УДК [378+37.032]:504

Малюченко І.О., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Малюченко Ірина Олександрівна - аспірант кафедри екології та природокористування. Коло наукових інтересів: інноваційні педагогічні технології, екологізація університетської освіти.

ЕКОЛОГІЗАЦІЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ З ПОЗИЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ

ЗНАНЬ

Статтю присвячено сутності екологізації університетської освіти. Вона передбачає усвідомлення кожною людиною пріоритетних загальнолюдських цінностей. Автором розглянуто організаційно-педагогічні аспекти екологізації освіти, пов'язані з упровадженням сучасних інформаційних технологій.

The article is devoted to the essence of ecologisation of university education. It supposes understanding of priorities and values of common for all people. Organizational and pedagogical aspects of ecologisation of education, connected with implementation of modern info-technologies are under the author's consideration

На початку XXI століття в Україні створюється нова система вищої освіти, орієнтована на входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується суттєвими змінами у педагогічній теорії та практиці навчально-виховного процесу ВНЗ.

У швидкозмінних умовах розвитку цивілізації у розвитку університетської системи освіти спостерігається всезростаюче зміщення центру ваги до орієнтації на самоцінність людської особистості як мети, а не засобу соціального та економічного розвитку. Розвиток людської особистості виступає своєрідною точкою відліку у балансі між соціальним, екологічним та економічним розвитком у єдиній структурі сталого розвитку цивілізації і є важливою стратегією становлення і розвитку університетської системи освіти в Україні.

Загострення екологічної кризи вимагає суттєвих зрушень в системі освіти на шляху розвитку екологічної культури широких кіл громадськості. Активна екологічна позиція особистості як складова екологічної культури має стати мірилом практичних дій кожної людини у сфері природокористування, певною запорукою порятунку довкілля і забезпечення сталого розвитку та поступу людської цивілізації.

Необхідність екологізації освіти та виховання всіх верств населення підкреслюється в таких документах, як Концепція екологічної освіти України, Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI ст.), Національна доктрина розвитку освіти України, Основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (Постанова ВР України від 5.03.98 р.). Отже, коло питань, до яких ми звертаємося в даній роботі, є безумовно актуальним і відповідає пріоритетним напрямам розвитку сучасної освіти.

Екологізація науки на сьогодні трактується як тенденція проникнення екологічних уявлень у систему сучасних природничих, технічних і гуманітарних дисциплін. Виділяються три рівні екологізації: внутрідисциплінарна - інтеграція екологічних уявлень у рамках конкретної галузі науки; міждисциплінарна - формування спеціально-екологічних галузей; проблемна - інтеграція різних галузей сучасного наукового знання для вирішення локально-регіональної і глобальної екологічної проблеми [1].

Суть екологізації освіти полягає в тому, щоб кожна людина могла усвідомити пріоритетні загальнолюдські цінності, щоб кожна людина знала про основні джерела порушення природної рівноваги. Все це виходить з того рівня загальнодержавної культури, який закладено було освітою і вихованням, а саме від рівня екологічної культури.

Саме у формуванні екологічної культури особистості природоцентричного типу сьогодні вбачається можливість подолання екологічної кризи, вирішення екологічних проблем. Цей підхід представлений у працях соціально- філософського змісту (B.C. Крисаченко, C.B. Никонорова, І.П. Сафронова, О.В. Яковлєва), визнаний як найбільш продуктивний та актуальний. Однак до цього часу він ще не знайшов свого належного місця в науково- педагогічних дослідженнях та практиці освіти.

Досвід показує, що формування екологічної культури може відбуватися стихійно, внаслідок критичного осмислення людиною наслідків своєї власної діяльності та діяльності інших людей у природі. Інший шлях пов'язаний з освітою, коли екологічна культура особистості формується на основі певних екологічних знань, сукупності норм, зразків поведінки та діяльності щодо природних об'єктів. Враховуючи, що цей шлях є більш ефективним, багато вчених та практиків присвячують дослідження розробці педагогічних умов, методів, форм та змісту екологічної освіти різних рівнів.

Під екологічною культурою ми розуміємо системне особистісне утворення, яке виступає нормативним регулятивом гармонійної взаємодії людини з природою і виявляє себе в системності екологічних знань; ціннісному ставленні до природи, в основі якого лежить усвідомлення людства як частини біосфери; екологічно доцільному характері окремих дій людини в природі і природокористуванні загалом.

Головна функція екологічної культури виражається в її меті - організації взаємовідносин суспільства та природи таким чином, щоб були враховані практичні потреби суспільства та "прагнення" природи до підтримки стабільності власного нормального стану, і тим самим збереження умов для існування та розвитку людства.

Становлення нової екологічної культури неможливе без перетворення в цьому напрямі соціальних відносин, без гуманізації відносин між людьми, між країнами і народами, без гуманізації всієї світової спільноти, без екологічної етики і без свідомої екологічно орієнтованої діяльності всього суспільства. Тому неодмінною ознакою високої екологічної культури повинна бути наявність певних моральних і правових норм.

Сучасна раціоналістична культура з пануванням у ній техніко-індустріальних цінностей у своєму розвитку, починаючи з Нового часу, поступово витіснила з функціональної сфери у приховані структури той шар екологічних цінностей, який у минулих культурах забезпечував збалансоване відношення людини до природи. Осмислення наближення екологічної кризи, що виникло за останні десятиліття, створює ту соціальну необхідність, задоволення якої потребує суттєвих зрушень в сучасній культурі. Культура володіє у своїх глибинах великими резервами екологічних цінностей минулих культур, для актуалізації яких потрібні зміни в соціальних потребах. Таким чином серед стратегічних шляхів подолання екологічної кризи сьогодення в глобальному масштабі можна визначити необхідність актуалізації екологічних цінностей у структурі сучасної культури. Яким саме способом можна цього досягти