ПЕРШЕ ФЕОДАЛЬНЕ ДЕРЖАВНЕ УТВОРЕННЯ В СХІДНІЙ

ЄВРОПІ — ХАЗАРСЬКИЙ КАГАНАТ

План

1. Державний переворот обадії, прийняття іудаїзму, розширення території

2. Розвиток міст хазарії

3. Стосунки хазари з сусідніми державами

4. Розгром каганату кн.святославом

Виникнення держави. Хазарський каганат проіснував біля 300 років — з другої половини VII ст. до середини X ст. Ця імперія займала величезну територію, на якій мешкало багато народів, що знаходилися на різних рівнях економічного і культурного розвитку. Хазарія була першим феодальним державним утворенням у Східній Європі.

У ІІ-й половині VII ст. Хазарія стала самостійною державою зі своєю правлячою династією на чолі. Хазарією правили тюркські хани династії Ашіна (650-810 pp.), спадкоємці правителів Великого тюркського каганату (552-745 pp.). Царевич-втікач і його соратники

спаслись втечею після розгрому своєї держави і знайшли притулок в Хазарії. Гостинно прийняті хазарами втікачі не злились з масою місцевого населення, але і не протиставили себе їй. Навпаки, вони продовжували жити кочовим життям, тільки зиму проводили в будинках в [тілі. Зате ці втікачі очолили боротьбу хазарів з арабами. А бувши майстрами степової маневрової війни, молодий Ашін і його військове оточення навчили хазар відбивати натиск регулярних ворожих військ. Залишаючись язичниками, які шанували Синє Небо і Чорну Землю, вони були віротерпимі до повної нерозбірливості.

Взагалі ж, в цей час в степах Східної Європи існувало вже два політичних державних утворення: Хазарія і Болгарія Волзька. За етнічним складом обидві вони були близько спорідненими між собою, обидві були осколками могутньої Тюркютської імперії і обидві очолювалися династіями тюркютського походження. Хазарія могла зберегти свою роль спадкоємця Тюркютської імперії тільки приєднавши сусідні племена, в першу чергу споріднених, але й ворожих хазарам болгар. Тому хазари біля 670 року розгромили болгар, і ті розбіглися — хто на Каму, хто на Дунай, хто в Угорщину, дехто навіть в Італію.

Завоювавши Велику Болгарію, хазари збільшили свою територію вдвічі. Причому мовна і етнічна близькість хазар і болгар дозволила створити досить міцний союз. Отже, завдяки воєнній перевазі над місцевими племенами, Хазарський каганат зберігав гегемонію на початку свого розвитку і зміцнення. У такій формі держава була б вельми нестійкою, якби хани з правлячої династії Ашіна не знайшли спосіб прив'язати до себе своїх підданих. Вони передбачливо поділилися владою з завойованою знаттю болгар. Тобто поряд з каганом-хазаром імперією правив і цар-болгарин. Створилося своєрідне двовладдя, яке зберігалося до кінця існування імперії. З цією ж метою хазари надали племінним вождям автономію у внутрішніх справах. Більш того, вони допускали місцевих царків до зайняття високих посад в ієрархії самої держави. Не тільки вожді, а й народ був зацікавлений в участі у закавказьких війнах, тому що це, з одного боку, приносило багату здобич, а з другого, — попереджувало набіги арабів, від яких потерпали і язичники, і християни.

Тобто на початку панування хазар не було обтяжливим для народів Східної Європи. Навпаки, воно навіть рятувало від нападів "ізмаїльтян", як називали тоді мусульман, і надавало можливості для особистого збагачення. Все вкупі забезпечувало популярність Хазарського каганату і внутрішній мир у цій державі.

Отже, Хазарією правили одночасно двоє — цар і каган. Влада царя була більшою від влади кагана. Цьому сприяла так звана сакралізація влади кагана та його персони. Тобто коли хтось із претендентів проголошувався каганом, то жерці і старійшини виводили його до підданих і на їх очах починали душити шовковим шнурком. 1 як тільки ставало очевидно, що він ось-ось віддасть Богу душу, тоді його запитували: "Скільки часу ти бажаєш царювати?". Кандидат відповідав, скільки років він мав намір правити країною. Звичай цей був пов'язаний з вірою в божественну силу вождя — тому він сам у напівзабутті мусив визначати термін перебування царственної сили, спроможності у своєму тілі до правління.

Економічною основою Хазарії було розвинуте землеробсько-тваринницьке господарство, різноманітні ремесла, широка внутрішня і зовнішня торгівля. Мито та різна данина, яку збирали з купецьких караванів, теж надходили до бюджету цієї країни. Крім того, данниками Хазарії була безліч сусідніх народів.

Населення країни поділялося на "чорних" хазар і "білих". Чорні хазари вели осілий спосіб життя, тому що не мали можливості кочувати, бо для цього була потрібна певна кількість великої рогатої худоби і коней. Власники великих табунів, білі хазари з квітня до пізньої осені кочували, а на зиму перебиралися в міста, до теплих осель. Чи не звідти походить звичай сучасних жителів великих міст взимку працювати і мешкати у містах, а влітку виїжджати на дачу чи у відпустку на узбережжя теплих морів?

