Криза тоталітарної системи.

План

1. Зміна геополітичного становища України

2. Наступ реакційних сил на спроби лібералізації політичного режиму в повоєнні роки

Боротьба за державну незалежність (1945—1991)

Повоєнне півстоліття було надто складним в історичній долі українського народу. Особливості його політичного життя визначали різноспрямовані процеси і тенденції. Чи не вперше майже всі етнічні українські землі були зібрані в одній державі. Україна, хоч і частково, стала суб'єктом міжнародного права. У спрямуванні до індустріального суспільства розвилася її економіка Але тоталітарний радянський режим послідовно винищував ненависне йому ідеологічне, політичне українство

Посилення сталінського диктату в Україні в повоєнні роки

Зміна геополітичного становища України

Міжнародна ситуація після Другої світової війни кардинально змінилася. Різко зросла політична вага і міжнародний авторитет країн-учасниць антигітлерівської коаліції. Світ розколовся на два ворогуючі табори — країн західної демократії і країн, в яких до влади з допомогою СРСР прийшли комуністи, У другій половині 40-х років між двома таборами розпочалася "холодна війна".

Важливу роль у відверненні загрози світової війни відіграла Організація Об'єднаних націй, створена у квітні 1945 р. УРСР виступила однією із засновниць ООН нарівні з іншими державами. Після ізоляції, що продовжувалася понад двадцять років, вона знову вийшла на міжнародну арену.

Це було наслідком формального розширення у 1944 р. прав союзних республік у сфері зовнішніх відносин, що дало їм змогу укладати договори та обмінюватися дипломатичними й консульськими представництвами з іноземними державами. Але коли і в якій формі виступати республікам на міжнародній арені, вирішувала Москва. Так, протягом другої половини 40-х — першої половини 50-х років УРСР дозволили вступити до таких міжнародних організацій, як Міжнародний союз електрозв'язку, Всесвітній поштовий союз, ЮНЕСКО тощо. Проте договір щодо Закарпатської України (червень 1945 p.), договір про радянсько-польський кордон (серпень 1945 р.) були укладені СРСР, а не УРСР, хоча безпосередньо торкалися її інтересів. Разом з тим УРСР підписала Паризькі мирні договори 1947 р. з Болгарією, Італією, Румунією, Угорщиною, Фінляндією, які були противниками СРСР у Другій світовій війні.

Вибірковість міжнародних договорів, суб'єктом яких виступала УРСР, була продиктована інтересами союзного керівництва. Такою політикою уряд СРСР мав на меті кількісно зміцнити радянську присутність у міжнародних дипломатичних зносинах, підтримуючи фікцію міжнародно-правового суверенітету союзних республік. Фактично Україна була позбавлена ініціативи у дипломатичних переговорах, самодостатності як при укладанні, так і виконанні укладених нею міжнародних договорів. Втім, інколи інтереси союзного керівництва збігались з інтересами України, наприклад, при возз'єднанні Закарпаття.

Наприкінці Другої світової війни сталінське керівництво вирішило використати природне прагнення українців до возз'єднання в єдиній державі з метою приєднання Закарпаття до СРСР. 28 жовтня 1944р. війська 4-го Українського фронту звільнили Закарпаття від фашистської окупації, а 26 листопада 1944 р. у Мукачеві перший з'їзд народних комітетів Закарпатської України у своєму маніфесті постановив: "Возз'єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір'ю — Радянською Україною і вийти зі складу Чехо-Словаччини". 29 червня 1945 р. у Москві був укладений договір між СРСР і Чехо-Словаччиною, в якому зазначалося, що "Карпатська Україна" возз'єднується згідно з бажанням її населення і на підставі дружньої згоди Договірних Сторін зі своєю споконвічною Батьківщиною — Україною і включається до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки". У січні 1946 p., на території Закарпаття було запроваджено законодавство УРСР.

Після Другої світової війни нагальною стала проблема врегулювання територіальних питань з Румунією та Польщею. З Румунією, що зазнала поразки у війні, воно було вирішене Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 p., який затвердив радянсько-румунський кордон, сформований на 28 червня 1940 р. Цим Румунія беззастережно визнала входження Північної Буковини і частини Бессарабії до УРСР.

На Ялтинській (1945 р.) конференції радянській делегації вдалося домовитися, що східний кордон Польщі пройде по так званій "лінії Керзона". У серпні 1945 р. між Польщею і СРСР було укладено відповідний договір, а в 1946 р. — проведено демаркацію кордону. Так західноукраїнські землі були офіційно визнані територією УРСР.

