Наші дослідження сутності даних термінів та наукових засад терміна "управління", "менеджмент" дозволили зробити висновок:

поняття "управління навколишнім середовищем" слід розуміти як керуючу підсистему, що формує і приводить у рух всі види ресурсів для досягнення цілей у сфері раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки;

екологічний менеджмент - це "...ініціативна результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на реалізацію їх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності та екосправедливості" [4, с. 69]. При цьому його необхідно відрізняти від терміна "екологічне управління". Термін "екологічний менеджмент" коректно використовувати для характеристики функцій на підприємстві. Водночас деякі автори застосовують термін "екологічний менеджмент" для позначення управління регіональною еколо- го-економічною системою, чим створюється певна плутанина. Т.Галушкіна дає визначення поняття "екологічний менеджмент" як міждисциплінарної науки, яка розробляє оптимальні варіанти конкурентоспроможних управлінських рішень щодо природоохоронної діяльності на всіх рівнях управління економічними процесами [5, с. 82]. У подальших своїх дослідженнях Т.Галушкіна підкреслює ринкову орієнтацію екологічного менеджменту підприємств, визначаючи його провідне місце у системі екологічного підприємництва [5, с. 80]. Проте при цьому не уточнюючи характер об'єкта, суб' єкта і функцій менеджменту з точки зору усталеного поняття "менеджмент";

екологічне управління є складовою частиною загальної системи управління, основне завдання його полягає в забезпеченні високорентабельної природоохоронної діяльності. При цьому місія екологічного управління є значно ширшою і пов' язана із сприянням заміні принципів сучасної цивілізації на нові раціональні. Зазначимо, що до сучасних неспроможних принципів цивілізації філософи та соціологи відносять:

"1. Картезіанський дуалізм між людиною- суб' єктом і світом-об' єктом, яким він маніпулює.

Наука як об'єктивне знання, яке не турбується ні про свій зміст, ні про цілі, тому легко стає засобом влади і могутності.

Матеріалістична концепція Монтеня про людину як переможця природи, а пізніше всього світу..." [6].

Рішення екологічних проблем потребує заміни цих пануючих принципів на принципи господарювання з урахуванням екологічних закономірностей таким чином, щоб не деградувало природне середовище і було приведено у відповідність ріст населення із можливостями його харчування.

В цьому контексті проглядається необхідність визначення поняття "екологічне управління". Тлумачення нашого визначення в загальній формі схоже з терміном, який використав відомий метр землевпорядної науки А.Г.Тихонов [7, с. 49]. Суть даного терміна він пов'язує з прийняттям екологобезпечних управлінських рішень. Наші дослідження дозволяють стверджувати, що ототожнення "управління" тільки з прийняттям рішення є не зовсім вірним. Це, на нашу думку, вплив на колектив, який направлений на досягнення мети та поєднує в собі керівництво людьми і розробку та прийняття рішень. Виходячи з цього, можна дати визначення поняттю "екологічне управління" як вплив на колектив, який направлений на оптимізацію його діяльності з врахуванням екологічних вимог та доцільного господарського використання матеріально- технічних ресурсів з метою отримання доходу від розвитку сфери виробництва екологічних товарів і послуг.

Умовою ефективності екологічного управління є людський фактор - інтелектуальний потенціал, кваліфікаційний рівень і здібності керівників та спеціалістів, які б володіли основами раціонального природокористування і охорони природного середовища.

Важливим на сучасному етапі є формування теоретичних засад результативності екологічного управління. Вивчення цієї проблеми дозволило нам сформувати визначення терміна "результативність екологічного управління" як реалізацію управлінських функцій, направлених на досягнення намічених цілей системи раціонального природокористування. При цьому система управлінських функцій керується засадами екологічної моралі (людина, рослина і тварина рівні перед природою) як основного підґрунтя екологічної свідомості.

Відзначимо, що результативність екологічного управління можна оцінювати індикаторами екологічної культури. Індикатори мають відображати такі характеристики:

берегти природу, охороняти і раціонально використовувати її багатства;

здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів та лімітів природокористування;

не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та сплачувати штрафи за екологічні правопорушення;

компенсувати шкоду, заподіяну забрудненнями та іншими негативними впливами на навколишнє природне середовище тощо.

Відзначимо, що розвиток екологічного управління не означає протиставлення управління всім його іншим видам, воно тільки займає чільне місце в їх ряду, під його впливом формується соціально-економічні, морально-етичні орієнтири, ідеали та цінності орієнтацій, які характеризують, зумовлюють життєдіяльність людей. Таким чином, можна стверджувати, що екологічне управління має ціннісно-смислову природу, що може лягти в основу національної доктрини розвитку освіти України в XXI столітті та Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

На жаль, становлення екологічного управління супроводжується багатьма негативними явищами й тенденціями. В цьому контексті важливе значення має подальший його розвиток по трьох векторах: природний, духовний (інфос- фера) та технологічний (техносфера), який можна представити у наступному вигляді (рисунок).

Такий підхід щодо уявлення екологічного управління базується на іншому рівні сприйняття світу, на принципах комплексної взаємодії і взаємодоповнення, а не впливу. Екологічне управління є консолідуючою силою з колом учасників: владна еліта; промисловці й підприємці;