Аби модель соціальної ринкової економіки була реальною, необхідно докорінно змінити українську економічну політику, відійти від "дикого капіталізму", який практикували й продов-жують практикувати українські компрадори та гендлярсько-лих-варська еліта, гарантувати права власників і сформувати неко- румпований бюрократичний апарат.

Визнаймо: нині, крім глобальних інформаційних мереж, які роками вбивали в нашу свідомість переваги капіталістичного раю і дають змогу впливати на свідомість людей, минаючи дер-жавні кордони, у світі діють також інші глобальні поля, пов'яза-ні з матеріальними факторами людського існування. Це озна-чає, що ми є свідками процесу нового формування глобальної влади, яка відрізняється від її традиційних форм принципово новими технологіями дистанційного впливу й латентними фор-мами прояву.

З'ясуємо, що дав лібералізм українському народові. Режим, створений в Україні за західними вказівками, замість квітучого раю приніс злидні більшості населення, повсюдний відступ від істинної цивілізованості й занедбання освіти. Нова ліберальна модернізація, якою заманювали наших співвітчизників до "захід-ного раю", породила номенклатурну та номенклатурно-кримі-нальну приватизації. Вона розколола суспільство на компрадор-ську еліту, орієнтовану не на власну націю, а на глобальний світ, і туземну масу, яку квапливо заганяють до гетто. Оце і є сьогодні загальна парадигма українського ліберального будівництва.

Сучасна ідеологія лібералізму здійснила підміну понять: про-грес замінила ринком, а загальні цінності розвитку — гендляр-ськими цінностями. Ворожість гендлярсько-лихварської цивілі-зації до моралі й культури змушує задуматися про подальшу долю цих важливих феноменів суспільного життя, якщо в Україні їй вдасться досягти перемоги. Не випадково стратегічний тиск ідеології лібералізму супроводжується каламутною хвилею аме-риканської поп-культури. На екранах телевізорів ідуть примі-тивні фільми, що пропагують насильство, розбещеність, пріори-тети матеріальних цінностей. А це є грою на пониження й підрив духовного та морального потенціалу українців.

Попри те, що в липні 1997 р. у Мадриді підписано Хартію Ук-раїна — НАТО, затверджено Державну програму співробіт-ництва з НАТО на період до 2001 року, попри заяви про прагнен-ня України розвивати співробітництво з Євросоюзом — відчут-ної фінансової допомоги український уряд так і не отримав. Така політика лідерів України — курс на свідоме загострення російсь-ко-українських відносин. Дехто хоче розіграти антиросійську карту як плату за входження України до ЄС. Проте з боку Євро- союзу адекватних дій щодо України, зокрема відкриття ринків країн — членів ЄС, не відчувається. Понад те, Європейський Союз прагне створити "залізну завісу", ускладнюючи процедуру перетину кордону з країнами ЄС. Вимоги Міжнародного валют-ного фонду, Світового банку (комунальні платежі, плата за елект-роенергію, скорочення збройних сил, наукових і навчальних за-кладів) ставлять Україну перед проблемою остаточного розвалу економіки, зубожіння населення, втрати суверенітету.

Водночас один із неоатлантистів США Пол Вольховіц, рад-ник у справах безпеки, доповідаючи урядові в березні 1992 року, вказав на " необхідність не допустити виникнення на європей-ському й азіатському континентах стратегічної сили, здатної протистояти США". Вони вважають Росію, як і раніше, найсиль- нішим супротивником США та країн НАТО, тому мають намір створити проти Росії "санітарний кордон", до якого увійдуть країни Східної Європи й Прибалтики.

Що собою являє той санітарний кордон — здогадатися неваж-ко. Сьогодні НАТО однією ногою стоїть на лівому березі Дніпра і, не дай Боже, виникне конфлікт між Росією та Заходом, — є всі умови для класичного варіанту перенесення конфлікту на тери-торію України.

Нова доктрина НАТО, яку було схвалено в урочистій обста-новці святкування 50-річчя Альянсу під час бомбардувань юго-славських міст, передбачає широкі можливості для застосування сили. Віднині для воєнних дій не потрібно мати санкції Ради Без-пеки. Таким чином, Югославія є люстерком, в якому можна про-читати майбутнє країни, що посміє не слухатися американських стратегів.

Значної шкоди народові України, особливо молоді, завдають поширювані в засобах масової інформації різні міфи, в яких про-повідується крайній індивідуалізм, насильство, сексуальна розбе-щеність. Для духовного здоров'я нації така пропаганда набагато небезпечніша, ніж діяльність чаклунів, астрологів і віщунів.

Інтелектуальна спільнота України має активно протидіяти розробленим у США доктринам "Нового світового порядку", облаштованим під "військовою парасолею" НАТО, відвертому бажанню сильних країн світу перетворити нові незалежні дер- жави, зокрема й Україну, в неоколоніальні сировинні придатки країн "золотого мільярда".

