У газеті "Воскресенье" в статті "Россия и рынок в свете совет-ского и международного права" А. Кузьмич писав: "Наша пере-будова — частина всесвітньої перебудови. Перший етап світової перебудови, що розпочався після енергетичної кризи 1973 року, наочно показав розвиненим країнам з ринковою економікою, чим загрожує брак сировини й енергії. За даними ООН, сирови-ни й енергії вистачить (при оптимальному використанні) лише на 1 млрд чоловік. Станом на 1 січня 1990 року на Землі проживало 5,5 млрд чоловік., на 2000 рік очікується понад 7 млрд. Не випадково, що до золотого фонду "одного мільярда" належать такі країни, як США, Японія, країни ЄЕС та ін., в той час як 4/5 населення Землі з Азії, Африки, СРСР, Латинської Америки, що володіють основною масою сировини й енергії, витіснені з "міс-ця під сонцем" і насправді є сировинними колоніями зазначених країн. Ось чому в 90-х роках ХХ ст. з'явилася й утверджується нова теорія так званої інтернаціоналізації та взаємозв'язку дер-жав. Суть її — створення світового центру з єдиним централізо-ваним розподілом капіталів, товарів і робочої сили, а зрештою й сировини, де "залізна гвардія" міжнародних збройних сил транс-національних корпорацій створюватиме "світовий правопоря-док і стабільність". Глобалізатори не пробачили А. Кузьмичу відвертого викриття їхніх цілей. Він загинув за нез'ясованих обставин.

Західні корпорації та фінансові олігархи мають далекосяжну мету: зберегти контроль над природними ресурсами Землі в ру-ках промислово-фінансової еліти світу. Не випадково програма ООН з економічного та соціального розвитку на 1990-ті роки не має установок на безумовний суверенітет народів над їх природ-ними ресурсами, які були досить популярними в документах 60-х років. Як кажуть дипломати, слід уникнути ризику "розба-зарювання сировини за національними квартирами."

На порядок денний поставлено штучне скорочення населення Азії, Африки, Східної Європи зокрема й України. У документах ООН (Комітети з народонаселення і сировинних ресурсів) усе на-селення Землі поділено на основне (забезпечене сировиною, 1 млрд), напівосновне (майже 1 млрд) і допоміжне народонаселення, яке нерентабельне в умовах індустріалізації, воно не окупає вкладе-них у нього коштів для виробництва і для життя. Вдумаймося в ці слова!

Протягом тривалого часу здійснюється наукова й культурна підготовка західного суспільства до прийняття концепції "золото-го мільярда". Моделі вирішення глобальних проблем на Заході розробляються відкрито, як це робить, наприклад, Римський клуб, і таємно — в рамках Тристоронньої комісії під керівництвом різ-них аналітичних центрів, спецслужб держав і корпорацій.

Так, у 1970 р. Римський клуб замовив групі Д. Медоуза в Мас- сачусетському технологічному університеті (США) провести дослідження, матеріали яких через два роки ввійшли до книги "Межа зростання". Авторитет університету, Римського клубу й потужна реклама зробили свою справу. Книга стала справжньою сенсацією. В ній, зокрема, наголошується, що наступне поколін-ня людства досягне межі демографічної та екологічної експансії. Все це призведе систему загалом до непідконтрольної кризи й краху. Завдання "зводиться до того, щоб виявити катастро-фічні наслідки існуючих тенденцій і стимулювати політичні змі-ни, які допоможуть їх уникнути". Висновок доповіді: "Необхідно вжити заходів, аби забезпечити раціоналізацію всієї системи ви-робництва й передислокацію промисловості в межах планети". Методи досягнення цієї мети не пропонувалися.

Наступна доповідь Римського клубу "Людство на роздо-ріжжі" з'явилася друком у 1974 році; у ній використано теорію, створену для аналізу й розрахунків складних систем. Світ було поділено на 10 регіональних підсистем: це давало можливість те-оретично вирішувати проблеми одних регіонів за рахунок інших. У доповіді зазначена й головна суперечність епохи: "Два провал-ля, що постійно розширюються, характеризують сучасну кризу людства: провалля між людиною й природою, між Північчю й Півднем, між багатими й бідними". Звідси висновок: причина міжнародних криз — нестача життєво важливих ресурсів.

Відтоді в практичну політику вводиться теорія "надлюдини" і "недолюдини", згідно з якою комфортність проживання "золо-того мільярда" "надлюдей" повинна забезпечуватися досить не-значною кількістю "недолюдей". При цьому всі сфери життя сус-пільства мають бути максимально автоматизовані. "Недолю- дині" в такій суспільній формації відводиться роль біоробота з чітко визначеними функціями суспільного та біологічного харак-теру. Відповідно на планеті встановлюється однорідний політич-ний режим у межах єдиної планетарної держави з ефективними поліцейськими силами та системою всебічного контролю життє-діяльності людського співтовариства в цілому і кожного інди-відуума зокрема. Ось для чого потрібний індивідуальний іденти-фікаційний код!..

Для представників "золотого мільярда" — кращі музеї, теат-ри, концерти, персональні бібліотеки.