Більшу частину населення каганату складали хазари-язичники. Вони були найбільш експлуатованою верствою населення держави. Навіть селяни мусульманського Сходу знаходилися в кращих умовах.

Хазари-язичники не мали у своїй країні ніяких громадянських прав. Наприклад, перед начальством хазари повинні були падати ниць, а їх дітей продавали на базарах невільників у країнах ісламу. Місцеве населення Хазарії було повністю безправним перед грізними збирачами податків — іудеями.

Тому-то арабські географи поділяли все населення каганату на дві частини — на "чорних" і "білих" хазар. А сучасні історики відповідно — на "тюрко-хазар" та "іудео-хазар".

Існує величезна кількість наукових праць з історії хазар. Та найкраще ця проблема вивчена і викладена в монументальній роботі російського історика і археолога М. І. Артамонова "История хазар" (Ленинград, 1962). В ній міститься багато матеріалу з політичної історії Хазарського каганату.

ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ ОБАДІЇ, ПРИЙНЯТТЯ ІУДАЇЗМУ, РОЗШИРЕННЯ ТЕРИТОРІЇ

866 роком датується перша латинська згадка про іудаїзм у Хазарії, що означало визнання іудейського царя-васала рівним хазарському каганові.

На початку IX ст. в Хазарії відбувся державний переворот під керівництвом Обадії. Владу захопила іудейська община, яка поставила поряд з каганом-тюрком царя-іудея. І "стали стікатися до нього іудеї з різних мусульманських країн і з Рума", — зазначив Аль-Масуді.

Кордони Іудео-Хазарії на півдні сягали Дербента, на сході — Яїка, на заході — Північного Криму, на півночі — Камської Болгарії. Торговельні колонії каганату розповсюджуються від Китаю до Іспанії. На цій території єврейські купці завозили з Заходу рабів, хутра, мечі. Зі Сходу — алое, мускус, камфору тощо. Кагани Хазарії збирали данину з 25 держав.

Збільшення кількості підданих, данників каганату, було вигідним Хазарії. Тому в другій половині IX ст. західним кордоном каганату став Дніпро. Сіверяни, в'ятичі і радимичі стали хазарськими данниками, а тиверці й уличі, що мешкали в пониззі Південного Бугу і Дністра до гирла Дунаю, як припускає проф. Л.М. Гумільов, могли бути союзниками кагана в безперервній війні з мадярами.

Каганат не мав своєї регулярної армії, тому наймав військових іноземців. Спочатку це були печеніги, потім — гузи, а далі — мусульмани з берегів Каспію. Постійний корпус найманої гвардії в столиці каганату Ітілі складався з 7 тисяч вояків. Для утримання в покорі і окраїн каганату, і власного народу, а також малих війн з іншими державами цього було досить.

Платня найманцям за службу була великою, але уряд Хазарії ставив жорсткі умови: армія не повинна була терпіти поразки. За неї воїни карались смертю. З погляду європейців чи євразійців це було недопустимо навіть по відношенню до бойових коней чи мисливських собак. Однак бажаючих найнятись на службу в каганат вистачало.

РОЗВИТОК МІСТ ХАЗАРІЇ

Крім Хазарського каганату і Руської держави, у IX ст. в Східній Європі існували ще Камський Великий Булгар і Аварський каганат. Хазарський каганат в цей час був найбільш активним і міцним. За допомогою Візантії хазари побудували на Дону фортецю Саркел для захисту від степових мадярів і слов'ян.

Візантійський імператор Феофіл відгукнувся на прохання кагана і царя Хазарії і послав у каганат інженера і дипломата Петрону Каматіра, який і побудував в місці, що його обрали хазари, цегляне укріплення, назване Саркелом. Фортеця була споруджена у місцевих варварських традиціях. Були зведені могутні вали і рови, стіни побудовані без фундаменту, внутрішня площа фортеці поділена на декілька частин. Мабуть, візантійці порадили використати цеглу для будівлі, та в каганаті вже добре знали цегляне будівництво й до цього.

Скоріше всього, що місія Петрони була більше дипломатичною і шпигунською, чим будівельною. Це тим більш справедливо, що, повернувшись додому, Петрона подав докладний звіт про становище на сході і про можливості, що відкриваються у зв'язку з деяким послабленням каганату.

Як фортеця Саркел проіснувала недовго. Скоро її почали заселяти переселенці. Коли у фортеці стало тісно, її перепланували і розширили. Склад населення міста був дуже різноманітним. У самому місті жили болгари, слов'яни, а в цитаделі — тюрки. Цей гарнізон, що складався з гузів і хазарів, охороняв місто і шлях, на якому стояло місто, збирав мито з купців, що йшли караванами мимо і пливли річкою Дон.

У місті жили