сухі періоди білі вицвіти. На знижених ділянках і улоговинах, де капілярна кайма підгрунтових вод підходить до поверхні грунту і випаровується, формуються засолені різновиди грунтів. В сучасний період середня глибина знаходження ґрунтової води складає 2 м. Однак є дані, що раніш глибина залягання грунтової води складала 1,5 м [4].
Після процесу закріплення пісків трав' яною рослинністю починається поселення на аренах окремих видів деревної рослинності. Це, перш за все, сосна звичайна, береза повисла. Закріплення деревною рослинністю вважається закінченим, коли відповідні види її забезпечують в даних умовах процес природного відновлення, тобто природну зміну поколінь лісу.
В умовах інтенсивної людської господарської діяльності процес природного самозаростання пісків може бути порушений. Він може бути різко загальмований, припинений або прискорений. Загальмування його викликається випасом худоби, припинення - розорюванням території. В разі припинення процесу природного заростання пісків може виникнути явище вторинного утворення рухомих пісків.
Антропогенне прискорення процесу закріплення пісків може відбуватись в разі створення лісових насаджень в той чи інший період самозаростання пісків до часу природного виникнення на них лісової рослинності. Це диктується, насамперед, міркуванням господарської доцільності. Так, арени в процесі самозаростання досить тривалий час не дають господарської користі, тому що на них не можна випасати худобу, їх не можна розорювати і використовувати для вирощування сільськогосподарських культур [6]. Разом з тим сучасні технології дозволяють без ризику виклику вторинного утворення рухомих пісків провести штучне заліснення і одержати в процесі наступного періоду економіко-господарський ефект у вигляді відповідної кількості деревини. Дострокове (по відношенню до природного генезису) штучне утворення лісових насаджень сприяє прискоренню позитивних процесів у зміні екологічного стану на територіях піщаних арен. Це відноситься, перш за все, до зміни вітрового режиму, температурної ситуації у поверхні грунту, відносної вологості приземних шарів повітря, збільшення вмісту органічної речовини у поверхневих шарах грунту та ін.
В умовах Кінбурнської коси в період 19601970 рр. було створено насадження сосни звичайної і сосни кримської. Період створення їх співпадає з передостаннім періодом самозаростання арени трав' яною рослинністю. Природний процес появи лісової рослинності був утруднений тут тим, що поява порід-піонерів - сосни звичайної, берези повислої гальмувалась відсутністю пристигаючих і стиглих їх насаджень в межах природного розповсюдження насіння, а для інших порід, які мали очагові (кілкові) насадження (дуб, клени, верби), масиви піщаних територій були непридатні внаслідок незначної родючості, низької відносної вологості грунту, високих температур поверхні грунту.
На час досліджень культури сосни звичайної мали вік 35 років, культури сосни кримської - 14 років. За класифікацією Погребняка тип лісу попередньою лісовпорядкувальною експедицією був визначений як свіжий бор (А2). Було створено чисті культури сосни за схемою розміщення садівних місць 3 х 0,7 м. Садівний матеріал - 2-річні сіянці.
Методикою дослідження передбачалось
закладання пробних площ розміром 50 х 120 м. На такій площі розмішувалось 2860 садівних місць (площа живлення - 2,1 м). На час дослідження у 35- річному віці дерев їх залишилось на пробній площі 174, тобто площа живлення складала 34,5 м2. Така трансформація свідчить про велику невідповідність природних умов лісобіологічним особливостям деревної рослинності.
Робота на пробних площах полягала у суцільному переобліку дерев з вимірюванням діаметру на висоті 1,3 м. Діаметр вимірявся мірною вилкою з двосантиметровими ступенями, висота - висотоміром з точністю ± 10 см. По кожному ряду насаджень вимірювалась віддаль між деревами і для кожного дерева розмір діаметру в см вздовж і впоперек ряду.
Одержані дані оброблялись методами біометричного аналізу. Встановлювались середні діаметр, висота, розмір площі проекції крон, показники кореляційної і регресійної залежностей.
На пробній площі відбирались три модельних дерева, що характеризують за діаметром і висотою дерева трьох груп росту: кращих, середніх, відстаючих за методикою [2]. У кожній моделі вимірювались таксаційні елементи, відстань до першого мертвого і живого кільця, довжина крони. Обрізувались всі гілки. Після відокремлення від хвої гілки розподілялись на живі і сухі. Хвоя поділялась за віком : 1, 2, 3, 4-річна. Окремо визначались маса шишок, які розподілялись на шишки 1 і 2-річні. Одержані морфологічні частини модельних дерев зважувались в сирому вигляді. За даними суцільного обліку визначалась кількість дерев кожної групи росту на пробній площі і відповідно на 1 га насадження. Маса кожної визначеної морфологічної частини дерев перераховувалась на 1 га деревостану.
Для визначення щорічного опаду приймались розрахункові показники опаду хвої, гілок і шишок. Щорічний опад хвої визначився як середнє значення маси хвої 1, 2, 3 року. Опад гілок приймався як 10% від маси всіх гілок, опад шишок - як маса шишок 2 віку. Маса кореневих систем дерев за діаметром і висотою визначився для трьох модельних дерев, які представляли дерева груп росту: кращі, середні, відстаючі. Для аналізу брались зрізи стовбура на висотах 0; 1,0; 1,3; 2,0 і далі через кожен метр.
Хід росту за діаметром визначався аналізом річних кілець щорічного приросту по зрізу на висоті 1,3 м. Хід росту за висотою визначався із застосуванням відомого таксаційного методу аналізу ходу росту на вказаних висотах стовбуру.
Визначення просторової структури деревостанів здійснювалась складанням картограми розміщення дерев на площі з нанесенням місця положення стовбурів і діаметрів крон вздовж ряду дерев і впоперек ряду. На плані виділялись біогрупи дерев за степенем