Різноманітність форм боротьби, які демонстрували різні національно-визвольні рухи, виступали каталізатором дискусій в українському русі про вибір власних політичних цілей, темпів, способів досягнення.

Революція 1905—1907 pp. Загальноросійські політичні партії в Україні

Революція 1905—1907 pp. суттєво змінила ситуацію в Україні. Розстріл мирної демонстрації робітників у Санкт-Петербурзі 9 січня 1905 р. викликав страйки солідарності в Києві, Харкові, Катеринославі, інших губерніях. Але виступи січня-лютого 1905 р. не віщували глобальних змін. Поразки російських військ та флоту від Японії поглибили політичну кризу. Робітничий та селянський рухи, діяльність лібералів набули значних масштабів. В Україні, як і по всій Росії, сформувались численні союзи: інженерів, лікарів, адвокатів, учителів, залізничників, селян тощо, які об'єднались у Союз Союзів. Активізувався земський рух. Навесні та влітку наростала хвиля робітничих страйків. У жовтні Всеросійський загальний політичний страйк спонукав царя видати маніфест, яким було обіцяно демократичні свободи, створення законодавчої Думи.

У жовтні-грудні в 13 містах України, переважно в Донбасі, Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Кременчуці з'явились нові політичні організації — Ради робітничих депутатів. Не менше чверті професійних спілок Російської імперії, що виникли в 1905—1907 pp., діяли в містах України. Боротьба українських селян за землю була чи не найгострішою порівняно з іншими регіонами. У грудні 1905 р. відбулись збройні виступи робітників в Донбасі, Харкові, Олександрівську. В 1906—1907 pp. страйковий рух робітників почав згасати, але селянський не вщухав й охопив до 70% повітів українських губерній.

Під час революції було скасовано заборони на українське друковане слово. З'явилася українська періодична преса. У політичному вихованні українців виняткову роль відігравала перша на Наддніпрянщині українська щоденна газета "Рада". З Галичини до Києва у 1907 р. було перенесено видання часопису "Літературно-науковий вісник". Ефективним інструментом взаємодії української інтелігенції з селянством та робітництвом стали "Просвіти" в Катеринославі, Чернігові, Києві, Кам'янці-Подільському, Житомирі, Миколаєві, Мелітополі, на Кубані і навіть на Далекому Сході. Кооперативні організації порушували питання про відкриття бібліотек, видання літератури українською мовою.

Остаточно сформувались політичні обриси, теорія та тактика, масштаби впливу Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП) та Партії соціалістів-революціонерів (ПСР), що виникли у 1898 та 1902 р. У 1905—1906 pp. розгорнули діяльність ліберальні партії: конституційно-демократична Партія народної свободи (ПНС), "Союз 17 Октября", монархічні, чорносотенні — "Союз Русского Народа", "Союз Русских людей". Вони мали різний вплив на населення, діяли в певних регіонах, мали відмінності у програмах і тактиці щодо національно-визвольних рухів пригноблених народів. Місцеві партійні організації деяких загальноросійських партій (ПСР, ПНС) в Україні толерантніше ставились до українського руху, ніж їх центральні проводи.

РСДРП, ПНС, "Союз 17 Октября" діяли переважно у великих містах Центральної та Східної України, на Півдні. ПСР, монархічні організації впливовішими були у сільській місцевості. Соціалістичні партії — РСДРП та ПСР — виступали за право націй на самовизначення, але на передньому плані у їх програмах були соціальні проблеми. ПНС домагалась перетворення Росії на конституційну монархію, визнавала право на територіальну автономію тільки за Фінляндією і Польщею. Октябристи і монархісти захищали єдність і неподільність імперії, відкидали думку про існування окремого українського народу.

Література

Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР // Радянська Україна. — 1991. — 31 серпня.

Андрусяк І., Петренко Є. Блиск і злиденність української національної демократії: Політологічне есе. — К., 1999.

Архів Коша Нової Запорозької Січі: Корпус документів 1734—1775 pp.: У 2-х т. — Київ. 1998 — 2000.

Багатопартійна Українська держава на початку XX ст.: Програмні документи перших українських партій. — Київ, 1992.

Багринець В. М. Коли і як виникли назви Україна, українці. — Ужгород, 1997.

Бандера С. Перспективи української революції: Збірник творів. — Мюнхен, 1978,

Бар М., Зеленоокий А. Війна втрачених надій: Український самостійний рух у 1932—1945 pp. // УІЖ. — 1992. — №6.

Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1953—1985 pp. — Львів. — 1992.

Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження слов'ян. — К., 1991.

Белебеха І. Україна і комунізм. Кн. перша. — Харків, 2000.

Білас І. Репресивно-каральна система в Україні 1917—1953: Суспільно-політичний та правовий аналіз. — К., 1994. — Кн. 1.

Білокінь С. Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917—1941 pp.). — К., 1999.

Боєчко В. Ф., Чабан А. Ю. Роль порубіжних територій у процесі генезису козацтва // УІЖ. — 1999. — № 2.