Екологічна невідповідність лісу зональним умовам степу, наявність різноманітних інтразональних місцеположень, що в різній мірі відповідають екології лісу; цільове призначення насаджень, їх склад, режим вирощування; погодно- кліматичні умови, розмаїття причин всихання та оздоровлення лісів утруднюють, а часто і роблять неможливим визначити їх довговічність.

Часті всихання степових лісових насаджень у зональних та гірших умовах місцезростання від посух, недостатньої агротехніки вирощування не дають можливості в повній мірі реалізувати потенціал довголіття, що породило уявлення про їх "критичний вік", "раннє старіння і виродження" і в кінцевому результаті - недовговічність [1-4 та ін.]. В той же час хороший стан 100-180-річних насаджень в інтразональних умовах (річкові долини, днища балок, підвищення, арени) рядом авторів переноситься на плакорні умови [5-6 та ін.] і обгрунтовується як можливість вирощування в степу довговічних, високопродуктивних лісів. На жаль, останнє до цього часу закріплено і в нормативних документах, де вік стиглості лісів степу визначений таким, як в лісостепу чи поліссі [7], що породжує цілу низку необгрунтованих підходів ведення лісового господарства (класи та групи віку, терміни та періодичність = призначення рубок догляду, вік лісовідновлювальної рубки та ін.).

Найбільш кваліфіковану теоретичну основу довголіття лісових насаджень у степу підвів Н.А.Лохматов [8]. Під довговічністю лісового насадження (власне деревостану) він розуміє продовження їх життя від виникнення (посів, посадка, поява порослі) до природного відмирання в

кращих умовах місцезростання або критичного всихання в гірших умовах (відповідно до правил рубок... [9] - це зрідження до повноти менше 0,4). Виходячи із цього, в степовому лісівництві при визначенні довголіття насаджень потрібно враховувати:*

нормальний розвиток насаджень у кращих умовах аж до періоду природного відмирання (природної стиглості). Н.А.Лохматов (1986) це називає нормальною довговічністю. Довголіття цих насаджень може досягти природної стиглості в умовах ареалу;*

всихання насаджень в окремі періоди, коли в силу господарських потреб залишати їх на корені стає недоцільно і їх треба замінити. За Н.А.Лохматовим це неповна довговічність. У степу вона спостерігається в зональних переважаючих, або гірших (схили, круті береги, кам'янисті розсипи та ін.) умовах місцезростання;*

успішне природне оздоровлення та лісовідновлення після рубок всихаючих насаджень і продовження їх життя до нового всихання, або природної стиглості. В цьому випадку слід говорити про загальну довговічність насаджень, яка визначається як сума довголіття всіх поколінь раз створеного деревостану - насіннєвого і всіх наступних вегетативних. Це особливо наглядно і характерно для систематично всихаючих насаджень.

Всі поняття довголіття - величини варіабельні (при широкому охопленні в просторі і часі). Їх значення залежать від багатьох факторів: породного складу насаджень, покоління деревостану, його структури, густоти. Всі вони корелюють з умовами місцезростання та погодно-кліматичними і залежать від агротехніки створення і догляду за деревостанами. Нормальна і повна довговічність більш стабільні і в степу можуть досягати потенціалу природних лісів ареалу, особливо перемінна неповна довговічність.

Самі умови степу дуже варіабельні. Як правило виділяють: Північний - із звичайними; Центральний - із південними чорноземами і Південний - із темно- каштановим грунтами [10]. Два останні часто називають посушливими. За лісотипологічним районуванням Д. В. Воробйова [11] та П.С.Погребняка [12] в степовій частині виділяють Північний байрачний, Центральностеповий та Південний сухий степ, які в свою чергу розділяються на десять підзон. У межах цих зон проф. Д.В.Воробйов [11] виділяє зональні умови місцезростання, які характеризують умови плакора відповідно - Дь До_ь До- Річкові, яружнобалкові системи характеризуються за Я.А.Бельгардом [13] географічно інтразональними умовами місцезростання екологічно більш сприятливими для лісу; експозиція та крутизна схилів, місцеположення на схилі, ступінь еродованості грунтів, умови перерозподілу вологи створюють цілу гаму умов

місцезростань, що обумовлюють різний ріст, розвиток та довговічність деревостанів.

Основна причина недовговічності лісових насаджень у степу - нестача вологи. За водним режимом розвиток насаджень проходить у два етапи. На першому етапі витрати вологи деревостанами менші, ніж випадає опадів і в кінці вегетаційного періоду під насадженнями залишаються перехідні запаси доступної вологи. Великий енергетичний потенціал, родючість грунту зумовлюють швидкий ріст дерев; накопичення органічної маси, що значно перевищують ці показники в умовах ареалу. Закінчується цей період тоді, коли приріст органічної маси досягає кульмінації і уже влітку під насадженнями доступна волога повністю вичерпується, а глибше коренасиченого шару формується "мертвий горизонт" з постійною вологістю. Продовження цього періоду залежить від породного складу, агротехніки вирощування, погодних умов, але, як правило, у швидко ростучих порід він менший (5-7 років), повільно зростаючих - довший (10-12 років). Всихання насаджень у цей період майже не спостерігається, а основна причина його - недостатня агротехніка вирощування. З початку другого періоду водне живлення насаджень залежить лише від опадів осінньо-зимового періоду (періоду накопичення) та погодних умов вегетації. Перерозподіл вологи на схилах, засолення грунтів ще більше посилюють водний режим. У цей період в засушливі роки часто спостерігаються різного ступеня всихання, які прогресують по мірі появлення дернини. Тривалість періоду, а отже, і довголіття насаджень дуже динамічні і залежать від водозабезпечення місцеположення і закінчується розпадом насадження або його критичним всиханням.

Встановлено, що найбільшої довговічності в

степу досягають насадження дуба звичайного, ясеня звичайного, гледичії триколючкової (табл. 1); в умовах Південного степу довговічність насаджень всіх порід різниться мало і знаходиться в межах - 25-30 ... 30-40 років (за виключенням вологолюбивої тополі та