Але з іншого боку, як доводить сучасний досвід європейських країн, економічне зростання, що призводить до збільшення національного багатства країни, може обумовлювати можливості здійснення капіталовкладень в екологічно чисті технології. З нашої точки зору людство неспроможне відмовитися від нарощення обсягів виробництва та споживання, але в той же час воно здатне за рахунок позитивних результатів функціонування економіки змінити їх стандарти. Тому пріоритетного значення набуває така концепція економічного розвитку, за реалізації якої зростання економіки супроводжується підвищенням екологічності виробництва та споживання.

Існує гіпотеза, згідно якої залежність між величиною ВВП на душу населення та обсягом викидів деяких шкідливих речовин описується кривою перевернутої и-форми. Поки значення ВВП є відносно низькими, його зростання супроводжується збільшенням викидів, але за досягнення певних відносно високих значень ВВП обсяги викидів починають зменшуватися. Дана гіпотеза має багато прихильників, які, в якості її підтвердження, наводять значення ВВП на душу населення, за яких скорочуються викиди у повітря вуглекислого газу, свинцю та інших небезпечних речовин. Але є і немало досліджень, що спростовують наведену закономірність [10]. Тож невиправданою є першочерговість задачі досягнення певного обсягу ВВП в порівнянні із задачею зменшення шкідливих викидів.

Країна будь-якого рівня розвитку, яка орієнтується на довгострокове економічне зростання, заради його забезпечення має надавати перевагу не вичерпанню наявних ресурсів, а впровадженню ресурсозберігаючих технологій. Тим більше, що ВВП, обчислений за загальноприйнятою методикою, не враховує втрати, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. В той час як окремі розрахунки таких втрат здійснюються, і за умови врахування останніх у складі ВВП економіки деяких країн в роки економічного зростання показували б негативну динаміку. За приблизними розрахунками, щорічні збитки від деградації природи оцінюються у розвинутих країнах - 0,4-2% ВНП, у країнах Східної Європи - 3-5 %, у країнах СНД - 6-15 %, зокрема в Україні - 10-15 % ВНП [11, с. 73]. Накопичення екологічних проблем є обмежуючим щодо економічного зростання фактором. Перш за все, погіршення стану довкілля обумовлює зниження якості людського капіталу. По-друге, забруднення, вичерпання природних ресурсів здійснює негативний вплив на обсяги як сільськогосподарського, так і промислового виробництва. По-третє, збільшення екологічних загроз обумовлює потребу в рятівних природоохоронних заходах, терміновість впровадження яких може об'єктивно суперечити цілям суб'єктів господарювання.

Для всіх країн, незалежно від ступеня розвитку, актуальним є питання мотивації суб'єктів господарювання впроваджувати екологічно безпечні технології. Або таку мотивацію має створювати держава шляхом екологічного регулювання, або джерелом стимулів виступатиме ринок

Аналізуючи наслідки посилення екологічних вимог з боку держави, автори досліджень пропонують кардинально різні схеми їх впливу на прибутковість фірм. Прихильники ідеї державного стимулювання стверджують, що воно виступає фактором підвищення конкурентоспроможності компаній. За теорією М. Портера та С. ван дер Лінде, більш жорсткі стандарти стимулюють впровадження інновацій, які, в свою чергу, обумовлюють скорочення витрат виробництва (за рахунок економії на сировині), сприяють росту ринкової вартості продукції фірми, та, звичайно, призводять до зменшення шкідливого впливу на довкілля. Опоненти цих авторів наполягають, що за наявності суто позитивних наслідків екологічних розробок фірми самі будуть зацікавлені в їх проведенні і не потребуватимуть зовнішнього екологічного стимулювання. Насправді, вартість інновацій може суттєво перевищувати отримані від них вигоди, тож використані в такий спосіб ресурси є непродуктивними. Крім того, великі компанії, що можуть дозволити собі коштовні розробки, потім використовують їх для витіснення з ринку більш дрібних конкурентів [12; 13, с. 3-5].

Отже, інвестиції екологічного призначення в різних компаніях будуть характеризуватися різною ефективністю та матимуть неоднозначні наслідки для економічного зростання. Їх результативність залежатиме від кількох факторів: - мотивація інвестиційної діяльності. Серед них - запровадження державою більш жорстких екологічних стандартів, невідповідність яким може призвести до росту витратності виробництва; підвищення цін на енергоресурси, що відкриває можливості отримання додаткових конкурентних переваг для тих фірм, які зможуть зменшити витрати даного ресурсу на одиницю продукції тощо;

об'єкт інвестицій. Таким об'єктом можуть виступати як очисні споруди, так і технології, що сприятимуть зменшенню ресурсомісткості виробництва. В першому випадку інвестиції означають лише додаткові витрати, і їх метою може бути уникнення ще більших витрат у вигляді визначених державою санкцій. Другий варіант більше відповідає задачі підвищення рентабельності виробництва;

поточна ринкова кон'юнктура. Вона визначає, чи отримає фірма додаткові конкурентні переваги від технологічних змін, за яких зменшаться обсяги шкідливих викидів, або від продукту, експлуатація якого буде більш безпечною для довкілля. Іншими словами, від ринкової кон' юнктури залежить можливість та швидкість окупності капіталовкладень. Звичайно, інвестиції, що здійснюються з

розрахунком отримання від них додаткових вигод, частіше стимулюються ринком, а не державою, за виключенням випадків, коли держава забезпечує фінансування таких інвестицій. І саме такого роду інвестиції стимулюють економічне зростання. З іншого боку,