Україна: шляхом неоколонізації

План

1. Глобальне суспільство

2. Концепція "золотого мільярда"

3. Концептуальна влада

Закінчується період концептуальної невизначеності. Політич-на "еліта" і президент не вважають за потрібне навіть запитати: чи бажає український народ жити за моделями західного життє- устрою. Без цього буцімто неможливо перейти на "цивілізова-ний" шлях розвитку, який пов'язується з утвердженням принци-пів так званих загальнолюдських цінностей і з входженням відтак у європейський дім. Для себе вони визначились. Альтернатив не-має. Європейський вибір і НАТО. Іншого не дано — вважає вла-да. Зробити елементарний аналіз того, що відбувається у світі, нікому. Незалежних аналітичних центрів немає, академічні інсти-тути не здатні виконати елементарного геополітичного аналізу або навмисне цього не роблять.

Але ж усе не так просто, й західний вибір не вирішує пробле-ми поліпшення нашого життя. Аналіз суспільного ладу більшості західних країн свідчить, що їх не можна називати цивілізованими чи справді правовими, бо вони не забезпечують навіть природ-ного, невід'ємного права людини на працю.

Проблема входження українства в соціальний конгломерат "но-вого світового порядку" нині вже не актуальна, бо, мовляв, через свою "нестандартність" і "примітивність" ми не склали іспиту на-віть на роль рабів системи, яку нав'язує народам світу Фінансовий інтернаціонал. Тепер очевидно, що комунізм не був єдиною пере-шкодою на шляху зближення із Заходом. Православ'я, колекти-візм, інша трудова етика, інший історичний досвід, менталітет, від-мінний від західного, відмінність поглядів еліти й народних мас — усе це викликало сумнів навіть у стовідсоткових "західників", які побачили труднощі побудови раціонального капіталізму в "нера-ціональному" суспільстві, вільного ринку в атмосфері вакууму влади й осередок працьовитості в умовах відсутності конкурент-ної етики. Закони, прийняті в процесі переходу до системи "за-гальнолюдських цінностей", не працюють, тому побудувати "пра-вову" державу на теренах України навряд чи й реально. Нашу те-риторію слід звільнити від тих людей, які не відповідають світовим "стандартам", що успішно й здійснюється протягом епохи "демо-кратичних реформ, яким немає альтернативи". Триває депопуля-ція населення України. На нинішньому історичному етапі розвитку в українського народу є дві можливості: фізично зникнути чи ви-жити, розпочавши послуговуватися власним розумом, а не розу-мом "західних учителів". Аби вижити, необхідно визначитися з державною ідеологією, концептуальною владою і наддержавним управлінням, що дасть можливість активно протистояти неолібе-ралізму й подальшій неоколонізації України.

Руйнування СРСР стало однією з найбільших геополітичних подій світової історії ХХ століття. Кардинально змінилася війсь-ково-політична конфігурація світу, посилилися процеси глобалі-зації. Понад одинадцять років, що минули відтоді, показали, що держави пострадянського простору не визначилися у своєму роз-витку, засвідчили їх цілковиту залежність від зовнішньоеконо-мічних і зовнішньополітичних впливів. Розпад єдиної могутньої держави — СРСР — на окремі країни значно послабив безпеку кожної з них. Особливо вразливою стала Україна, яку її "п'ята колона" фактично обеззброїла, знищивши потужний арсенал ядерної зброї.

Чому так важливо мати сильну державу в сучасному світі, що глобалізується? Чому Україна, ставши незалежною державою, обрала шлях неоколонізації? І яка роль в цьому української полі-тичної еліти? На ці питання ми й спробуємо дати відповіді.

Глобальне суспільство

Сучасне трактування глобалізації незрідка наповнюється сло-весною мішурою й міфами, аби приховати те, що насправді відбувається у світовому співтоваристві. Але, попри це, останні-ми роками дедалі чіткіше прозирає справжнє обличчя глобалі-зації, яка відбувається за диктатом західного світу, включаючи і США.

Глобальним суспільством більшість дослідників вважають об'єднання людства в єдине ціле, за аналогією з національни-ми державами, — з єдиним світовим урядом та іншими інститу-ціями, притаманними сучасній державі, але значно масштабні- шими.

Чим обґрунтовується необхідність створення світового соці-ального монстра — цього гігантського чудовиська, що охоплю-ватиме понад шість мільярдів людей? Передовсім — стрімким розвитком засобів комунікації, інформаційних технологій і фор-муванням глобальних засобів масової інформації; початками єдиної, хоча й примітивізованої світової культури; створенням світової глобальної економіки, зокрема, транснаціональних ком-паній, що вийшли за межі національних держав; існуванням ме-режі міжнародних організацій, які об'єднують людство в єдине ціле, тощо.

Усе це так. Але. Більшість популяризаторів глобалізації зовсім ігнорують той факт, що ідея глобального суспільства не є загальносвітовою, а виходить із Заходу. В основі її, як пише ро-сійський письменник і філософ Олександр Зінов'єв у книзі "Гло-бальное сверхобщество и Россия" (Мінськ.: Харвест, М.: АСТ, 2000), ".лежить не прагнення різних країн і народів до об'єднан-ня, таке бажання з'являється рідко, а прагнення певних сил Захо-ду зайняти панівне становище на планеті".

