наочно ілюструють взаємну залежність країн та регіонів світу. Адже енергетика є особливо чутливою сферою економіки, вартість енергоносіїв безпосередньо закладається в загальну собівартість продукції, а самі постачання повинні здійснюватися на безперебійній основі. Саме тому факт обмеженості енергетичних ресурсів інколи постає причиною економічної нестабільності, спільні обмежувальні або дискримінаційні дії окремих країн (наприклад, провідних нафтоекспортерів, які входять до ОПЕК) можуть призвести до значних потрясінь на світових ринках. Подібне траплялося в 1973 р. через ембарго країн-експортерів, яке було введено у зв'язку з війною на Близькому Сході, в 1978 р. у зв'язку з Ісламською революцією в Ірані, війною в Перській затоці 1990-1991 рр. та, менш яскраво, через загострення ситуації навколо Іраку в 90-ті рр. та в 2002 р.
Слід визнати, що світовий ринок енергосировинних ресурсів має свої особливості та закономірності розвитку, і це відрізняє його від інших ринків, які постають об'єктами міжнародних економічних досліджень. Важливою характерною рисою даного ринку є те, що його органічний "предмет" є фізично обмеженим у конкретних, практично цілком відомих рамках. Отже якщо обмеженість, яка вважається, в принципі, критерієм економіки як науки, як правило, пов'язана з неможливістю залучити до виробництва усі його фактори у даний момент часу, то у випадку з вичерпуваними ресурсами до такої обмеженості додаються ліміти, що їх фактично встановлено природно.
Не дивно тому, що на глобальному рівні ці ліміти, передусім ті з них, що є пов'язаними з наслідками людської діяльності постають об'єктом пильної уваги. Зокрема, в доповіді у рамках Екологічної програми ООН йдеться про те, що зміни клімату становлять зростаючий ризик для світової економіки. Економічні виміри тільки стихійних лих, які виникають внаслідок погіршення кліматичних умов, подвоюються, згідно розрахунків авторів доповіді, удвічі. Отже протягом найближчих 10 років сягнуть 150 млрд. дол. щорічно. Відтак автори доповіді закликали фінансовий сектор та національні уряди сприяти заходам, які спрямовані на обмеження викидів у атмосферу газів, що викликають парниковий ефект [4].
Особливо сказане є актуальним для України. Адже для неї нові геоекономічні реалії після здобуття незалежності постають передусім у зв'язку зі зміною статусу
чистого енергоекспортера (як елемента колишнього СРСР) на чистого енергоімпортера (як країни, що має енергоресурси, зокрема вуглеводневі поклади, енерговитратна економіка якої потребує надвисокого вмісту енергоносіїв у кінцевій ціні товарів). Крім того Україна фактично успадкувала таку систему відтворення, за якої енергомісткі галузі виробництва замикалися самі на собі. Це відбувалося тому, що сам процес виробництва потребував великих матеріальних витрат, які, в свою чергу, породжували додаткові матеріальні витрати. Така ситуація суперечила тенденціям світового ринку як в цілому, так і по окремих галузевих сегментах.
Вимушена відмова від енерго- та матеріаловитратної моделі та зміна статусу на ринку енергоносіїв зумовлює нову природу залежності від динаміки цін на енергоносії, а також значною мірою - характер відносин з РФ, Туркменістаном, Узбекистаном, Азербайджаном - основними постачальниками енергоносіїв до України. І протягом перших років незалежності Україна важко адаптувалася до вимог світового ринку енергоносіїв, що фактично відбувалося у формі шокової терапії для національних виробників. Результатом цього постало вимушене зменшення енергоспоживання, причому воно відбувалося не завдяки його раціоналізації, а було неконтрольованим. Лише в наступні роки очікується подібна раціоналізація, яка повинна відбуватися на фоні економічного зростання.
Про сказане свідчать статистичні та експертно-оціночні дані наведені на рис. 1 [5].
Статус енергоімпортера зумовив для України необхідність негайного переорієнтування системи внутрішнього ціноутворення - від стимулювання обсягів виробництва та конкурентності товарної маси через штучне зниження цін на енергоносії до світових цін, передусім на газ, нафту. Інколи навіть внутрішні ціни на енергоносії в Україні мають тенденцію до перевищення цін у деяких сусідніх країнах на заході держави, зокрема через цінову політику двох сусідніх країн - самої України та РФ.
Щодо практичної аплікації до реалій розвитку енергоринку, взагалі енергетичного сектору України, який безумовно відіграє ключову роль в загальному механізмі міжнародного співробітництва України, слід відзначити, що спробою прийняти стратегічний документ, який визначив би характер його практичного регулювання у найбільш складних сегментах, як і вуглеводневі, постала Програма
"Нафта та газ України до 2010 року", яка була прийнята 17 лютого 1995 р. (Постанова Кабміну № 125). Увага саме до цього сегмента енергоринку зумовлюється тенденцією зростання його питомої ваги в сукупному обсязі енергоспоживання. Адже невдовзі очікується вихід на 50%-й показник, і це при тому, що хоча й повільно, але розвиваються альтернативні види енергетики, а світові поклади нафти й газу є, як відомо, обмеженими.
Разом з тим, ускладнення при реалізації згаданої Програми показали, що на проблему варто дивитися у комплексі технічних, геоекономічних, енергозаощаджувальних та екологічних проблем. Не варто розглядати якийсь один проект (наприклад, введення нафтопроводу Одеса-Броди або розширення видобутку) в якості панацеї розвитку енергоринку. Справа, на наш погляд, полягає в іншому: у створенні ефективної ринкової системи, причому настільки раціональної в плані використання природних ресурсів, що складова ціни, яка припадає на енергоносії, буде мінімальною, отже, по-перше, витрати на них не становитимуть надто значного навантаження на держбюджет, а по-друге, витрати енергоносіїв на одиницю продукцію мінімізуються, що означатиме перехід до більш цивілізованого природокористування.
В цьому контексті справедливим слід, на нашу думку, визнати позицію В.Саприкіна, який підкреслює, що «забезпечення сталого розвитку паливно- енергетичного