Гетьман Іван Виговський. Наступник Богдана Хмельницького — І. Виговський (1657-1659 pp.) спробував був відродити проект ще свого попередника — українсько-польсько-литовську Річ Посполиту. Створювалось щось нове — Руське князівство у складі Речі Посполитої. Державний устрій князівства примхливо поєднував у собі традиції Війська Запорізького і Речі Посполитої. Реєстр козаків кількістю у 60 тисяч повинен був мати власну адміністрацію і суд на чолі з гетьманом. Гетьман же був і головнокомандувачем козацького війська. Люд посполитий знаходився під юрисдикцією канцлера, воєводи, трибуналу у Києві, міських судів; законодавчо-дорадчої влади — шляхетських сеймиків. Все це мало реалізуватись в результаті підписання Гадяцького трактату 1658 р. між Гетьманщиною і Польщею.

Цей договір був укладений гетьманом І. Виговським з Польщею після приборкання ним бунту полтавського полковника М. Пушкаря і розриву з Москвою. За договором Україна, в межах воєводств київського, чернігівського й брацлавського, мала входити як незалежне Руське князівство у федерацію з Польщею і Литвою. На чолі князівства мав бути обраний пожиттєво українськими станами гетьман, затверджений королем.

Договір передбачав окремі міністерські посади, депутатів до сейму, судовий трибунал і фінанси. Армія складалася б з ЗО 000 козаків і 10 000 найманого регулярного війська. Польські і литовські війська не мали права перебувати в Україні. Православні зрівнювалися у правах з католиками. Заборонялося будівництво греко-католицьких церков і монастирів, а в сенаті мали право засідати православний митрополит і єпископи. В Україні мали бути засновані 2 університети, а також відкрилися б колегії і гімназії, надавалася свобода друку. Польський сейм затвердив Гадяцький трактат.

Та не так сталося, як гадалося. Взаємні уступки, на які, здавалося, пішли у цьому договорі обидві сторони, не задовольнили перш за все войовниче налаштованих польських шляхтичів. Не заспокоїлися і неродовиті українські козаки, а за ними й селяни. Олії у вогонь доливала і Москва. Так що Руське князівство проіснувало недовго. Як засвідчила історія, Гадяцький договір був тільки новим виданням Зборівської угоди.

В серпні 1658 р. почалася війна з Московщиною. Першим виступив І.Виговський проти московських гарнізонів в Києві і на Лівобережжі. Цар погоджувався забрати з українських міст залоги (гарнізони), визнати умови Гадяцького договору, надати гетьманові посаду київського воєводи, а старшині підтвердити їх права і вольності. Проте до переговорів не дійшло, а тим часом було вислано в Україну величезне, більш ніж стотисячне військо під проводом князя С. Трубецького. Битва украшсько-польсько-татарських військ з росіянами відбулася під Конотопом влітку 1659 р. Вирішальне значення мало знищення козацькою піхотою вогнем рушниць ворожої кінноти. Це була перша за багато років воєнна поразка Росії. Склалося враження, що ця битва надовго визначила стосунки Росії і України на користь останньої.

Однак вміло створена Москвою опозиція політиці І. В иго всь кого в Гетьманщині організувала повстання проти уряду гетьмана. Почалися страхіття громадянської війни. В ній навіть був забитий селянами між Биховом і Кобижчою біля Ніжина такий славетний мислитель, вчений і політичний діяч, як Юрій Немирич. "Одно містечко воює проти другого, син проти батька, батько проти сина — страшне тут твориться вавілонське замішання", - - писав про це сучасник тих подій. Цим зуміла скористатись Росія. Знову в Україну послали з військами князя С. Трубецького, який займав міста і села майже без опору, приводячи населення до присяги на вірність цареві. І. Виговський відступав на Правобережжя, пробував ще змінити ситуацію на свою користь, але не знаходив підтримки серед населення України, яке вважало його польським епігоном. Восени 1659 p. І. Виговський емігрував до Польщі і скоро був розстріляний поляками за звинуваченням у зраді.

Друге гетьманування Юрія Хмельницького. Сподіваючись, що авторитет роду Хмельницьких допоможе припинити внутрішні конфлікти в державі, козацька старшина обрала гетьманом Богданового сина Юрія Хмельницького (1659-1663 pp.). Російський уряд, який направив в Україну нове військо, примусив молодого гетьмана прийняти ганебні Переяславські статті, начебто взяті боярами з Переяславського договору Б.Хмельницького. А як ми вже пам'ятаємо, насправді ж ніякого договору в Переяславі Б.Хмельницький не підписував.

За цими статтями в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Брацлаві, Умані розташовувались російські гарнізони разом з воєводами. Утримували їх коштом місцевого населення. Віднині гетьмана мусили обирати тільки з дозволу царя. Росії повергалися всі конотопські трофеї козаків і полонені, а гетьман мав видати всю родину Виговських. Гетьманові заборонялося займатись зовнішньою політикою, козацьке керівництво затверджувалося Москвою. Київський митрополит попадав у підлеглість до московського патріарха.