Якщо йдеться про світову економіку, про світовий інформа-ційний простір і некомерційні міжнародні організації, то слід зауважити, що ТНК, ЗМІ й усі наддержавні організації контро-люються, підтримуються й використовуються силами Заходу, причому у своїх власних інтересах, а не в інтересах народу.

"Світовий інформаційний порядок — це порядок, що встанов-люється країнами Заходу, насамперед США, — пише далі Зі-нов'єв. — Фірми й уряд США здійснюють контроль глобальної комунікації. Західні медіа мають у світі пріоритет. Світова куль-тура насамперед є американізацією культури народів планети.

Одним словом, ідея "глобального суспільства" — лише ідеоло-гічно замаскована установка західного світу, очолюваного США, спрямована на підкорення всієї планети і встановлення свого па-нування над рештою людства".

На наших очах світ поділяється на дві нерівні частини: світові гегемони й ті, хто здійснює їх політику на місцях (колоніальна адміністрація), з одного боку, з іншого — більшість світової пе-риферії, яку заганяють у нове гетто з порушенням усіх людських прав, включаючи й право на життя.

Але ж яким має бути людство?

Проблема глобалізації в історичній динаміці полягає в ста-новленні єдиного взаємопов'язаного світу, в якому держави не відділені між собою звичними протекціоністськими перепонами й кордонами, що водночас охороняють їх від несанкціонованих зовнішніх впливів. Проблема в тому, що до нової системи відкри-того, глобалізуючого світу різні держави й народи підійшли по- різному підготовленими, значно відрізняючись своїм економічним, військово-стратегічним та інформаційним потенціалами. Об'єд-нання країн з різними потенціалами призведе до нових світових потрясінь і колізій. Звісно, про жодну рівноправність не може йтися. Західна частина вже певною мірою панує над незахідною і має тенденцію до цілковитого світового панування.

Цікаву характеристику сучасним процесам глобалізації дав Папа Іоанн Павло ІІ. Він, зокрема, заявив: "Позаяк глобалізація керується лише законами ринку в інтересах найбільш могутніх держав, її наслідки можуть бути тільки негативними. Такими, наприклад, є підхід до економіки як до абсолютної цінності, без-робіття, занепад соціальних служб, знищення навколишнього середовища, зростання розриву між бідними й багатими, не-справедлива конкуренція, що змушує бідні нації все більше при-нижуватися..." (Этос глобального мира. — М.: Горбачев-фонд, 1999. — С. 12).

А що очікує незахідну частину людства? На це запитання ви-черпну відповідь дає концепція, яка отримала назву "золотого мільярда".

Концепція "золотого мільярда"

За твердженнями глобалістів, для ефективного функціонування сучасного індустріально-інформаційного суспільства достатньо двадцяти відсотків найкваліфікованіших працівників, учених і спеціалістів планети. Нині вони упереваж інтегровані країнами "золотого мільярда". А як же населення інших країн світу (80 %), зокрема й України? Відповіді на це запитання архітектори глоба-лізації не дають. У кращому разі йдеться про надання благодійної допомоги відсталим країнам з боку країн "золотого мільярда". А ця допомога, як показує життя, безпосередньо залежить від ло-яльності її отримувачів до встановленого Заходом нового світо-вого порядку.

Дедалі частіше концепцію "золотого мільярда", яка нині до-мінує не тільки серед багатих людей Заходу, а й серед "нових українців", називають расизмом у глобальному масштабі. Ще 1875 року англіканський священик Мальтус розрахував макси-мально можливу кількість населення Землі. Він стверджував, що для підтримки комфортного рівня життя окремої людини насе-лення планети повинно становити 1 млрд 400 млн чоловік. Су-часні послідовники Мальтуса скоротили цю цифру до одного мільярда, який назвали "золотим".

В чому ж полягає суть цієї концепції?

Термін "золотий мільярд" з'явився як синтез двох великих ідей сучасної західної культури. Одна ідея пов'язана з уявленням про "золоту еру" прогресу й благополуччя, інша — з песимістичним визнанням обмеженості ресурсів Землі й неможливості поширення цього благополуччя на все населення планети. Безумовно, цей термін не вживається в офіційних документах, де його замінюють таким набором понять і визначень, що зміст стає зрозумілим з контексту. На Заході цей термін означує населення країн ("пер-шого світу"), що входять до Організації економічного співробіт-ництва та розвитку, тобто населення 24 країн Європи й світу.

Що ж криється за цим терміном?

Ще за часів СРСР публіцист А. Кузьмич пов'язував термін "зо-лотий мільярд" з ідеями скорочення населення Землі. Цей термін, вважає він, визначає певну цілісну геополітичну, економічну та культурну концепцію. Суть її полягає в тому, що розвинені країни, зберігаючи для свого населення високий рівень споживання, на-магатимуться військовими й економічними засобами утриму-вати решту світу в промислово нерозвиненому стані (як сировин-ний придаток і зону скидання шкідливих відходів). Населення цих "заморожених" країн в умовах бідності деградуватиме і жод-ної функціональної цінності не являтиме для "першого світу", створюючи разом з тим глобальні соціальні проблеми.