаківська область ввійшли до складу новоствореної Вознесенської губернії. Тимчасовим центром її став Новомиргород. Адміністративно губернія входила в управління Єкатеринославського, Таврійського і Вознес енського генерал-губернатора.

Але в 1796 р. територія цих трьох губерній (за виключенням півдня Поділля і низки земель на північному сході) знову була об'єднана в Новоросійське генерал-губернаторство. Генерал-губернатором став генерал-майор Н.Бердяєв, з листопада 1797 р. — генерал від інфантерії граф М.Каховський, а вже з 1800 р. по 1803 р. — генерал-аншеф І.Міхельсон.

В 1797 р. генерал-губернаторство складалось з 12 повітів: 1. Тираспольського; 2. Ольвіопольського; 3. Херсонського; 4. Єлизаветградського; 5. Єкатеринославського; 6. Новомосковського; 7. Павлоградського; 8. Бахмутського; 9. Маріупольського; 10. Перекопського; 11. Сімферопольського. Окремим анклавом був 12-й Ростовський повіт (центр м.Таганрог), розташований в східному Приазов'ї, який включав землі Війська Чорноморського. Більшість його складали бувші запорожці. В 90-ті pp. Військо також поповнювалось за рахунок переселення донських і поволзьких козаків з району Камишина і Дубовки.

Суцільний масив території перших 11-ти повітів заселявся в основному українцями, при чому найчастіше вихідцями з Лівобережжя і рідше з Правобережжя. В заселенні краю брали участь і представники інших етнічних груп. Крім уже згадуваних сербів, болгар та інших вихідців з Балканських країн, власники новостворених маєтків переселяли селян з центральних губерній. А в межиріччі Дністра і Південного Бугу розвивалась молдавська колонізація.

В 1787 р. вийшов царський указ, який забезпечував пільгами переселенців-меннонітів з Прусії. В 1787-1788 pp. з Данцігу прибула і розселилась в Криму і в нижній течії Дніпра, де вже були німецькі і шведські поселення, група німців-колоністів чисельністю понад 900 осіб. Впродовж 90-х pp. XVIII ст. на правобережжі Дніпра в районі

Хортиці виникло 10 меннонітських сіл загальною чисельністю понад 900 мешканців і одне село німців-лютеран. Незважаючи на те, що менноніти розмовляли на нижньо-німецькому діалекті, а мовою діловодства у них була літературна німецька мова, вони зберегли свою етнічну (голландську) самосвідомість і не змішувались з іншими вихідцями з Німеччини.

В цілому проблемами колоністів-іноземців з 1797 р. займалась Експедиція державного опікунства і сільського господарювання. Однак масштаби заселення і участь в ньому іноземців стали вимагати створення регіональних органів, які вирішували проблеми колонізації. І в квітні 1800 р. була створена в Єкатеринославі Контора опікунства І Новоросійських іноземних поселенців, яка знаходилась в розпорядженні Міністерства Внутрішніх Справ. В тому ж році була створена спеціальна канцелярія Одеського оселення іноземних поселенців. Інтенсивна колонізація супроводжувалась заснуванням нових міст.

В 1787 р. було засновано Єкатеринослав (до 1797 р. — ( Новоросійськ). Це місто стало центром намісництва. В ньому незабаром постали ряди крамниць, будинки адміністрації, передбачалося заснувати університет та музичну академію.

На місцях давніх грецьких колоній чи турецьких фортець виникли j Херсон, Миколаїв, Одеса та інші міста. Розташований на правому березі Дніпра Херсон був заснований князем Г. Потьомкіним в 1778 р. на , місці російського укріплення Олександрівського шанцю, зруйнованого турками. В Херсоні був відкритий ливарний завод, який виливав гармати для воєнно-морського флоту. На верфах міста будували воєнні і торговельні кораблі. Херсон був головним торговельним портом на Чорному морі, з якого вивозили зерно до Західної Європи.

Після зруйнування Запорізької Січі, на місці сучасного Миколаєва було засновано хутір, який потім спалили турки. В 1789 р. тут було закладено місто Миколаїв, назване на честь св.Миколи Чудотворця, покровителя моряків і мандрівників. Миколаїв став великим суднобудівним центром, на його верфах будували кораблі різного призначення — воєнні, торговельні, пасажирські. На ливарному заводі відливали ядра для гармат.

Місто Одеса було засновано в 1794 р. Будівництво порту, гавані і міста здійснювалось за проектом Ф. Деволана, під загальним , керівництвом адмірала Й. Дерибаса. Спочатку місто називалось

Хаджибей, за ім'ям татарської фортеці. В 1795 р. його перейменували на Одесу від назви стародавньої грецької колонії Одесос, яка буцімто була колись на березі Тил і тульського лиману. Насправді ж, ця колонія існувала в Болгарії, в районі міста Варна.

Щоб швидше заселити місто, було оголошено, що той, хто оселиться в Одесі, буде звільнений на 10 років від податків і воїнського постою, а також отримає позичку від скарбниці на перший випадок. І все ж Одеса заселялась слабо: в 1793 р. в ній було лише 8 чоловіків та 10 жінок, а в 1799 р. — вже 573 особи обох статей. За перші 25 років свого існування торговий оборот в Одесі збільшився майже в 12 разів, тоді як в Російській імперії — тільки в 2,4 рази. В Одесі з часом зконцентрувалась торгівля хлібом з іноземними державами.

"Одеса немала дитинства", — сказав А.О. Скальковський. Тобто Одеса зразу