Особливості внутрішньої боротьби в першій половині XIII ст.

Смерть Романа Мстиславича в 1205 р. спричинилася до жорстокої і тривалої громадянської війни, що супроводжувалася зовнішніми втручаннями. Причини усобиць пояснюють, як правило, тим, що сини Романа — Данило й Василько — були ще дітьми (4 і 2 роки), неспроможними успадкувати владу; свавільне галицьке боярство намагалось перешкодити централізаторським устремлінням місцевих князів, тому підтримувало угорців, поляків, запрошувало чернігівських, новгород-сіверських і навіть новгородських князів, протиставляючи їх "дідичам" — синам Романа. Зрозуміти тодішні події в Галицько-Волинській державі, причини і характер громадянської війни неможливо без осмислення тогочасних подій у Західній та Центральній Європі. То була не тільки боротьба бояр за свої групові, егоїстичні інтереси, а за гарантії станових прав.

Подібні війни у першій половині XIII ст. точилися в Англії, Угорщині, Німеччині, де теж відбувалися зміни королів і навіть династій, втручання баронів та городян у династичні справи, відчувалося незадоволення централізаторськими діями королів або невдалими зовнішньополітичними акціями (втратою територій, виснажливими війнами).

В Англії королі Норманської династії — Генріх І (1101—1135) і його племінник Стефан (1135—1154) не залишили прямих нащадків. Сини обох загинули. За згодою баронів (великих феодалів) почалося правління нової Анжуйської династії. Генріх II (1154—1189) зміг порозумітися з баронами, запровадив нову систему правосуддя. Річард Левове Серце (1189—1199), відбираючи з допомогою жорстоких заходів у васалів гроші на участь у хрестових походах, фактично призвів до державної кризи. Іоанн Безземельний (1199—1216) програв династичну війну і втратив території у Франції: Нормандію, Анжу, Мен, Турень. Під тиском баронів і міщан він був змушений у 1215 р. видати Велику хартію вольностей. У хартії проголошувались вольності баронів та всіх вільних людей; вона затверджувала за церквою свободу виборів духовенства; ліквідувала зловживання феодальними правами, поклала початок англійському парламенту, свободі особистості — жодна людина відтоді не могла бути заарештована та кинута за ґрати без рішення суду. Але Іоанн порушив договір, що призвело до громадянської війни.

Опозиція запропонувала корону наслідному принцу Франції і навіть коронувала його. Але згодом династію знову відновили на престолі. Проголошений у 9-річному віці королем Генріх III (1216—1272) теж наштовхнувся на опір баронів. Один з їх ватажків у 1264 р. навіть захопив короля у полон, скликав парламент і примусив Генріха Ш присягнути Великій Хартії вольностей.

В Угорщині Стефан ІІІ (1161—1173) у війнах з Візантією втратив території Далмації та Срем. Його наступник — Бела ІІІ (1173—1196) — повернув їх, приєднавши на кілька місяців Галич. Він упорядкував державне управління, забезпечив інтереси корони та нижчих станів від зазіхань великих магнатів, але його наступники наштовхнулися на посилений опір вищого дворянства, духовенства, населення міст, які прагнули більшої самостійності. Країна була виснажена численними збройними сутичками Андрія II (1205—1235) із сербами, болгарами, українцями (з 1206 р. навіть згадується титул угорського короля rex Galiciae et Lodomeriae), хрестовим походом 1217 p. Опозицію очолив син короля — Бела. Втручався у внутрішні справи Угорщини сам Папа Римський. У 1222 р. Андрій II вимушений був видати "Золоту буллу", яка обмежила свавілля короля, магнатів, врегулювала права інших станів, забезпечила права дрібних землевласників, вільних людей. Дворяни разом із магнатами одержали право участі у державному зібранні. Магнатам та духовенству було надане право чинити опір королю, якщо він діє проти законів.

У Німеччині духовенство отримало привілеї у 1220 p., а світські феодали — у 1231—1232 pp., що гарантували їх недоторканність.

Отже, в європейських державах діяла тенденція до розширення прав суспільства (в особі місцевої еліти — феодалів і жителів міст), відбувався пошук шляхів законодавчого оформлення нової влади, яку пізніше офіційно було названо конституційною монархією. Середньовічне суспільство не влаштовувала інша влада, крім влади законної династії: легітимність династії мала бути освячена Богом або забезпечена на виборчих засадах за згодою усіх (Генріх II в Англії). Через це ані баронам, ані їх ставленикам не вдавалось утриматися на престолі.

Внутрішня боротьба за владу в Галицько-Волинській державі точилася 40 років й умовно поділяється на три етапи.

