ладу козацтва і шляхетського устрою Польщі. Вона вперше вилилась у відкритий конфлікт у повстанні К.Косинського, яке, однак, не мало підтримки широких верств населення. Та коли з 1595 р. у зв'язку з загостренням релігійного питання "козацький рух набував уже релігійного відтінку, хоча і слабкою мірою..., злість козаків на знатних і багатих привернула до них усе дрібне і пригнічене, — тепер вони могли сподіватись на більше народне співчуття, коли прикривали своє свавілля прапором віри". Козацькі війни 1591-1596 pp. завершили собою перше сторіччя
історії козацтва, коли воно переживало період становлення і росту. Одночасно вони були своєрідним початком XVII ст., яке ввійшло в історію України як козацьке сторіччя. Через те характер козацтва, його позитивні і негативні риси відбились на всій подальшій нашій історії.
Як підкреслює сучасний дослідник козацьких війн 1591-1596 pp. С. Леп'явко, козацтво кінця XVI ст. нагадувало собою підлітка, вже фізично дорослого, але духовно недозрілого. Тому зрозумілою стає його політична безпорадність під час перших козацьких війн. "Політична неповноцінність козацтва була закладена в нього генетично. За походженням воно було дрібним військовим станом, який довгий час вперто боровся лише за право... служити котромусь із сюзеренів. Маючи велику військову силу, козацтво врешті-решт змусило володарів навколишніх держав рахуватись із собою, хоча заплачена за це ціна була неспівмірна з отриманим результатом. Але на більше, ніж на самоутвердження в ролі законно визнаної військової корпорації, воно так і не піднялося". Козацтво не змогло усвідомити себе повноцінним суб'єктом суспільно-політичних відносин, господарем власної землі, національною політичною елітою. Мабуть, це й стало однією з головних причин трагедії козацтва.
Козацтво як носій національної ідеї. Існування козацтва, масове покозачення населення Подніпров'я та Східного Поділля на початку XVII ст. сформували в суспільній свідомості українців уявлення, що на козацькі вольності має право вся українська верства. Зразком реалізації цих вольностей мала стати Запорізька Січ. А воєнний характер козацтва переконував українців, що домогтися своїх прав можна тільки збройним шляхом.
Православ 'я було основою світогляду козацтва. За середньовічною традицією вирішальним фактором народності вважалась віра. Борючись за віру, козаки боролись за народ. Вони були захисниками від зовнішнього ворога та народними месниками за національні і релігійні кривди. Глибока релігійність, ревний захист православної віри є характерними рисами духовного життя запорожців. Тому наступ Польщі на православ'я, спроба полонізувати й покатоличити українців зустрів такий опір з боку козацтва, який воно чинило до кінця свого існування.
Отже, боротьба козацтва за свої права і вольності стала платформою об'єднання всіх сил українського народу у боротьбі за державність.
Джерела та література
Антонович В. Про козацькі часи на Україні.— К., 1991.
Апанович О. Розповіді про запорізьких козаків.—К., 1991.
Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі.—К.,- 1993.
Боплан де, Гійом Левассер. Опис України.— Львів, 1990.
Леп'явко С. Козацькі війни кінця XVI ст. в Україні. — Чернігів 1996.
Меріме, Проспер. Українські козаки. Богдан Хмельницький.— Львів, 1990.
Сергійчук В. Байда-Вишневецький — ратник української землі.— Дніпро,- 1989.—№2.
Середа В.Г. Греко-католицизм: історія і сучасність.—К., 1990.
Українське відродження і національна церква.— Львів, 1990.
Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків.— Львів, 1990. Т. 1.