Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Жити власним розумом

Жити власним розумом

План

1. Жити власним розумом

2. Північна альтернатива

Пояснювати експеримент зі слов'янськими народами можна по-різному. А от результати його очевидні. Сьогодні все ще є чи-мало тих, хто бажає боротися за демократичні реформи, жити за вказівками західних учителів, витрачати сили на партійну полі-тику. І президент, і всі партії хочуть як краще.

Проте історичні факти дають нам також інші уроки. Скажімо, у XVШ ст. відмінності між "першим" і "третім" світом були знач-но слабшими, ніж сьогодні. Тому постає запитання: які ж країни розвивалися? Відповідь однозначна: розвивалися ті країни, які уникли "експериментів", що ґрунтуються на "поганих ідеях". Ос-танні були надзвичайно продуктивними для розробників і тих, хто з ними співпрацював.

Розвивалися країни, де втручання держави було дуже від-чутним. Такий висновок руйнує апробовану доктрину вільного ринку.

Японія. Зовсім недавно група відомих японських економістів надрукувала багатотомний огляд японських програм економічно-го розвитку починаючи з Другої світової війни. Там зазначено, що Японія відхилила неоліберальні доктрини своїх американських радників, а натомість вибрала форму індустріальної політики, в якій переважала роль держави. Ринкові механізми запроваджува-лися державною бюрократією і промислово-фінансовими корпо-раціями поступово, тією мірою, як зростали перспективи комер-ційного успіху. З цього випливає, що однією з умов "японського дива" стала відмова від ортодоксальних економічних настанов. Успіхи виявилися вражаючими. У 90-х роках ХХ ст., майже не маючи власних ресурсів, Японія розвинула найбільшу в світі еко-номіку й стала провідним джерелом закордонних інвестицій у світі. При цьому записала на свій рахунок половину чистих зао-щаджень усього світу, ще й фінансувала дефіцити США.

Щодо колишніх японських колоній, то детальне наукове дос-лідження Місії американської допомоги на Тайвані з'ясувало, що американські радники та китайські планувальники знехтували принципи "англо-американської економіки" і розробили "дер-жавно-орієнтовану стратегію", спираючись на "активну участь уряду в економічній діяльності на острові за допомогою проду-маних планів та урядового контролю за їх виконанням". Тим ча-сом американська офіційна преса "рекламувала Тайвань як краї-ну, що досягла успіхів завдяки приватному підприємництву".

У Південній Кореї "підприємницька держава" функціонує інакше, але відіграє значну роль як складова, що спрямовує еко-номіку. Вступ Південної Кореї до Організації з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до цього клубу багатіїв, було відкладено через небажання цієї країни покладатися на ринково- орієнтовану політику, наприклад, на передачу іноземним компа-ніям частини бізнесу і на вільний рух капіталу. Це нагадує полі-тику Японії, яка також тривалий час не дозволяла експорт капі-талу.

У "Доповіді ООН з економічного розвитку людства за 1996 рік" наголошується на життєвій важливості урядової політики, пов'я-заної з "поширенням досвіду і задоволенням життєво важливих суспільних потреб"; у ній зазначається, що така політика є "трамп-ліном для тривалого економічного зростання". Неоліберальні ж доктрини, хоч би як ми до них ставилися, підривають освіту й охо-рону здоров'я, призводять до поглиблення нерівності й зменшують частку в прибутках. Це незаперечний факт.

Після того як економіці країн Азії було завдано тяжкого удару через фінансові кризи, Стігліц, тепер головний економіст Світо-вого банку, зробив такий висновок (Щорічна конференція Світо-вого банку з економіки розвитку, 1997; Світовий банк 1998; Що-річні лекції для широкої публіки 1998): "Нинішня криза у Східній Азії не є спростуванням східно-азіатського дива". Залишаються незаперечні факти: у жодному регіоні земної кулі ніколи не було такого драматичного зростання доходів і визволення від бідності такої великої кількості людей протягом стислого проміжку часу". "Дивовижні досягнення" ілюструються десятикратним зростан-ням доходів на душу населення в Південній Кореї впродовж трьох десятиріч. Це — безпрецедентний успіх "зі значними доза-ми урядового втручання", з нехтуванням Вашингтонського кон-сенсусу.

Вражає порівняння Східної Азії з Латинською Америкою. Латинська Америка має найгірші показники у світі з соціальної нерівності, а Східна Азія — одні з найкращих. Це ж стосується освіти, охорони здоров'я і загальних показників соціального благополуччя. Імпорт у Латинську Америку має значні перекоси в бік споживання для багатих, а в Східній Азії — у бік виробни-чих інвестицій. Відплив капіталів з Латинської Америки набли-жається до рівня її гігантських боргів. У Східній Азії він жорстко контролюється. В Латинській Америці багатії, як правило, звільнені від соціальних зобов'язань, зокрема — від податків. Як наголошує бразильський економіст Брессер Перейра, головна проблема Латинської Америки є "підпорядкування держави ба-гатіям". Східна Азія різко відрізняється від неї.