Перший етап — 1205—1219 pp. У цей час боротьбою за законні права династії керувала дружина Романа Мстиславича — Ганна. її підтримували колишні волинські васали Романа, а потім васали її дітей — малолітніх Данила та Василька; Ганна також зверталась за підтримкою до королів Угорщини і Польщі. Поляки й угорці, скориставшись ситуацією, захопили Волинь і Галич. Частина боярства орієнтувалась на угорців, частина на чернігівських і новгород-сіверських князів, але жодна з цих груп не користувалася повною довірою населення. Прийшлі князі поводилися жорстоко: сіверські князі Ігоревичі знищили у 1211 р. до 500 бояр (мабуть, намагаючись сформувати власну когорту васалів); угорці почали запроваджувати католицизм, нехтуючи православними святинями. Галицька еліта скинула цих володарів. Романа і Святослава Ігоревичів повісили. У 1213 р. на престол посадили обраного зі свого кола боярина Кормильчича, але той не утримався при владі. За середньовічною правосвідомістю, коли були живими та здоровими законні спадкоємці (Данило і Василько Романовичі), інші королі не могли визнати обраного володаря. Цим було зумовлене втручання угорців для повалення влади боярина. Компромісний варіант виходу з кризи полягав у тому, що у Галич був запрошений Мстислав Удатний з демократичного (за мірками середньовічної Русі) Новгорода Великого, який зумів порозумітися з місцевою знаттю і досить вдало князював до 1228 р.

Другий етап — 1219—1228 pp. Подорослішавши, Данило безпосередньо очолює боротьбу за повернення всієї повноти влади та звільнення галицької землі від чужоземного поневолення.

Данило Романович (1201—1264) — князь волинський та галицький. Проголошений князем у 1205 р. Під час міжусобиць змушений був разом з матір'ю та братом Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині. Провів багато часу при дворі угорського короля, добре орієнтувався в європейській політиці. У 1219 р. одружився з дочкою Мстислава Удатного і почав самостійно князювати на землях Волині, згодом у 1229 р. завершив об'єднання її під своєю владою. Здійснив кілька вдалих походів на Берестейську, Белзьку землі, встановив контроль над Галичем (короткочасно), Луцьком, Чарторийськом. Княжіння Данила Романовича — період найвищого політичного, економічного та культурного піднесення України в XIII ст. У1253 р. прийняв від Папи Римського королівську корону. Багато зусиль доклав для організації захисту України від татар. На початку 50-х років XIII ст. втрутився в боротьбу за австрійський престол і добився визнання прав на нього для свого сина Романа.

Третій етап — 1228—1245 pp. Характеризується боротьбою Данила за повернення у Галич. Він з європейським розмахом вів боротьбу одразу на кількох напрямах. Протягом 17 років здійснив до 15 значних воєнних кампаній. Серед них — боротьба за Київ (1229, 1233); за Галич проти бояр та угорців (1230, 1232, 1234—1235, 1238); проти Німецького ордену (1237). Повернув Дорого-чин та захопив у полон магістра ордену Бруно. У 1229 р. здійснив похід на Польщу, підтримуючи мазовецького князя Конрада у внутріпольській боротьбі. "Ніякий же князь [руський] не входив був у землю Лядську так глибоко, окрім Володимира Великого, що охрестив землю [Руську]", передає літописець.

У 1238 р. Данило повернув Галич — "стол свого батька". Але монголо-татарська навала призвела до загострення ситуації. Впали під ударами завойовників Київ, Володимир, Галич, Колодяжин. Витримали облогу і не здалися фортеці в Крем'янці, Данилові, Холмі. Частина бояр галицької землі запропонувала Ростиславові, синові чернігівського князя, галицький престол. Боротьба між претендентами точилася до 1245 р. Ростиславу і боярам допомагали угорські та польські війська. 17 серпня 1245 р. під Ярославом на р. Сян війська Данила розбили заколотників та іноземців. Боярська опозиція була придушена. Данило остаточно утвердився на галицько-волинському престолі.

Отже, боротьба у Галицько-Волинському князівстві вписувалась y тодішній європейський контекст. Одна з головних її причин — боротьба суспільства з князями за перерозподіл владич-що була характерною для доби розвинутого середньовіччя. У Галицько-Волинському князівстві події ускладнювались через зовнішні втручання. Навіть за цих обставин галицькі бояри запрошували до себе на престол або князів з інших українських земель, або з Новгорода. Угорці, поляки як іновірці викликали опір населення і не затримувались тут. Такий перебіг подій свідчить про посилення почуття національної самосвідомості в суспільстві, підтверджує демократичну спрямованість боротьби бояр.

Західний вектор зовнішньої політики Галицько-Волинської держави

Правителі Галицько-Волинської держави у своїх зовнішньополітичних справах нерідко вдавалися до підтримки Римської курії. Це було зумовлено необхідністю мати зносини з державами, які були охристиянені за західним (римським) обрядом, а також прозахідною орієнтацією самих князів. Адже Роман Мстиславич, Данило та Василько Романовичі виховувалися у Польщі та Угорщині, були добре обізнані з європейською політичною практикою. Тому упередженості, страху перед Заходом у них не було. Це фіксує і літопис: князі неодноразово наголошували, що "там теж