Для "туземного населення" — телебачення, де спеціально під-готовлені "клоуни" ведуть розважально-сексуальні програми, переповнені сценами насильства й жахів. Це ж треба було підго-тувати стільки бездарних ведучих, чи, точніше, — талановитих на "бездарність" ведучих і режисерів, щоб з ранку до вечора за-полонити екрани телевізорів такою кількістю реклами й низько-пробних програм. Бібліотеки для "туземного населення" не по-трібні, тому й фінансуються вони на рівні прожиткового мінімуму і без нових надходжень поступово зникають.

Для представників "золотого мільярда" — різноманітні "зак-риті" клуби на зразок "Ротарі", а для "вибраних" — латентні ло-жі на кшталт масонських: розенкрейцерів, тамплієрів, Великого Сходу України, а також прийоми й презентації в дорогих і пре- стижних ресторанах, в Андріївскій церкві Растреллі. Графи, ба-рони, шевальє. — все це і є "золотий мільярд".

Для "туземного населення": казино, кафе з "однорукими бан-дитами", бари, борделі з дешевими повіями, СНІДом, наркоти-ками, коньяками, горілками, винами, пивами. Розважайся, запи-вайся, заливайся, а прокинувшись, знову пий до краю. Партії, сво-бода, демократія, права людини, демократичні реформи — все це знову ж таки для "туземного люду". А ще — можливість мітингу-вати, кричати, висловлювати опозиційні думки. Проте — на ста-діоні й бажано десь за містом, а найкраще в полі чи лісі.

Як же так сталося, що на словах ніби все для народу, а на-справді — проти нього. Все випливає з теорії "золотого мільяр-да", куди компрадорська й гендлярсько-лихварська політична еліта Україна дуже бажає потрапити.

Суть світової політики сьогодні будується на одному примі-тивному постулаті — прагненні вписатися в цей самий горезвіс-ний "золотий мільярд" щасливчиків, яким забезпечуються рай-ські умови життя на Землі.

Звичайно, є й активно діє "кваліфікаційна комісія", яка вино-сить остаточний вердикт стосовно етносів. Нині вже однозначно можна стверджувати, що заповітні квитки до "суспільства обра-них" закінчилися. Залишилися тільки жетони на право тварин-ного існування з тавром "недолюдини", а тих, хто їх не отримав, чекає фізичне знищення. Тому бійка за жетони точиться не на жарт. Міжнародні поліцейські сили змушені докладати величез-них зусиль, аби утримати в керованому режимі відкинуті нації. Іншими словами — відбувається неоколонізація.

Концепція "золотого мільярда", що передбачає штучне виок-ремлення з людства нового "вибраного народу", безумовно, уто-пічна. Ця утопія — наслідок загальної кризи індустріалізму й індустріальної цивілізації. Філософське підґрунтя цієї утопії — песимістичний індивідуалізм, розрив общинних зв'язків людської солідарності, відмова від етики релігійного братерства й колек-тивного спасіння. Та частина населення, яка зараховує себе до "золотого мільярда", дедалі відчутніше почувається у фортеці, оточеній натовпом голодних і обурених бідних людей. Утопія "золотого мільярда", яку в принципі неможливо реалізувати, водночас породжує агресивність, спочатку в ідеології та куль-турі, а потім у політичній і військовій сферах. Уже помітні озна-ки консолідації нової, глобальної нацистської ідеології, що може спричинити руйнівні дії. Сприймати чи не сприймати саму ідею "золотого мільярда", ідею безумовно антихристиянську, а також антиісламську і антибуддійську, — це справа морального й релі-гійного вибору. Проте на хвилі неоліберальної та євроцент- ристської ідеології в Україні частина політичної "еліти" потра-пила в тенета цієї ідеї і є її радикальним пропагандистом. Ця час-тина впливає і на українську правлячу верхівку. Бо чим іще можна пояснити прагнення більшості можновладців увійти до таємних товариств, наприклад, Ордену Святого Станіслава; чле-нами його стали високі посадові особи, зокрема й керівник гума-нітарної політики України.

Проте є чимало ознак того, що та частина світової еліти, яка визначає економічну й військову політику і забезпечує контроль ЗМІ, не вважає слов'янські народи такими, що мають шанс по-трапити на корабель "золотого мільярда".

Концептуальна влада

Соціально-економічні процеси завжди управляються з єди-ного центру, який реалізує ту чи іншу концепцію. Концептуаль-на влада має розпізнати фактори, що впливають на суспільство і формування векторів управління. Вона — найвища з усіх видів можливої влади. Концептуальна влада незрима для невтаємниче- них; більшість людей взагалі вважають, що такої влади зовсім не існує. Проте вона завжди є в кожному суспільстві. Стороння кон-цептуальна влада — зброя агресії в державі, що придушує вітчиз-няну концептуальну владу. А якщо є влада таємна? Вона завжди виявляється і втілюється як домінуюча ідеологія, нав'язувана ок-ремими партіями, засобами масової інформації, художньою лі-тературою й іншими видами мистецтва. Вона реалізується через прийняття в державі відповідних законів — зокрема тих, що фор-мують систему управління економікою. Якщо керівництво дер- жавою та її інтелектуальна еліта не уявляють, що таке концеп-туальна влада чи роблять