Поняття «загроза» широко вживається в біології, перш за все, по відношенню до біорізноманіття. Зокрема, у роботі [7] посилаються на дослід США та Канади і офіційні документи цих держав, наприклад, «Керівництво з оцінки і зменшення загроз для збереження біорізноманіття 2001». Визначається, що «загроза - це природне чи техногенне явище з прогнозованими, але неконт- рольованими небажаними подіями, що можуть у певний момент часу в межах даної території завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити матеріальні збитки, зруйнувати довкілля». Пропонується загрози характеризувати уражаючими факторами загроз, які за походженням можуть бути екологічними (природними), соціально-економічними (соціальними, економічними, психологічними тощо), антропогенними (техногенними, комунальними тощо), військовими (воєнно-техногенними, специфічними, транспортними тощо). Під «загрозою» Дідух Я.П. розуміє можливість завдання шкоди або повної руйнації чи знищення певних структур, а Одум Ю. - можливість знищення екологічних систем.

У деяких роботах вживаються поняття «джерела небезпеки» та «фактори ризику», які за контекстом аналогічні терміну «загроза»

Для оцінки небезпеки важлива не лише вірогідність її появи, але і вагомість наслідків для людини, суспільства чи навколишнього середовища.

Слово «ризик» означає можливу безпеку чи дію навмання в надії на вдале закінчення. Іншими словами ризик - це міра небезпеки для життя і діяльності, яку людина відчуває [1]. Тут об'єктом ризику є людина.

Агентство охорони навколишнього середовища США під ризиком розуміє імовірність пошкодження, захворювання чи смерті при певних обставинах.

У Держстандарті України 2156 ризик - це «вірогідність негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, що спричиняють незворотну деградацію екосистем».

Реймерс М.Ф. під екологічним ризиком розуміє вірогідність несприятливих для екологічних ресурсів наслідків будь-яких (випадкових чи навмисних, поступових чи катастрофічних) антропогенних змін існуючих природних об'єктів і факторів. Ресурси екологічні - це сукупність середовище- утворюючих компонентів, що забезпечують екологічний баланс у біосфері та її складових (вода, газовий склад, енергія, рослини, тварини тощо). Тут суб'єктом виступає людина, а об'єктом є природа.

Аналіз наведених термінів, понять, визначень, тлумачень дає змогу зробити наступний висновок. Відсутність єдиного системологічного підходу породжує невиправдане різнотлумачення понять «безпека», «небезпека», «ризик», «загроза». Перш за все це стосується такого принципового питання як відношення до суб'єкта та об'єкта дії. Поодинокі спроби уніфікації понятійного апарату екологічного ризику не можна визнати вдалими [10].

Результати досліджень

Спочатку встановимо загальнофункціональні залежності між поняттями «ризик», «безпека», «небезпека». Очевидним є зв'язок між спорідненими властивостями екосистеми «безпека» і «небезпека».

Б(т) = 1/Н(т), де Б(т) - функція безпеки;

Н(т) - функція небезпеки.

Виходячи з формулювання ДСТУ 2156 та ДСТУ 2860, що безпека - це властивість об'єкта забезпечувати відсутність ризику, а також враховуючи твердження, що ризик є мірою небезпеки, можна записати Р(т) = 1-Б(т) або Р(т) = 1-1/Н(т).

Другим питанням є визначення суб'єкта і об'єкта екологічної безпеки. Методологічно найбільш ефективним буде підхід, що базується на системному представленні, коли увесь комплекс складових від суб'єкта до об'єкта буде охоплено внутрішніми

На рисунку представлена схема взаємодій в екосистемі. Суб'єктом дії може бути природа, людина чи техніка. Дія суб'єкта проявляється у вигляді екологічних факторів. Як правило, фактор діє на об'єкт не безпосередньо, а через трансформер - атмосферне повітря, водне середовище, ґрунт, рослини, інші середовища розповсюдження дії. Внаслідок розсіювальних чи накопичувальних властивостей трансформерів дія фактора послаблюється чи, навпаки, підсилюється. Наприклад, концентрація шкідливих речовин внаслідок скидів у воду та викидів у атмосферне повітря зменшується завдяки розсіюванню у рухомих середовищах. Живі організми мають властивість накопичувати певні речовини. Концентруються тверді речовини у ґрунті, в застійних зонах водоймищ. Трансформація дії може спостерігатися і внаслідок змінності властивостей середовища. Наприклад, висота морської хвилі внаслідок цунамі збільшується на мілководді біля берега. Трансформується дія фактора також внаслідок кумулятивного чи емерджентного ефекту або через харчовий ланцюг. Разом з тим чимало екологічних факторів, наприклад, природні метеорологічні та гідрологічні, діє на об'єкт безпосередньо.

зв'язками, які враховують усі впливи. Системний підхід, крім вказаної комплексності, забезпечує однозначне окреслення проблеми екологічної безпеки як безпеки екологічної (соціоекологічної) системи. Залежно від розмірів впливу людини на природну систему розрізняють природні екологічні системи, природно-антропогенні екосистеми та соціально-екологічні (соціоекологічні) системи. Якщо в перших антропогенний вплив відчутно мало, то в других і третіх складові, що залежать від людей і штучних компонентів, впливають значним чином. Для соціоекологічної системи характерним є провідна роль соціальних факторів у регулюючій компоненті системи.

Об'єктом екологічної безпеки і ризику є людина, територія, поселення людей, природне середовище чи його окремі компоненти, штучні споруди тощо. Тут треба підкреслити, що оцінка екологічної безпеки правомірна лише по відношенню до чогось - безпеки життя, території, держави. Це стосується і поняття «ризик» - ризик для когось чи чогось, а не ризик від чогось! У зв'язку з вказаним необхідно оцінити коректність нині широко використаних словосполучень стосовно ризику. Не викликають сумніву такі терміни, як індивідуальний, колективний, соціальний, територіальний чи припустимий ризики, які однозначно визначають об'єкт впливу. Інша справа - ризик природний (пов'язаний з проявом стихійних сил природи [1]) чи ризик техногенний (пов'язаний із загрозами, що походять від технічних систем [2]). Ці терміни характеризують не