Економіка латиноамериканських країн значно відкритіша для іноземних інвестицій, ніж економіка східноазіатських країн. За даними аналітиків Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), закордонні мультинаціональні корпорації в Латин-ській Америці, починаючи з 1950 року, "здійснювали контроль значно більшої частки промислового виробництва", ніж у краї-нах Східної Азії, що розвивалися набагато успішніше. Навіть Світовий банк допускає, що іноземні інвестиції й приватизація в Латинській Америці "мали тенденцію замінити інші потоки ка-піталів", передаючи контроль іноземним країнам і відправляю-чи прибутки за кордон. Проте Світовий банк приховує той факт, що націоналізована міднодобувна промисловість Чилі є основ-ним джерелом експортних прибутків, і це не єдиний приклад та-кого приховування.

Така відкритість міжнародній економіці дорого коштувала Латинській Америці. Так само, як і її нездатність взяти під конт-роль капітал багатіїв, а не лише ринок праці й бідних. Звісно, окремі категорії населення отримують користь, як у колоніальну епоху. І той факт, що вони так віддані неоліберальній доктрині, як іноземні інвестори, не варто вважати несподіваним.

Роль державного управління та державної ініціативи в краї-нах з економікою, що успішно розвивається, має стати загально-відомою.

Постає запитання: як "третій світ" став таким, яким він є нині? Це питання ґрунтовно вивчав відомий історик економіки Пол Бей- роч. У своєму дослідженні він наголошує: "Поза сумнівом, еко-номічний лібералізм, нав'язаний "третьому світові" в ХІХ ст., є найважливішою складовою для пояснення затримки його індуст-ріалізації". На прикладі Індії вчений пояснює "процес деіндуст- ріалізації", за допомогою якого світову промислову майстерню було перетворено в центр світової торгівлі, на глибоко зубожіле аграрне суспільство, яке страждає від різкого падіння реальної заробітної плати, недоспоживання продовольчих товарів та не-стачі інших товарів споживання. "Індія стала першою жертвою у довжелезному списку", — зазначає Бейроч. У ньому— "навіть політично незалежні країни "третього світу", яких змусили від-крити свої ринки для західних продуктів". Тим часом західні спільноти оберігали себе від ринкових порядків і розвивалися.

Американський журнал "Економіст" (The Ekonomist. — 1998. — груд. — С. 35) розмірковує: "Коли країна відчуває дефіцит у лю-дях, в управлінні, здатному підтримувати основні процеси життє-діяльності, рано чи пізно вакуум починають заповнювати інозем-ці. Називається це колонізацією".

Уникнути експериментів, що руйнують господарство і трав-мують населення, можуть лише обачність і відповідальність влади. Президентові та прем'єр-міністрові слід поглянути на промовисті цифри, придивитися до "колоди" своїх міністрів, зайнятих ство-ренням первісних нагромаджень, західних і прозахідних радни-ків, замислитися й зробити вибір: і надалі слухатися диктату МВФ чи взяти як вищий критерій долю народу своєї країни, мріяти про Європу і налагодити нормальні економічні та культурні зв'язки з Росією.

Яке ж місце Росії у світі після холодної війни? Безперечно одне. "Хоча Росія залишається важливою державою, — пише амери-канський генерал Одом, — вона вже не здатна відігравати про-відну роль. Вона не має внутрішньо поєднаного уряду, який міг би говорити від імені країни. Її вожді мало коли представляють інтереси Російської Федерації чи її громадян. Більшість із них .просто бажають збагатитися. Мобуту в Заїрі, Абача в Ні-герії, як і ряд інших вождів, стали багатими, в той час як населен-ня їхніх країн зовсім зубожіло. Схожа доля чекає Росію — почи-наючи з 1991 року, вона взяла в борг 99 млрд дол., а за цей же час 103 млрд дол. пішли з країни. А проте олігархи й процвітаючі бізнесмени діють абсолютно раціонально у власних інтересах" (Хачатуров К. Латиноамериканские уроки для России. — М.: "Международные отношения", 1999).

Росія, на думку західних спеціалістів, вражена синдромом пост- колоніальної слабкої держави, характерним для держав "третього світу". "Цей стан не нормальний, не тимчасовий; він може трива-ти десятиріччями. Тривалість життя різко зменшилась, і загаль-на кількість населення постійно скорочується" (там само).

Колишній державний секретар Джордж Шульц зробив таке зізнання 18 вересня 1998 року під час слухань у Комітеті з між-народних відносин: "Потрібно підтримувати ті країни, які роз-робляють програми під себе, а не намагатися нав'язувати їм наші ідеї. Ми помилилися, гадаючи, що росіяни нормально постав-ляться до роботи на умовах, висунутих МВФ. Адже ці умови асо-ціюються як американська програма. Люди повинні працювати над здійсненням російської програми. Якщо ж вони працюють у межах програми МВФ, то це майже образливо для їхнього полі-тичного процесу. Що це за країна, якою керує МВФ? Ми повинні сказати їм: "Керуйте собою."

Передвиборні президентські перегони в США розкрили нові подробиці політики американських консультантів щодо Росії. Так, у жовтні минулого року у Вашингтоні був


Сторінки: 1 2