Неодмінним принцип демократії, за Платоном, є свобода. Якщо ж демократія вбачає під свободою анархію, коли кожен робить все, що йому заманеться, то демократія приречена на гли-боку кризу. Платон і Сократ вважали, що демократія сама по-трапляє в кризу, а не призводять її до цього вороги демократії. Анархія стає нестерпною для людей і на зміну їй приходить ти-ранія. Згідно з Платоном, демократичне суспільство передбачає свободу громадян вибирати спосіб життя, який вони хочуть, а також свободу участі в політичному житті. Проте зловживання свободою призводить демократію до загибелі.

Історична катастрофа українців у сучасній ситуації полягає в тому, що втрачено зв'язок між свободою та моральністю. Через те необхідно збагнути і, зрештою, ми це зрозуміємо, що фінан-сові олігархи (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк і ті банки, а за ними люди, що фінансували комунізм і лібералізм) хо-чуть одного: світового панування завдяки створенню нового сві-тового порядку.

Американський народ бореться проти фінансових олігархів (страйки в Сієтлі, Празі, Давосі, підготовка до бойкотування за-сідання МВФ у Вашингтоні), проти глобалізації.

Об'єднані зусилля людей, свідомих громадян світу повинні спрямовуватися на гармонізацію відносин між націями й народ-ностями, релігійними конфесіями, на недопущення злиднів та екологічних катастроф.

Підписана В. Путіним 6 січня 2000 р. нова "Концепция наци-ональной безопасности" знаменує собою новий ракурс у росій-ській політиці національної безпеки. Згідно з нею, НАТО і США стають джерелами зростання загрози; розширено умови, за яких вважається можливим завдання першого ядерного удару; наго-лошується на необхідності широкого й рішучого зміцнення вій-ськової сфери за рахунок інших сфер політики.

Антизахідні настрої, які чітко простежуються у новій концеп-ції безпеки і реальній політичній практиці, знаходять схвальні відгуки в суспільстві. Рішуча силова політика президента Путіна підтримується керівниками більшості регіонів, православної церкви та фінансовими олігархами. Єльцин прийшов до влади як "друг Заходу" і початок його правління був пов'язаний з надіями на глибоку демократизацію й оздоровлення економіки. Одночас-но з катастрофічним спадом в економіці на передній план вий-шли ті фундаментальні розходження щодо "нового світового по-рядку", які сьогодні характеризують ставлення Росії до Заходу.

Очевидно, настав час визначитися з пріоритетами і народові України. Важливо відкрити людям очі на події, що відбуваються за сценарієм деструктивних сил, які Олександр Ігнатов назвав ха- сидсько-парамасонськими.

Але що чекає на людство і на наш багатостраждальний україн-ський народ?

Сучасні західні аналітики дещо розгубилися перед феноменом технологічної революції саме тому, що вона втратила ці критерії, а в суспільній свідомості українців день сьогоднішній, як не див-но, значно поступається дню вчорашньому. І якщо наш уряд так слухняно виконує поради західних учителів, то за приклад мож-на назвати слова видатного американського філософа та пись-менника минулого століття Ралфа Уолдо Емерсона: "Істинний показник цивілізації — не рівень багатства, не величина міст і, на-віть, не високий рівень урожаю, а людський фактор, що ґрунтується на вихованні особистості в країні". Це чіткий, зрозумілий і висо-коморальний критерій. Він ставить у центр прогресу розвиток усього кращого, що закладено в людині природою, і визначає рі-вень цивілізації саме цим показником.

Свого часу Франклін Рузвельт висунув своє розуміння мети суспільного розвитку: "Наш прогрес вимірюється не достатком тих, хто вже мас багато, а тим, чи здатні ми достатньо забезпечити тих, хто мас дуже мало". Якби наші можновладці прислухалися до цих слів і спробували застосувати ці два критерії до сучасного українського суспільства, то, напевно, дійшли б дуже песимістич-них висновків.

Емерсон і Рузвельт декларували певний соціальний ідеал. Цей ідеал базується на приватній власності і має певну духовну модель, яка не зводить справу до отримання життєвих благ і гонитви за грошима, а тим паче до зневаги бідної частини сус-пільства.

Де ж вихід? Під егідою ООН за останні десятиріччя розроб-лено різнобічну концепцію сталого розвитку суспільства й еко-номіки. В ній наголошується на гуманізації соціально-економіч-ного життя суспільства, забезпеченні дієвого контролю за ефек-тивністю використання природно-ресурсного потенціалу Землі в інтересах планети, дотриманні прав і свобод громадян, соціаль-ному захисті населення завдяки рівномірнішому розподілу при-бутків і капіталів. По суті, це концепція третього шляху соціаль-но-економічного розвитку, вільна від різного роду ідеологізмів та політико-економічних штампів. Концепція, що спирається на соціальну творчість і суспільну консолідацію, на неухильне дот-римання демократичних свобод і виконання зобов'язань влади перед народом. Найважливішими із цих зобов'язань є недопу-щення зниження життєвого рівня народу й погіршення екологіч-ного середовища проживання людей внаслідок реформ та