УДК: 502.1

ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ В.В.

Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Добровольський Валерій Володимирович, кандидат технічних наук, доцент, професор кафедри екології та природокористування МДГУ імені Петра Могили, член-кореспондент УЕАН. Коло наукових інтересів - теорія екології, екологічна освіта. Опубліковано 120 наукових праць.

АЛГОРИТМ ВИЗНАЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ З ВРАХУВАННЯМ РИЗИКІВ

Розглянуто п'ятирівневий алгоритм визначення рівня безпеки екосистеми, яким передбачено формування екологічних характеристик, аналіз загроз, двофакторна оцінка ризику, а також шляхи і засоби зменшення небезпеки.

The 5-level algorithm of determination of the level of ecosystem safety is considered. It is foreseen forming of ecological descriptions, analysis of threats, 2-factors estimation of risk, and also ways and facilities of diminishing of danger.

Вступ

Невпинне погіршення стану природного середовища внаслідок антропогенного впливу вимагає підвищення ефективності природоохоронних заходів, що неможливо без вдосконалення стандартних і дослідницьких методик та розширення наукових пошуків. Зокрема спостерігається зміна ідеології в підході до екологічної безпеки. Якщо раніше єдиним методом оцінки безпеки було порівняння рівня забруднення з гранично допустимими значеннями концентрації (скиду, викиду тощо), то в останні роки все більша увага приділяється концепції екологічного ризику [1, 12].

Методи оцінки ризику широко використовуються в різних галузях діяльності: у страховій справі, у банківській діяльності, у медицині тощо. Теоретичну основу визначення ризиків складають математична статистика і теорія імовірності. Разом з тим використання загальних теоретичних основ у кожній конкретній прикладній галузі має свої особливості. Зокрема в екології як науці використання теорії ризику ускладнюється різноманіттям методичних підходів, об'єктів, рівнів тощо.

У роботі розглядається питання екологічного ризику в контексті визначення безпеки екологічної системи.

Аналіз публікацій

Аналіз публікацій по проблемам безпеки і ризику взагалі, і екологічних зокрема, виявляє перш за все розбіжності на рівні понятійному. Наприклад, у роботі [9] та ДСТУ 2860-94 ризик розглядається як міра безпеки, а в роботі [6] - як міра сталості. При цьому в ДСТУ під безпекою розуміється властивість об'єкта забезпечити відсутність ризику нанесення шкоди. У роботах [2, 5, 6, 8] при розгляді безпеки мова йде не про відсутність ризику, а про його прийнятний рівень. Навіть у межах однієї монографії [8] автори, вживаючи поняття "ризик" і "загроза", не звертають увагу на змістову різницю. У Законі України про охорону навколишнього природного середовища під екологічною безпекою розуміється такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я.

У більшості робіт ризик (у тому числі і екологічний) розглядається з позиції впливу на безпеку здоров'я людини [1, 5, 9, 10, 11]. Щодо ризику відносно екологічних систем відмітимо наступне. Автори монографії [8] розглядають ступені ризику нанесення збитку екологічній системі, включаючи людину. Під безпекою екологічної системи вони розуміють захист функціональних характеристик екосистеми. Критичним (пороговим) екологічним навантаженням вважається таке, що спричиняє зміни в показниках структурно-функціональної організації популяції, чи біоценозу, які перевищують межі адаптивних можливостей екосистеми. У роботі [2] стверджується, що екологічний ризик - це імовірність загибелі біологічної системи (організму, популяції, населення). Е. Хлобистов погоджується з твердженням, що екологічний ризик - це імовірність негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, що призводять до незворотної деградації екосистеми [13]. У роботі [8] значна увага приділяється визначенню екологічного ризику в умовах неповної визначеності впливу окремих чинників.

Алимов В.Т. і Тарасова Н.П. при розгляді наслідків аварії чи катастрофи враховують соціальні, економічні і екологічні прояви у вигляді прямої, опосередкованої (непрямої) і повної шкоди [1]. У роботі [10] зроблено спробу обґрунтувати рівень так званого "збалансованого ризику".

Автори роботи [9], виконавши аналіз стану науки про безпеку, запропонували багатопара- метричні матриці для оцінки ризику.

Результати досліджень

Об'єктом дослідження є екологічна система (ЕС) будь-якого рівня або певний компонент ЕС (рис. 1). Екологічна система - це відносно стала у просторі і часі спільнота організмів та середовище їх існування, поєднаних у функціональне ціле і взаємопов'язаних потоками енергії й інформації та колообігом речовин [3].

Люди включаються в екосистему у вигляді компонентів двох підсистем - природної і штучної. У природній підсистемі люди розглядаються як біологічні особини з певними потребами в природних ресурсах. А в штучній підсистемі люди представлені у вигляді соціальних утворень (соціумів), які характеризуються соціальними потребами, що включають і екологічні складові.

При аналізі проблем екологічної безпеки і ризику в основу покладені такі властивості екологічних систем [3]:

- динамізм. Будь-яка екологічна система не залишається з часом постійною, закостенілою, незмінною. У системі відбуваються зміни - щось відмирає, а щось народжується, щось руйнується, а щось будується. Зміни екологічних систем у залежності від часу - їх

динаміка - розглядаються в різних масштабах - від історичних до миттєвих. Доцільно при аналізі питань ризику і безпеки не розглядати історичну і сукцесійну динаміку екосистем, а обмежитись добовою, сезонною, річною та багаторічною; - самоорганізованість (саморегуляція). Будь-яка екологічна система здібна пристосуватися до змін зовнішнього середовища в певних межах,

зберігати структуру й функціональні властивості, чинити опір змінам зовнішніх факторів. Сукупність самоорганізованості полягає в забезпеченні всім компонентам екосистеми - особинам, їх угрупуванням, популяціям тощо - нормальних умов функціонування, пов'язаних з використанням й трансформацією речовин та енергії і передачею інформації. Самоорганізованість підвищується при ускладненні екологічної системи. У соціоекологічних системах