УДК 577.4.001.57 Добровольський В.В.

Екологія: мета, межі, зв'язки науки

Незважаючи на широке використання терміну "екологія", тлумачення його навіть серед фахівців неоднозначне. Аналізуючи літературні відомості про зміст терміну, можна зробити такі висновки:*

спочатку термін було вжито не в біологічному, а в соціологічному аспекті;*

офіційно термін був затверджений на третьому ботанічному конгресі (1910 рік) у вигляді понять "аутекологія" (екологія особин) і "синекологія" (екологія угрупувань);*

незважаючи на те, що слово "наука" входить у термін як складова, не всі фахівці вважають екологію самостійною наукою.

Відомий біолог А.М.Гіляров писав у 1990 році: "Абсолютної згоди з приводу точного визначення терміну не існувало, і всі більш менш сходились на тому, що екологія - це наука про взаємовідносини організмів і середовища. В останні роки слово "екологія" з легкої руки непрофесіоналів широко використовується для визначення всіх форм взаємозв'язку людини і навколишнього середовища - не тільки природних, а і створених самою людиною... За аналогією з таким розширеним визначенням екології розповсюдилась і пропозиція академіка ДС.Ліхачова щодо вислову "екологія культури" [1].

Термін "екологія" поширювався не тільки на матеріальні об'єкти біосфери та неживої матерії, а і на духовну сферу та галузі людської діяльності, географічні поняття та таке інше. В класифікації, що розроблена відомим екологом М.Ф.Реймерсом налічується більше 70 термінів, 20 з яких пов'язані з біологією, 17 - з географією, 11 - з соціологією і т.д.

Невизначеність поняття "екологія" підтверджується офіційно. З одного боку, існує Українська екологічна академія наук, є наукові видання, в назві яких використано слово "екологія", є напрям вищої освіти 07.08 - Екологія, є рівні екологічної державної освіти - бакалавр екології, спеціаліст з екології, магістр екології.

З іншого боку, в складі НАН України немає відділення екології чи профільного НДІ, немає вченого ступеня кандидата чи доктора екології. Склалася парадоксальна ситуація: аспірант, який вчиться в аспірантурі за напрямком "екологія" повинен захищати дисертацію і отримувати вчений ступінь з біологічних, сільськогосподарських чи медичних традиційних наук.

Таке різноманіття створює враження, що екології як єдиної науки не існує, що можливо мова йде про екологічні аспекти окремих наук, розділів і галузей знань, природних сфер та напрямків людської діяльності, розрізнених і не пов'язаних тісно між собою. Як в такому випадку пояснити "бум" терміну "екологія"?

Щоб відповісти на ці та інші запитання зупинимось коротко на науковій діяльності людства.

Якщо уявити у вигляді площі кола (рис. 1, а) сукупність параметрів, процесів, явищ, характеристик природи, то на зорі людства їх пізнання можна відобразити як окремі крапки - малочисельні і розрізнені. З початком розподілу видів людської діяльності процес пізнання природи активізувався - цим ремеслом займалися найбільш талановиті представники суспільства, серед яких з часом з'явилася спеціалізація за видами наук (рис. 1, б). Диференціація процесу пізнання природи, як змісту і мети наукової діяльності, особливо поглибилась після індустріальної революції. Процес пізнання природи або еволюція наукової діяльності характеризувалася подвійною диференціацією. По- перше, єдина сфера пізнання (див. рис. 1, а) внаслідок спеціалізації людської праці ділилася на сектори - наукові напрямки (див. рис. 1, б). По-друге, в кожному секторі (тобто в галузевих науках) збільшення знань відбувалося головним чином за рахунок проникнення в глибину об'єкта дослідження, в мікросвіт, що розділило колами сектори, на рівневі стрічки: мікрорівень, рівень складової, рівень особистості, рівень спільноти, суперрівень, гіперрівень (рис. 1, в).

Таким чином, суцільна сфера пізнання стала розподіленою як за напрямками наук, так і за розмірами об'єкта пізнання. Вузька спеціалізація вчених дозволила значно збільшити об'єм людських знань. Наука почала перетворюватися в безпосередню продуктивну силу - її досягнення дозволяли створювати ефективні технології.

Але разом з позитивними наслідками спеціалізації вчених на діяльності в вузькій галузі науки диференціація процесу пізнання призвела до втрати головного, що характеризує природу - єдність, нерозривність, взаємовплив окремих проявів і складових. Досягнення окремих наук сприймалися людьми абсолютно, як самостійні, незалежні від інших наук. Впровадження в практику рекомендацій галузевих вчених дуже часто виявлялося малоефективним чи навіть шкідливим внаслідок

негативного побічного непередбаченого (часто віддаленого в часі і просторі) наслідку. Так трапилось з виготовленням ДДТ та інших штучних хімічних речовин, з використанням ядерної енергії, з штучними морями на рівнинних річках та багато іншого.

Люди зрозуміли, що нові рішення неможливо базувати на досягненнях окремих наук. Потрібне всебічне комплексне обгрунтування рішень, яке неможливо отримати на знаннях однієї науки. Практична необхідність захистити людей і природу від необгрунтованих всебічно рекомендацій галузевих фахівців була офіційно визнана прийняттям в різних державах, серед яких є і Україна, Закону про екологічну експертизу.

Але ця експертиза проводиться на заключному етапі розробки низки науково-технічних документів. Вона не може орієнтувати науковців на найкращий варіант на самому початку процесу створення нового рішення. Це може зробити лише сама наука.

З цього приводу академік Моїсєєв М.М писав так: "Забезпечення коеволюції людини і біосфери, тобто надійного розвитку, вимагає розвитку спеціальної синтетичної наукової дисципліни. Її природною складовою є екологія..." [2].

Саме практичну необхідність поєднання знань

різних галузевих наук, на мою думку, можна вважати причиною стрімкого розвинення сфери вживання терміну "екологія".

Справа в тому, що співпала потреба у новій універсальній науці з наявністю наукової дисципліни широкого профілю з поки що нечіткими функціями і межами.

Якщо погодитись з такою