Ще раніше, у вересні 1944 p., між Польським Комітетом національного відродження та урядом УРСР була укладена угода про переселення українців з Польщі до УРСР, а поляків з України до Польщі. У прикордонних з УРСР польських землях — Підляшші, Холмщині, Посянні та Лемківщині (Закерзоння) — загальною площею 19,5 тис. кв. км споконвічно проживало 750 — 800 тис. українців. Угода формально передбачала добровільне переселення їх в Україну. Однак більшість українців не бажала покидати землі своїх предків, тому почалося примусове переселення (депортація) українців із Закерзоння. Людей зганяли з рідних земель на підставі того, що вони не були поляками. У цьому питанні комуністична влада Польщі співпрацювала з польським антикомуністичним озброєним підпіллям, вояки якого вночі оточували українські села, вщент спалювали оселі, вбивали жителів. Так, лише на Холмщині було ліквідовано 150 сіл і вбито 15 тис. українців. Уряд УРСР ніяк не реагував на такий розвиток подій.

Рішучий опір депортації українців з прикордонних районів чинили підрозділи УПА, але зупинити депортацію українців вона не змогла.

Останнім актом цієї трагедії стада операція "Вісла", що проводилася з 28 квітня до кінця липня 1947 р. Шість відбірних польських дивізій чисельністю до ЗО тис, частини НКВС і приблизно 10 тис. чехословацьких прикордонників заблокували повстанців. Операція мала на меті не тільки знищити загони УПА в Закерзонні, але й остаточно виселити звідти українців. Загони УПА були розгромлені (загинуло до 3 тис. бійців), українське населення депортоване: 150 тис. українців невеличкими групами були розселені в західних та північних районах Польщі, до 4 тис. було запроторено до концтабору Явожно (поблизу Освенцима), де багато з них загинули, до 520 тис. вислано в УРСР. (У 1990 р. Сенат Польщі засудив операцію "Вісла" як злочинну акцію проти українського народу).

У лютому 1954 р. до складу УРСР був включений Крим, що здавна економічно і культурно тяжів до України. У 1944 р. сталінське керівництво депортувало з Криму 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,5 тис. болгар, 10 тис. вірмен, 1,1 тис. німців, огульно звинувативши їх у співробітництві з німецько-фашистськими окупантами. Кримська АРСР була ліквідована. До Кримської області було розпочато організоване переселення людей переважно з центральних районів РРФСР. Народне господарство області було у занепаді. За всіма економічними показниками вона відставала від довоєнного рівня розвитку. Для тодішнього керівництва РРФСР Крим, відрізаний від основної території Україною, із зруйнованою війною економікою, був складною проблемою. За фактично унітарного державного устрою СРСР, коли незалежність окремих радянських республік була декларативною, всі принципові питання вирішувалися у Москві, у радянського керівництва визріла думка про адміністративне підпорядкування Кримської області УРСР. При цьому враховували територіальну близькість, тісні господарські, культурні зв'язки, економічну спроможність України дотувати Крим. Був використаний і відповідний момент — урочисте 300-річчя так званого "возз'єднання" України з Росією: відзначення 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ "Про передачу Кримської області із складу РРФСР до складу УРСР".

Таким чином, на початку 1954 р. територія УРСР стабілізувалася, її площа склала 603,7 тис. кв. км. Вона була поділена на 25 областей, межувала на сході з РРФСР, на півночі з БРСР, на заході з Польщею, Чехо-Словаччиною, Угорщиною, Румунією.

Частина етнічних українських територій залишалася поза межами УРСР. Це північно-східні райони Слобожанщини і Кубань, що залишалися у складі РРФСР (частина території сучасних Білгородської, Воронезької областей і Краснодарського краю); південні райони Берестейщини у складі БРСР (частина території сучасної Брестської області). Підляшшя, Холмщина, Посяння та Летлівщина у складі Польщі; Прятівщина у складі Словаччини; частина Мараморощини у складі Румунії.

Сучасна Україна немає територіальних претензій до своїх сусідів.

За політичним устроєм Україна була радянською соціалістичною республікою в складі СРСР. У 1949 р. було прийнято новий прапор УРСР — червоно-лазурового кольору, 31 січня 1950 р. утверджено Державний гімн Української РСР.

Але ці формальні ознаки державності не змінили фактичного становища України в складі СРСР. Вона залишалася повністю залежною від союзного центру. Внутрішня та зовнішня політика УРСР повністю підкорялася інтересам Москви.

Єдиною політичною партією в УРСР залишалася Компартія України, діяльність інших політичних партій, сил, груп" рухів була заборонена і нещадно переслідувалася каральними органами тоталітарної радянської держави.

Фактично за Конституцією 1937 р. державна влада в УРСР належала трудящим міста і села в особі рад депутатів трудящих, а насправді вся повнота влади в руках партійного апарату.

Наступ реакційних сил на спроби лібералізації політичного режиму в повоєнні роки

Процес повернення до мирного життя, подолання повоєнної розрухи перебував під пильним контролем Комуністичної партії. Вона формувала адміністративно-господарський та радянський апарат республіки.

Першим секретарем ЦК КП(б)У залишався М. Хрущов (з червня 1938 по березень 1947 року і з грудня 1947 по грудень 1948 року). До грудня 1947 року він обіймав і посаду