Що ж відбувається з нами?

Нині чи не кожен, хто живе в Україні, замислюється над тим, чому 280 млн громадян у колишньому СРСР дали можливість за-хідним проповідникам нового міфу, тепер уже лібералізму, а та-кож власним корпоратистам знов ошукати себе. Чому розвіявся старий міф західних ідеалістів, "комунізм" Л. Брежнєва? Колись життя було значно кращим, будувалися нові квартири, люди ку-пували телевізори, мали можливість відпочивати на морі, могли збирати гроші на автомобілі або мали їх.

Чому всі нові ідеологічні міфи випробовуються на теренах Східної Європи, причому — такими американськими геополіти-ками єврейського походження, як Збігнєв Бжезинський чи Мад-лен Олбрайт, котрі, до речі, навіть з власною вірою й національ-ністю не можуть визначитися?

Чому люди з таким ентузіазмом почали руйнувати своє уста-лене життя, свій вистражданий і досить пристойний дім? І що ж тепер чекає нас у майбутньому? До чого призведе катастрофічне старіння основних фондів нашої промисловості? Песимісти ствер-джують, що до 2010 року науково-промисловий потенціал Украї-ни буде остаточно зруйновано. А це означає, що ідеологію тех-нологічного лідерства у сфері технічної політики вже сьогодні потрібно міняти на ідеологію технічних залучень.

Однак і це ще далеко не все. Газета "Голос України" у номері від 31 травня 2000 року зазначає: "За оцінками експертних дослі-джень, організована злочинність контролює 85 відсотків банків і 40-50 відсотків підприємств". Там же опублікована заява фракції "Батьківщина", де зокрема констатується: "В Україні і за кордо-ном відомо, що реальне безробіття у нас досягло катастрофіч-ного рівня — майже 33 % і стало національним лихом. Урядові структури — Держкомстат і Міністерство соціальної політики — вперто применшують або навіть приховують реальні дані про безробіття". Заробітна плата заморожена, а ціни постійно підви-щуються: на проїзд у міському транспорті, на хліб, електроенер-гію, комунальні послуги, оплату житла, нафтопродукти ...

Як жити в таких умовах?

Нині інженери, вчені, викладачі вузів, учителі підробляють, торгуючи цигарками, китайськими, турецькими та іншими това-рами, виконуючи роботу, яку на Заході виконують переважно безграмотні й безпритульні. Міста України перетворилися на ба-зари, де все купується й продається. Скажімо, харківський Бара- башівський ринок щоденно дає величезні прибутки президентові концерну "АВЕК" та його покровителям.

Чому і хто перетворив науковий і промисловий центр Украї-ни — місто Харків — на сумнозвісну "барахолку"?

Чому люди, які стоять при владі, нічого не роблять для роз- вою промисловості й науки?

Чому доктори й кандидати наук повинні заробляти гроші торгівлею?

Чому депопуляція українства досягла катастрофічних розмі-рів, валовий внутрішній продукт на душу населення становить трохи більше 700 доларів. За класифікацією ООН, це — рівень малорозвинених країн.

Необхідно усвідомити і діяти, а не чекати, поки компрадор-ська й гендлярсько-лихварська політична "еліта" продасть і землю України, а ми станемо рабами у власній "незалежній" державі.

Прикметну рису масової свідомості радянської людини визна-чили демократи кінця 80-х років — розслабленість, розманіже- ність. Через те, що, мовляв, в СРСР надійний соціальний захист. Адже майже два покоління радянських людей виросли за відсут-ності загроз і небезпек. А відтак вони звикли до того, що життя може тільки покращуватись, а всі тодішні соціальні гарантії зда-валися природними, як повітря, були частиною суспільної атмо-сфери. Безробіття, бідність, хвороби, характерні для західного світу, які загартовували їхню волю, нам здавалися надуманими.

Уже понад десятиліття спостерігаємо явище, яке суперечить здоровому глуздові: в Україні існує режим, що не користується авторитетом і повагою у жодній соціальній групі населення. Проте він стійкий і не подає жодних ознак власної загибелі — що б там не говорили лідери опозиції, з огляду на логіку і здоровий глузд. Для більшості українського народу очевидний факт, що нинішній режим, м'яко кажучи, не заслуговує на подяку — до-сить переглянути пресу.

Та чи багатьох наших співвітчизників вразив небувалий в істо-рії держави і права факт, підкріплений жахливою статистичною "обґрунтованістю" — геноцид проти власного народу? Як же треба не любити його, країну, де ти побачив світ і виховувався, своїх односельців, які живуть за межею бідності, аби лише утри-мати владу. І все це заради збагачення свого оточення, яке ство-рило "короля". Населення України зменшилося більш як на 4 млн; а скільки людей змушені жити за межею бідності — завдяки так званим "демократичним реформам, яким немає альтернативи"?!

Що ж відбувається?

