Політичні аспекти утворення Київської Русі — середньовічної Української держави (IX—X ст.)

План

1. Слов'янські протодержавні утворення на українських землях

2. Теорії походження Київської держави

3. Давні літописи про походження Київської Русі

4. Норманська та антинорманська теорії

5. Хозарська гіпотеза

Києворуська держава — один із найяскравіших політичних феноменів тогочасного світу — започаткувала державотворчу традицію українського народу. Вона ще не була державою в сучасному розумінні, адже більшість засад державності (централізоване управління, бюрократична система, державницька ідея, політичні інститути, політичні механізми розв'язання проблем і протиріч) тільки зароджувалися. Та саме в цей період розпочався шлях українського народу до найвищого рівня своєї політичної організації — суверенної Української держави.

Слов'янські протодержавні утворення на українських землях

Початки політичної історії України вчені пов'язують із зародженням державотворчих процесів у великих племінних об'єднаннях (союзах племен) передусім на заселених полянами землях (Подніпров'я) приблизно в VI— VIII ст. Вони були породжені започаткуванням і розвитком торгівлі, що вимагало певних зусиль для налагодження її, для охорони торговельних караванів, встановлення ділових відносин із сусідами. Забезпечити це могла певна політична інституція, якою була на той час влада князя, оперта на дружину (військо). Дружина, попри виконувані нею охоронні функції, часто вдавалася до походів, маючи від них здобич. Тобто з політичної точки зору тодішня влада мала зовнішні економічні (торгівля), політичні (військові походи, замирення тощо) зносини.

Основним заняттям полян були орне землеробство, скотарство, промисли, ремесла. Головні міста: Київ (центр племінного князівства), Переяславль, Руський, Родня, Вишгород, Білгород, Канів. Вони займали вигідне геополітичне положення, майже в центрі праукраїнської людності, на перехресті важливих торгових шляхів. Із середини І тис. поляни входили до антського союзу, а після його розпаду разом з іншими східнослов'янськими племенами утворили наприкінці VI—VII ст. в Середньому Подніпров'ї нове ранньо-державне об'єднання. У середині VIII ст. вони опинилися під владою Хозарського каганату. У 80-ті роки IX ст. полянські землі після захоплення їх князем Олегом стали ядром Давньоруської держави.

До полян через економічні, політичні й етнічні інтереси тяжіли сусідні племена. Найближчими до них були сіверяни, які займали територію дніпровського лівобережжя: течії Десни, Сейму, верхів'я Сули, Псла, Ворскли і входили до союзу з полянами. Головні міста: Чернігів (центр племінного князівства), Любеч, Новгород-Сіверський. Деревляни займали Прип'ятське Полісся та басейн р. Тетерева. їх політичний центр — місто Іскоростень.

Союзи племен, на думку істориків, були вже етнополітичними об'єднаннями, своєрідними протодержавними утвореннями. З часом (у VIII—XI ст.) вони еволюціонували у значно ширші й дещо чіткіше політично окреслені об'єднання — "союзи союзів", "над-союзи". Арабські хроніки згадують про три з них: Куяби (Куявія) — очевидно, Київська земля, центром якої був Київ; Славія — мабуть, землі ільменських слов'ян, де головним містом у X ст. став Новгород; Артанія, якою, за різними версіями, вважають Рязань, Тмутаракань, Чернігів, Білоозеро, Ростов Ярославський. Більшість сучасних учених схиляється до версії, що то була Ростово-Суздальська земля.

Слов'яни у VIII – середині ІХ ст.

Традицію княжіння започаткували на київських землях Кий (приблизно V — початок VI ст.). який підтримував зв'язки з візантійським імператором, з великими почестями був прийнятий у Константинополі, Аскольд і Дир (династія Києвичів), які заснували перше східнослов'янське державне утворення у Наддніпрянщині. За свідченням літописця Нестора, у 860 р. вони здійснили похід на Константинополь. А організувати такий похід могла влада, що вже мала військо (у даному разі — флот), реалізовувала певні політичні інтереси, що теж засвідчує існування ранньої форми державності.

Могутня середньовічна Русь змусила Візантію до укладення союзницького договору, за яким Візантія платила Русі щорічну данину, а русичі зобов'язувалися надавати їй військову допомогу в боротьбі з арабами. Це дало змогу Русі швидко розвиватися, зміцнювати авторитет своєї держави. Вплив Русі на Півдні став настільки відчутним, що Понт Евксинський почали називати Руським морем. З'явилися й інші географічні назви з коренем "рус".

Щодо назви "Русь" в історичній літературі було багато суперечок. І донині це питання остаточно не з'ясоване. За однією з версій, фінно-угорські племена, які мешкали в районі Лагоди та Новгорода, називали "руссю" (routsi) шведів. Згодом ця назва поширилась на племена, які жили південніше, й прижилася як елемент назви Київської держави. За іншою, слово "русь" походить із Середнього Подніпров'я. Прибічники ще однієї версії вважають, що "руссю" називали тодішню верхівку суспільства — воїнів і купців.

