Неоліберальна реформа в Росії й Україні здійснюється за ти-повою схемою МВФ майже 10 років. Російськими та зарубіжни- ми вченими накопичено й систематизовано величезний матеріал, який свідчить: ".Зміни, явлені під час ультраліберальної рево-люції, в господарстві країни призвели до паралічу виробництва, деградації основної системи життєзабезпечення, прискореної ерозії усієї технологічної інфраструктури Росії. Такий результат викликаний не тільки помилками, крадіжками й некомпетент-ністю окремих чиновників. Основна причина — у фундамен-тальній невідповідності політики, що здійснювалася, реальним умовам російської економіки та цивілізаційним характеристикам нашого суспільства.

Зміст політики МВФ полягає в розчистці економік країн, що розвиваються, від "надмірного" державного регулювання для забезпечення вільного руху міжнародного капіталу. Щодо еко-номічної політики в Росії, то вона має полягати в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, забезпеченні зростання виробництва й прибутків населення. Дії, пов'язані з реалізацією цієї мети в Росії, не тільки не збігаються з ними, а й багато в чому протилежні" . Так визначили суть діяльності МВФ член-кореспондент РАН С. Глазьєв і голова правління Російської торговельно-фінансової спілки С. Батчіков у статті "Какая сво-бода нужна нашей экономике?", надрукованій в "Независимой газете" від 17 серпня 2000 р.

Перемога Заходу в "холодній війні", відродження химери од- нополярного світу зродили новий міф глобального масштабу — геостратегічну програму, надзвичайно популярну в США. Зміст її, за словами одного з творців програми — Збігнєва Бжезинсько- го, полягає в тому, щоб "узаконити роль Америки як першої, єдиної й останньої істинно світової держави". Нема необхідності нагадувати, наскільки активно господарі Pan Americana розпо-чали втілювати цю програму в життя. Провал цих планів неми-нучий — питання тільки в тому, яку ціну заплатить людство, а разом з ним і американський народ за наполегливе бажання здійснити ці химерні мрії.

Під знаком бурхливих пароксизмів міфотворчості розвива-лася й історія СРСР, а потім і України — впродовж останніх май-же десяти років. Позначила цей шлях команда М. Горбачова, що капітулювала перед ідеологією мондіалізму — західною теорією глобального світу. Це дало змогу лідерам Заходу використати так звану перебудову у власних утилітарних цілях. Підсумком їх спільних зусиль став розпад табору соціалізму, а затим — і Ра-дянського Союзу. Водночас лідери західного світу не пішли на жодні поступки чи компроміси.

Щобільше, згідно зі сценарієм масонів, озвученим Бжезин- ським, Росія повинна бути поділена на частини: "Слабка росій-ська конфедерація, яка складається з європейської Росії, респуб-лік Сибіру й Далекого Сходу, була б у вигідніших умовах для тісних економічних зв'язків з сусідами. Кожен із членів конфеде-рації зможе розвивати свій локальний творчий потенціал, який століттями був пригнічений важкою бюрократичною рукою Москви. Децентралізована Росія, відтак, буде менш здатною по-вернутися до імперії" (Foreign Affairs, 1997. — № 5. — С. 56).

Нові масонські ідеологи США не придумали нічого нового у своїй політиці стосовно Росії, а повторюють стратегію, визна-чену масонами на початку ХХ століття. Свідченням цього мо-жуть бути виступи закритого журналу масонського ордену Вели-кого Сходу Франції "Акація", що відображав і наміри Великої Ложі Франції та Верховної Ради Франції. Головним редактором і автором редакційних статей за підписом "Хірам" був відомий журналіст Ш. Лімузен (1840-1909), який одночасно входив до цих трьох організацій і мав тісні контакти з їх лідерами. Тому його редакційні статті були програмними для західних масон-ських лідерів.

На початку 1904 року "Акація" надрукувала статтю Ліму- зена "Питання про Ельзас-Лотарингію, Німеччину, Францію, Росію і масонство", де він порівнює царя Миколу ІІ з францу-зьким королем Людовиком ХVI, а російський державний устрій вважає не тільки деспотичним, а й таким, що дезорганізує краї-ну. Крім того, виразник ідей світового масонства ще на почат-ку ХХ століття визначає майбутнє Росії: "Справжня політика Західної Європи мала б виявлятися в розчленуванні цього коло-са, поки він ще не став занадто небезпечним. Слід би викорис-тати можливу революцію для відновлення Польщі як захисного валу Європи, а іншу частину Росії розділити на три або чотири держави. Політика рівноваги сил до виникнення Сполучених Штатів Європи, якій Франція буде сприяти, залишається єди-ною, що відповідає сучасним умовам" (L'Acacia. De janvier 'а juin 1904, p. 98).

Спроба роз'єднати Росію після лютневої революції 1917 р. не була вдалою, а потім Сталін розбудував державу, яка перемогла фашистів і тривалий час стримувала американських творців но-вого світового порядку. Проте ідеологія комунізму панувала до зруйнування Радянського Союзу.

