Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





"Дарунки" неолібералізму слов'янському світові

"Дарунки" неолібералізму слов'янському світові

План

1. Провал неоліберальних реформ

2. Різновиди неоліберальної доктрини

Аналогічна ситуація виникла сьогодні і в країнах колишньої соціалістичної співдружності. На рубежі третього тисячоліття слов'янський світ опинився в найнижчій точці свого розвитку. Ще ніколи в історії слов'янські народи не були настільки відда-лені один від одного. Роз'єднання слов'янських держав призве-ло до розриву налагоджених торговельно-економічних і вироб-ничих зв'язків, які десятиріччями складалися після Другої світо-вої війни. На рубежі століть жодна зі слов'янських країн не досягла рівня 1989 року, коли починалися процеси розпаду й відторгнення.

За найновішими даними ООН, що охоплюють період до 1995 ро-ку, на слов'янські країни припадало лише 2,2 %, або 624,4 млрд дол., світового виробництва валового внутрішнього продукту (ВВП), який загалом сягає 28383 млрд дол. Населення слов'ян-ських країн становило 295,6 млн, або 5,2 % від усього населення світу. Зіставлення цих даних свідчить про низьку суспільну про-дуктивність праці в слов'янському світі.

1995 року середньослов'янський рівень ВВП на душу населен-ня становив 2112 дол., а середній західноєвропейський рівень — 23152 дол. Це означає, що на рубежі двох тисячоліть матеріальне становище середньостатистичного слов'янина в 10 разів гірше, ніж середнього західноєвропейця.

Серед слов'янських країн спостерігаємо таку картину ВВП на душу населення (в дол. на людину на рік): Словенія — 9612, Че-хія — 4365, Хорватія — 4018, Словаччина — 3260, Польща — 3060, Росія — 2331, Болгарія — 1457, Македонія — 918, Україна — 715 (дані по Боснії і Герцеговині та Югославії в довіднику ООН відсутні). Найрозвиненіша країна слов'янського світу Словенія має показник ВВП на душу населення приблизно такий, як по-казник найменш розвиненої Португалії (9849 дол.) і в 2,5 рази нижчий, ніж середньоєвропейський рівень у розмірі 23152 дол. Світовим лідером у 1995 році була Швейцарія, ВВП якої на душу населення становив 42719 дол. (Дані взято із статті В. Гусарова «Чи ввійдуть слов'янські країни до "третього світу"?»; "Незави-симая газета", 4 серпня 2000 року).

Україна, яка посідала останнє місце за ВВП на душу населен-ня серед слов'янських країн, перебувала на одному рівні з лати-ноамериканською державою Гайана (717 дол.) і південноазій- ською — Шрі-Ланка (720 дол.).

За класифікацією ООН, у середині 80-х років країни, які мали ВВП на душу населення менший, ніж 350 дол., з низьким рівнем освіти — близько 30 %, з незначною питомою вагою обробної промисловості в створенні ВВП — близько 10 % — належали до категорії "найменш розвинених країн" (НРК).

Нині, за визначенням Міжнародного валютного фонду, поріг доходу на душу населення для НРК перевищив 700 дол. і вже дещо вищий, ніж середньоафриканський рівень, що становив 670,7 дол.

Безумовно, освіченість населення України перевищує 30 %, і питома вага обробної промисловості у створенні ВВП переважає 10 %. Однак за головним критерієм — ВВП на душу населення — Україна в 1999 році (з ВВП на душу населення 539 дол.) перебу-вала на рівні найменш розвинених країн. Отже, в 1999 році мате-ріальне становище середньостатистичного українця було у 40 ра-зів гірше, ніж середнього західноєвропейця.

Відкриваючи празьку сесію МВФ і СБ, яка відбувалась в умо-вах потужної критики політики діяльності цих організацій та серйозних сутичок демонстрантів з поліцією, президент Чехії В. Гавел заявив, що ".МВФ і СБ повинні більше робити для по-долання прірви між бідними й багатими." У відповідь директор Світового банку говорив про те, що "глобалізація неминуча, а добробуту країн, що розвиваються, і "третього світу" можна до-сягнути відкриттям їх "економік" в цілому та лібералізацією фінансових ринків для міжнародного капіталу". При цьому він жодним словом не обмовився про особисту відповідальність МВФ і СБ за ту бідність, яку фактично спровокували своєю політикою ці організації в країнах Азії, Латинської Америки, в Росії й Ук-раїні. І тоді як, за даними того ж СБ, середній річний дохід у най-багатших країнах сьогодні сягнув 25480 доларів на людину, то в 20 найбідніших — лише 520 доларів, і розрив продовжує зроста-ти. А кількість людей, які живуть за межею бідності, в республі-ках колишнього Радянського Союзу менш як за 10 років збіль-шилася з 4 млн до 120 млн.

Це свідчить про те, що Україна належить до "третього світу". Європейський Союз, про який так довго говорять і мріють наші західні вчителі на чолі з паном Гаврилишиним, нам не світить. Нема навіть найменшого натяку перетворити ці мрії на реаль-ність.