Більш того, гетьманові були нав'язані нові статті. Зокрема, рада старшин не мала права усувати гетьмана без дозволу царя. Гетьман з свого боку не міг ані призначати, ані звільняти полковників без згоди ради. Гетьман також не мав права розпочинати походи без царського дозволу: за наказом царя гетьман мав йти з усім військом, куди йому звелять. Козацькі гарнізони повинні були вийти з Білої Русі.

Розчарований Ю.Хмельницький в жовтні 1660 р. виступив на боці Речі Посполитої. Він допоміг розбити московські війська під Чуцновом і підписав з Польщею новий договір. Але лівобережні полки під командуванням Якима Сомка залишилися вірними Росії. Тому вони чинили запеклий опір Ю.Хмельницькому. Безсилий зломити опозицію і припинити внутрішні конфлікти, Ю.Хмельницький на початку 1663 р. зрікся влади і постригся в ченці.

Гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький. Як бачимо, в середовищі політичної еліти Гетьманщини стався розкол. Яким Сом ко так і не зміг скористатись з усунення Ю. Хмельницького, тому що того ж року на "Чорній Раді" під Ніжином владу захопив І. Брюховецький, який не забарився знищити своїх опонентів.

Новий гетьман уклав з Москвою Ба туринські статті в 1663 р. Це були п'ять умов, як додаток до основних Переяславських статей. Особливий інтерес викликає перша з них, де мова йде про зобов'язання годувати російське військо в Україні.

В 1665 p. І. Брюховецький першим з українських гетьманів зробив візит до Москви у супроводі почту з 500 осіб. Там гетьман підписав новий договір з російським царем, яким ще більше було обмежено права України.

Всі податки, які платили міщани і селяни, переходили тепер до царського скарбу. На Україну було поширено також російську горілчану монополію. Вибори гетьмана мали відбуватися в присутності представника царя, а обраний гетьман мусив приїздити на затвердження царем у Москву. Московські гарнізони загальним числом в 11 600 солдатів мали перебувати в Києві, Чернігові, Ніжині, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Кременчуці. В новій гетьманській столиці Гадячі, в Запорізькій Січі і ще в деяких містах на Правобережжі теж були встановлені російські залоги. Міжнародні стосунки гетьман теж міг підтримувати тільки з дозволу царя. Київська митрополія переходила в московське підпорядкування.

Московський договір І. Брюховецького з царем 1665 р. вкрай негативно позначився на українській державності. Майже всі основні права, за які так завзято боролися попередні гетьмани, за І. Брюховецького були фактично втрачені. В руки російських воєвод передавалося безпосереднє керівництво військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України. Залишилися тільки станові права козаків. Було введено і збільшено московські залоги у всіх великих містах і навіть на Запоріжжі в Кодаку. Всі податки збирали російські чиновники, а гроші йшли в московську скарбницю. В 1666 р. російськими чиновниками був проведений перепис некозацького населення і опис його майна. Москва тепер призначала митрополита української православної церкви. Вибори гетьмана мали відбуватися за присутності царських посланців. Новий гетьман мусив їхати на утвердження в Москву. Гетьман не мав права зовнішньополітичної діяльності.

Двовладдя в Гетьманщині. Характерною рисою "руїни" було двовладдя з початку 60-х pp., коли гетьманом Лівобережної України був обраний Іван Брюховецький (1663-1668 pp.), а Правобережної — Павло Тетеря (1663-1665 pp.). В історичній традиції обидва вони залишилися чужими поплічниками. Перший проводив промосковську політику, віддавши Україну під безпосередню владу царя. Другий тримався чіткої пропольської орієнтації.

Іншою характерною рисою "руїни" був поділ України без відома її гетьманів між Польщею та Росією. За Андрусівським мирним договором 1667 р. Лівобережна Україна закріплювалась за Польщею, а Правобережна - - за Росією. Ця угода назавжди перекреслила переяславські домовленості Б. Хмельницького. Вона глибоко обурила українське громадянство. Під час одного із збройних виступів козаків І. Брюховецький був вбитий, а П. Тетеря ще раніше втік до Польщі.

Гетьман Петро Дорошенко. Вберегти Україну від хаосу та відновити її незалежність спробував гетьман Правобережної України Петро Дорошенко (1666-1676 pp.). Після Андрусівського миру він виступив проти поляків. Щоб привабити на свій бік якомога більше прихильників, П.Дорошенко поновив усі козацькі звичаї і демократичні засоби управління. А щоб зменшити залежність від всесильних полковників, гетьман підпорядкував безпосередньо собі сердюцькі полки. Король Ян Казимір визнав суверенітет Правобережної України.

Після вбивства І.Брюховецького розгніваним натовпом Петро Дорошенко був проголошений гетьманом і Лівобережної України. За час його перебування на Лівобережжі козаки проголосили гетьманом Правобережжя Петра Суховія,