На думку академіка П. Тол очка, "русь" — слово іраномовного походження, пов'язане з назвою сарматських племен (роси, росомани, роксолани). На межі VIII— IX ст. воно поширилось на Середньому Дніпрі й почало означати назву місцевих слов'янських племен. Тому літописець зафіксував, що поляни стали називатись руссю. Тобто, слов'янське плем'я, яке стало ядром давньоруської держави, спочатку називали полянами, потім за ним закріпилася назва "русь". З часом вона поширилася на всі слов'янські племена. Вірогідно, що зі словом "русь" пов'язані й давні імена річок — Рось, її приток Росави й Роставиці. Слово "русь" вживали у двох значеннях: в широкому — на означення всієї території Давньоруської держави; у вузькому — Середнього Подніпров'я. В епоху пізнього середньовіччя існувала назва Мала Русь, яка означала корінну етнічну територію держави.

У приільменських слов'ян осередок державності виник значно пізніше, сформувавшись навколо Городища, що поблизу Новгорода. А сам Новгород з'явився лише на початку X ст. Це протодержавне утворення контролювало території не тільки ільменських слов'ян, а й кривичів, чуді, мері. Варязька експансія помітно прискорила процес формування державності у тому (північному) регіоні, хоча південноруські землі на сто-двісті років випереджали північні в соціально-економічному та культурному розвитку. Силою меча варяги змусили місцеві племена платити їм данину, але ті згодом об'єдналися і вигнали поневолювачів. Та протистояння серед слов'янських правителів, загострення між ними боротьби за владу призвели до того, що на князювання, як свідчить літопис, у 862 р. було запрошено норманського конунга Рюрика, який став правителем Північної Русі.

Отже, протодержави східних слов'ян виросли на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного й тривалого соціально-економічного та культурного розвитку. Але й дотепер існують різні теоретичні міркування щодо державотворення на Русі.

Теорії походження Київської держави

Давні літописи про походження Київської Русі

Найдавніший руський літопис — "Повість минулих літ" — заснування державності на східнослов'янських теренах приписує норманам (варягам), яких звали "русь". Запросили їх "княжити і володіти" ними племена чудь, словени, кривичі та весь. Відгукнувшись на це запрошення, три норманських брати Рюрик, Синеус і Трувер спочатку прийшли до словен, де заснували місто Ладогу, залишивши в ньому найстаршого Рюрика. Синеус оселився на Білім озері, а Трувер — в Ізборську. Від тих варягів прозвалась земля Руською. Через два роки Синеус і Трувер померли, а всю владу перебрав Рюрик. Прийшовши до озера Ільменя, він заклав Новгород і сів там княжити. Першими поселенцями в Новгороді були словени, в Полоцьку — кривичі, в Ростові — весь, в Муромі — мурома. Були в Рюрика двоє мужів не його племені — бояри Аскольд і Дир, які, відпросившись до Царгорода, з родом своїм рушили по Дніпру. У дорозі побачили вони городок, який поставили троє братів Кий, Щек і Хорив. Жителі того городка платили данину хозарам. Аскольд і Дир зостались там, зібрали багато варягів і почали володіти полянською землею.

Норманська та антинорманська теорії

Довкола цього літописного твердження, а заразом — і навколо проблеми походження Київської держави півтора століття точиться дискусія між так званими норманістами й антинорманістами. Недостатність, суперечливість і неоднозначність історичного матеріалу, різні методологічні підходи, політична заангажованість ставали на заваді об'єктивного дослідження процесу виникнення Давньоруської держави. Позанаукове трактування цієї проблеми було започатковане у середині XVIII ст. в Санкт-Петербурзькій академії наук у полеміці між Г. Мюллером та М. Ломоносовим. Перший доводив, що Київську Русь заснували нормани, а другий рішуче спростовував цю версію. Майже одразу полеміка, що спершу претендувала на науковість, переросла в ідеологічне протистояння.

Норманісти, як і антинорманісти, виникнення держави вважали кульмінаційним одномоментним актом, безпосереднім наслідком діяльності конкретної історичної особи. Під впливом такої доктрини опинилися покоління істориків XIX — першої половини XX ст. У центрі дискусій фігурувало обмежене коло питань — про походження назви "Русь", про те, до якого етносу могли належати літописні варяги й хто були перші руські князі.

Хоча, як видно з літопису, автор під "варягами" розумів сукупність народів, що жили поза Руссю полянською, київською, в тому числі й тих, що осіли в Західній Європі. Та русь вважалась варязькою, себто закордонною, а київська — корінною, метропольною. "Варязьку русь" і вивів у IX ст. Рюрик у Подніпров'я.

Але назва держави не обов'язково відображає сутність її походження. Це простежується на багатьох прикладах з європейської історії, коли назви держав виникали