Правда жорстока, але настав час сказати її народові України. Сенс проведеної на території України неоліберальної революції, за вказівкою МВФ і нових західних учителів, полягає в очищенні економіки нашої країни від державного регулювання для забез-печення вільного руху міжнародного капіталу і перетворення її господарства у вільний простір для транснаціональних моно-полій.

Провал неоліберальних реформ

Найяскравіший приклад — Аргентина, країна, де були пере-вірені всі рецепти МВФ у ході реформ колишнього міністра еко-номіки цієї країни Домінго Кавалло. Зміст реформ Кавалло по-лягав у відмові від державного регулювання економіки. На-томість — повна лібералізація зовнішньої торгівлі, швидка приватизація, залучення іноземних інвестицій і кредитів, різке скорочення державних витрат.

Результати цих реформ виявилися плачевними для Аргенти-ни. Штучно створена там неоліберальна система швидко злама-лася, і до кінця 1998 року зовнішній борг підскочив до 144,2 млрд дол. У 1998 році кожен новонароджений аргентинець з'явився на світ з борговим векселем на 25 тис. дол.

Невже ми хочемо такого майбутнього своїм дітям?

Реальні важелі управління економічними процесами в Арген-тині перемістилися за її межі й контролюються фактично Феде-ральною резервною системою США. Тотальна приватизація держ- власності (за суттєвого зниження реальної вартості) призвела до того, що, за даними 1999 року, транснаціональні компанії воло-діють 83 % акцій найбільших підприємств Аргентини.

Винятково важливим наслідком відходу держави від управ-ління економікою стала втрата в ході реформ малих підприємств, що породило в Аргентині гострі соціальні проблеми та підірвало внутрішній потенціал накопичення й розвитку. Сприятливий з точки зору лібералів інвестиційний клімат не дав помітного при-росту прямих інвестицій у реальну економіку. Інвестори віддали перевагу операціям на фінансовому ринку. Спекулятивний капі-тал підім'яв під себе виробничий.

Аналогічна ситуація складається в Україні. Якщо відповідно до бюджету відбудеться приватизація найбільших підприємств, зовнішній борг повинен зменшитися. Однак досвід Аргентини засвідчує, що це тимчасовий успіх. Потрібно, щоб промисловість почала працювати. Досягти цього не дасть банківська система, яка продовжує свої спекуляції й розвиватиме віртуальну, а не ви-робничу економіку.

Лібералізація імпорту в Аргентині призвела до краху багатьох національних підприємств, звузивши тим самим потенційну екс-портну базу економіки. Різко зменшилися державні витрати на оборону, охорону здоров'я, науку. Пенсійне забезпечення й охо-рона здоров'я віддані на відкуп приватному капіталу. Успішні наукові розробки під тиском США згорнуто, рівень витрат на науку становить 0,3 % ВВП. Величезне безробіття і друге за пів-річчя скорочення державних витрат (зниження зарплати 140 тис. бюджетників) і підвищення податків у середньому майже до по-ловини зарплати, здійснені на вимогу МВФ, переповнили чашу терпіння людей. Можна впевнено сказати, що контроль МВФ та іноземного капіталу над економікою й фінансами Аргентини призвів до втрати нею політичної самостійності.

Провал неоліберальних реформ Міжнародного валютного фонду, інших фінансових інститутів та зовнішньоекономічної по-літики США в країнах Латинської Америки і СНД викликає кри-тику, адже їх підступність очевидна. Особливо промовиста від-вертість професора Гарвардського університету Джеффрі Сакса, авторитетного серед запеклих прибічників неолібералізму, вклю-чаючи методи "шокової терапії" в латиноамериканських країнах. Аналізуючи причини й наслідки фінансових криз у Бразилії та Росії, він вважає головним винуватцем МВФ, який "занадто тур-бується про інтереси Уолл-стріту". За його словами, "багато інвесторів готові тікати в паніці з Бразилії та інших країн Латин-ської Америки. Ніщо так не спровокує масовий вихід з регіону, як гучний провал політики, підтримуваної Вашингтоном". Еко-номічний протекціонізм для США й необмежена свобода тор-гівлі за межами країни — складова частина "кулачного права", сповідуваного вашингтонськими керівниками. "Нині Сполучені Штати покликані відігравати керівну роль — бути організато-ром світу і прогресу". Ці надвеликодержавні слова завершують підписану Клінтоном, екс-президентом США, передмову до опублікованого щорічного документа Білого дому, названого "Стратегія національної безпеки для нового сторіччя".

Цей документ відзначається тим, що в ньому вперше пов'я-зуються проблеми СНД з латиноамериканськими і дуже часто згадується Україна. В самому документі є один пасаж: "Методи сприяння новим демократичним країнам такі ж різні, як і самі ці країни". Пасаж цей безсоромно ілюструється "новим демокра-тичним країнам — Росії, Україні та іншим державам СНД" "рі-шучими заходами на підтримку боротьби зі спробами згорнути демократію на Гаїті і в Парагваї".

Дуже прозорий натяк: пишеться Гаїті й Парагвай — мається на увазі Росія й Україна. Тільки спробуйте звернути зі схваленого Вашингтоном курсу! Згадаймо політику великої палиці та дипло-матичних канонерок, яку спізнали латиноамериканські й кариб-ські держави і яка


Сторінки: 1 2 3