Напевно, ми входимо в новий період історії. Виникають режи-ми, що утримуються на невідомому підґрунті, відкидаючи зви-чайні, багатовікові норми права й порядності, демонстративно ігноруючи бажання завоювати повагу громадян. Це "підґрунтя" неможливо підірвати, викриваючи гріхи й злочини режиму: він їх не приховує. А своїх прибічників цементує не високими ідеалами й цінностями, а круговою порукою злочинів та пороків, перетво-рюючи суспільство в натовп.

Є чимало ознак, що це процес світовий. Перебудова суспільної та політичної моралі відбувається скрізь. Справа Клінтона й Ле- вінські, яку так смакувало телебачення, ігнорування міжнародних норм, що призвело до бомбардувань Іраку та Югославії, свідчать про знецінення, а то й виродження важливого в минулому яви-ща — суспільної думки. До того ж, по суті, зникає саме суспіль-ство, бо моральні й етичні норми різних людей стають настільки полярними, несумісними, що втрачається можливість діалогу.

За оцінками експертів Світового економічного форуму в Да- восі, Україна — одна з найнестабільніших країн. Виникає досить резонне запитання: чому режим, який поставив країну на грань катастрофи, спроможний утримувати в країні примарну рівно-вагу? Скидається на те, що лише в такому стані нестабільності цей режим і може існувати. Перехід до стійкого порядку, вихід країни з трансу означатиме загибель для нього.

Найдієвішим способом, що паралізував волю українства, було швидке й різке зубожіння більшості — водночас із таким же різ-ким і нічим не обґрунтованим збагаченням меншості населення. Це призвело до того, що більшість людей в Україні не мають ду-ховних і фізичних сил думати про щось інше, крім повсякденного забезпечення своїх родин найнеобхіднішим для виживання.

Політично найактивніший середній клас — основа демократії, є для нинішнього режиму його могильником. І тому він, режим, його найбільше боїться й робить усе (інфляції, високі податки й орендні ставки) для його знищення.

На відміну від сільського, житель міський переважно не має ав-тономного життєзабезпечення, і зубожіння, аж до загрози голо-ду, — потужний засіб контролю його поведінки. Значна частина української людності безнадійно паралізована злигоднями долі.

Різке зниження соціальних запитів населення — це наслідок поступового звикання до бідності, втрати сподівань на повернен-ня колишнього добробуту. Режим постійно й нахабно шантажує населення неухильним падінням рівня життя. Ліквідація колек-тивних господарств, введення високих податків на виробництво сільськогосподарської продукції дає можливість шантажувати голодом. Енергетичний комплекс зруйновано настільки, що на-віть при спадові виробництва в 3-5 разів він не забезпечує енер-гетичних потреб населення цілих областей. Про це свідчать ті ж таки відключення теплої води навіть у пологових будинках у Рівному, електроенергії і газу в Харкові...

Режим повинен усвідомити, що шантаж — це не акт миру й злагоди, це — акт початку війни.

Інша технологія — збайдужілість, душевна апатія населення. Це — втома від злиднів, спустошеності й зневіри, які спричиня-ються й нагнітаються найвульгарнішими методами. Скажіть, де, в якій країні ще так цинічно принижують людську гідність, зму- шуючи працювати важче, ніж рабів (рабів хоч годують), не вип-лачуючи навіть тієї мізерної платні, яку встановлюють для висо-кокваліфікованих спеціалістів із числа туземного населення (350- доларів на рік), не індексуючи її за величезної прихованої інфляції. Це новий винахід влади. Як і у випадку матеріального зубожіння й залякування, душевна втома людей з'являється через те, що режим жорстоко гнобить їх.

Все, що відбувається в Україні, все, що ми бачимо і чуємо ос-танніми роками, переконує: ці нелюдські способи використову-ються системно, як новітні технології гноблення власного наро-ду. Якщо це так, то опозиція, котра звинувачує режим у "неком-петентності", дуже помиляється.

Жителям України варто замислитися: що ж відбулося? Відно-вимо в пам'яті події так, аби всім стало зрозумілим, якими "чара-ми" нас переконали зробити все те, що ми й зробили власноруч. Визнаймо незаперечний факт: якась впливова й організована ча-стина людності домоглася того, що наше суспільство, діючи за її алгоритмами, поділилася навпіл. Перша частина захопила вели-чезні матеріальні ресурси, довівши цим до злиденного стану дру-гу — більшість населення України. Державну систему змінено на зовсім протилежну, але при владі залишилися ті ж самі люди, котрі конвертували владу у власність.

З'явилися так звані нові українці, котрі не мають уявлення про такі поняття, як благо нації, національна гордість, гордість за дер-жаву, як добро і зло. Бридко дивитися, наприклад, як наші вищі посадові особи плазують перед емісарами МВФ та іншими захід-ними фінансовими магнатами, випрошуючи доларову милос-тиню. Заможні "нові українці" переважно бачать і розуміють світ одноманітно, матеріально, у них своя ієрархія, свої закони.

Терени України