УДК 631.51:631.61 Грабак Н.Х.

Формування ерозійно-тривкої поверхні грунту засобами обробітку

Багаторічні дані наукових досліджень свідчать, що одним із основних факторів, які обумовлюють протидефляційну стійкість грунту, - наявність у поверхневому (0-5 см) шарі агрегатів розміром понад 1 мм - на чорноземних грунтах зони перевищує ерозійно небезпечну межу, яка прийнята за 50-60%. Зміна способу або глибини обробітку мало впливає на вміст вказаних агрегатів.

Досліди, виконані нами протягом 1973-1996 років на чорноземах південних та звичайних, показали, що процент дефляційно тривких агрегатів у шарі 0-5 см навесні, коли існує найбільша небезпека виникнення пилових бур, по оранці, плоскорізному та чизельному розпушуванню на різну глибину коливався в межах 66,4-69,2%. Проте в окремі зими під впливом різких коливань температури відбувається руйнування грунтових агрегатів у поверхневому шарі до ерозійно небезпечних розмірів незалежно від способу обробітку й попередника. Останнім разом такі умови в зоні створилися взимку 1983-1984 років, коли на фоні оранки, безполичкового розпушування на 28-30 і 12-14 см після озимої пшениці в поверхневому шарі грунту містилося відповідно 16,8; 12,0 та 10,9% агрегатів розміром понад 1 мм, що набагато менше дефляційно небезпечної межі. Якщо в цей період виникають інтенсивні вітрові потоки, видування дрібнозему неминуче.

За таких умов реальним і практично єдиним ефективним засобом створення стійкої до видування поверхні грунту є пожнивні та післязбиральні рештки рослин, кількість яких можна регулювати способами обробітку.

Такий агрофон створюється при застосуванні безполичкових знарядь для зяблевого обробітку грунту після парової озимини, добре розвинених озимих по непарових попередниках, соняшнику. Після культур, що залишають на поверхні грунту мало рослинних решток (погано розвинена озимина, ярі колосові культури, кукурудза тощо), ефективними протидефляційними заходами є мульчуючий та нульовий обробіток грунту. Так, при безполичковому зяблевому обробітку після озимої пшениці по кукурудзі на силос з мульчуванням подрібненою соломою навесні налічувалось 407-412 умовних стернинок на квадратному метрі. Мульчування поверхні грунту подрібненими стеблами зібраної на зерно кукурудзи збільшило в порівнянні з безполичковим обробітком без мульчування кількість рослинних решток у ранньовесняний період майже на 60%.

Обробіток грунту є найбільш дійовим заходом попередження і водноерозійних процесів на ріллі, оскільки ним можна регулювати водопроникність грунту, масу та кількість рослинних решток на його поверхні, які гальмують швидкість стікаючої зі схилів води, здійснюють кольматаж грунтових часток, зменшують кінетичну енергію дощових краплин при їх зіткненні з грунтом.

Аналіз водопроникності чорнозему звичайного на схилах різної крутості показав, що поряд зі збільшенням глибини інтенсивність водопоглинання зростає при застосуванні для основного обробітку чизельних плугів замість поличкових, а також при мульчуванні поверхні побічною продукцією. Так, розпушування грунту чизельним плугом на 28-30 см створює кращі (в 1,3-1,5 рази) умови для фільтрації води в грунт, ніж оранка на таку ж глибину. Мульчування поверхні грунту подрібненою соломою збільшило інтенсивність поглинання води грунтом на 16,8%. Зяб, піднятий чизельним плугом на схилі крутістю 3-5°, у протиерозійному відношенні значно ефективніший за оранку на однакову глибину - інтенсивність змиву дрібнозему тут скоротилась у 13,7 рази. Плоскорізний обробіток на 12-14 см створював менш стійкий до змиву агрофон, ніж

чизельний на 20-22 см, який, проте, в 2,5 рази перевищував по цьому показнику оранку на 20-22 см (табл. 1).

Грунтозахисна ефективність мілкого обробітку може бути підвищена за рахунок залишення у полі побічної продукції таких рослин, як озима пшениця та кукурудза в кількості 2,5-4,0 т/га; змив грунту під час весняного сніготанення при цьому скоротився в порівнянні з обробітком без мульчування з 3,8 до 1,20,6 м3/га.

Щілювання зябу на фоні різних способів основного обробітку грунту сприяло зменшенню змиву дрібнозему навесні з 5,1 до 1,9-1,4 м3/га.

Сумарні втрати грунту від водної та вітрової ерозії в семипільний зернопаропросапній сівозміні на фоні досліджуваних систем протиерозійного обробітку грунту була в 1,8-2,1 рази меншими, ніж при традиційному поличковому (табл. 2).

Допустимі втрати дрібнозему від ерозійних процесів, що відображають рівень природного грунтоутворення, для слабоеродованих чорноземів, за даними Інституту охорони грунтів УААН [2], становлять біля 3 т/га в рік. Це означає, що поставлені на вивчення грунтоохоронні системи обробітку грунту в цілому по сівозміні забезпечують необхідний протиерозійний ефект.

1. Шнятый Е.И. Закономерности эродирования почв ветром и принципы проектирования агротехнических противоэрозионных мероприятий // Вопросы почвозащитного земледелия степной засушливой зоны СССР. - Целиноград, 1973. - С. 40-65.

2. Прогноз эрозионных процессов и способы оценки почвозащитной эффективности отдельных мероприятий и технологий: Справочник по почвозащитному земледелию. // Лавровский А.Б. и др. - К.: Урожай, 1990. - С. 20-39.

УДК 630.233(477) Сірик А.А.

Природна стиглість лісових насаджень в степу України

Вік природної стиглості лісів і пов'язаний з ним вік рубки - один із основних лісівничих параметрів, що визначає режим господарювання в лісах. Для степових лісів це питання на сьогодні нормативно не визначено.

За даними обліку лісового фонду (1994 р.) в степу України площа лісових земель складає 1,4 млн. га, із них вкриті лісом землі займають 994 тис. га, або 71%. За порідним складом переважають біла акація, гледичія, ясени - 380 тис. га ; хвойні (сосна звичайна та кримська) - 316; дуб займає 248; м'яколистяні (клени, в'язи, тополі, берези, осика) -50 тис. га. Біля 50 тис. га лісів постійно охоплені