Тепер же, досягнувши мети й поділивши могутню державу на окремі "незалежні" країни, в рамках України та інших країн СРСР зроблено спробу старий месіанський міф про побудову світлого комуністичного майбутнього замінити іншим — щодо повернення України в "європейський дім" і входження її в світове ринкове господарство як рівноправного партнера.

Але тільки ринкова економіка і навіть загальний достаток не можуть бути вінцем людства. Чистота суспільних відносин — набагато важливіша, ніж рівень достатку. Якщо нація вичерпує духовні сили, то ніякий найкращий державний устрій і ніякий промисловий розвиток її не врятують від смерті.

Наше завдання — основне й найважливіше — полягає в тому, аби розібратися в причинах того, що відбувається, розкрити внут-рішні механізми розвитку кризи і на цьому підґрунті розробити обґрунтовану стратегію переходу до сталого майбутнього Украї-ни. Очевидно, що рух на цьому шляху можливий лише завдяки мобілізації інтелектуального та науково-виробничого потенціалу країни. Тільки це зродить надію увійти до світового ринкового господарства не ресурсно-сировинним придатком, а рівноправ-ним партнером, що володіє високими технологіями.

У загальній лінії геополітичної думки Заходу найзриміші такі напрями: атлантизм, мондіалізм, прикладна геополітика і "нові праві". Атлантизм, що є геополітикою моря, використовуючи науково-технічний прогрес, бажає отримати повний контроль над Євразією, над Росією та Україною. Доктрина, що її висунув у минулому держсекретар США Г. Кіссінджер, була наступаль-на, а геополітика Євразії перебувала в стані пасивної оборони, це й призвело до поразки у "холодній війні", розпаду країн Вар-шавського договору та СРСР.

Україні нині важливо розробити свій геополітичний сценарій майбутнього, виходячи з нового світового геополітичного по-рядку, разом з Росією та Білорусією сформувати новий регіо-нальний "центр сили", єдиний ринковий простір.

Перемога Заходу в "холодній війні" сприймається адептами ліберальної ідеології майже як кінець Сходу. Й справді: зазіхан-ня на Схід як феномен світової історії й культури ще не мало та-кого масштабного й відвертого характеру. В Україні з'явилася ціла армія західних місіонерів-модернізаторів. Вони дають місце-вій владі та інтелектуальній еліті вказівки, як найшвидше покін-чити з традиційною українською ментальністю й осучаснити наш народ. Все це здійснюється під лозунгом "відкритого сус-пільства", тобто світу без кордонів, без специфічної культурної та національної ідентичності, в якому немає місця почуттям Вітчизни, патріотизму, націоналізму.

Сучасний ліберальний оптимізм ігнорує дедалі глибші тріщи-ни у фундаменті західної цивілізації, яка проголосила перемогу капіталізму. Чи не нагадує це час, коли ідеологи комунізму дек-ларували, що людство обов'язково прийде до перемоги комуніз-му, знівелювавши національні ознаки й досягнувши повної соці-альної однорідності. Тепер лібералізм, перемігши, береться за ту ж саму роботу, яку брав на себе комунізм: тотальну гомогеніза-цію світу у формі завершеної вестернізації.

Для ліберальної революції в Україні характерне використання нових фінансово-економічних, військових і політичних техно-логій, здатних підірвати національний суверенітет України в пи-таннях, життєво важливих для самого існування українського народу, для економіки та безпеки країни. Маніпуляції з плаваю-чими валютними курсами та короткотерміновим спекулятивним капіталом, що дали можливість здійснити експропріацію націо-нального накопичення й знецінили працю мільйонів людей, — лише один, зате вражаючий приклад застосування нових техно-логій.

Менше вивчені трансфери, що застосовуються у сфері полі-тичного впливу влади на поведінку місцевої еліти, етнічних груп і політичних лідерів, які приймають рішення. Масонське гасло "Свобода. Рівність. Братерство" на фасаді новонародженої Ук-раїни замінили на нове — "Нейтралітет. Позаблоковість. Без'я- дерність". Якими трансферами користувалися наші західні вчи-телі для досягнення впливу на політичних лідерів Народного руху, зокрема Д. Павличка, які так намагалися позбутися ядерної зброї, що навіть забули про власний народ, для котрого ця зброя була гарантом незалежності держави. А сьогодні Україна не має "ні груш, ні торби". Якось я запитав одного з колишніх лідерів Народного руху В. Брюховецького про те, звідки ця ініціатива "без'ядерності". У відповідь почув, що це записано в програмі Народного руху. Отож трансфери тісно пов'язані з фінансуван-ням партій, а хто їх фінансував, нині відомо всім.

У святковому випуску газети "Урядовий кур'єр" за 23 серпня 2000 року той же Д. Павличко пише про три Європи: Західну, Центральну й Східну. І навіть після того, як народ України поз-бавили засобів захисту від американського протекторату, він знову повчає: ".Заглядаючи в майбутнє