УДК 504.062:332.142.4Лазарєва О.В.

РОЗВИТОК ЕКОЛОГОБЕЗПЕЧНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ В РЕГІОНІ

У статті обґрунтовується необхідність адаптації державних програм соціально-економічного розвитку до світових стандартів. Визначено основні пріоритетні напрямки екологобезпечного природокористування на реґіональному рівні. Зроблено висновки про можливість підвищення частки природно-ресурсних надходжень до місцевих бюджетів як необхідного джерела здійснення природоохоронних заходів.

Ключові слова: екологонебезпечне землекористування, регіональна економіка, природно-ресурсні надходження, місцеві бюджети.

В статье обосновывается необходимость адаптации государственных программ социально-экономического развития к мировым стандартам. Определенно основные приоритетные направления экологобезопасного природопользования на региональном уровне. Сделаны выводы о возможности повышения части природо-ресурсных поступлений в местные бюджеты как необходимого источника осуществления природоохранных мероприятий.

Ключевые слова: экологобезопасное землепользование, региональная экономика, природно-ресурсные поступления, местные бюджеты.

In the article the necessity of adaptation of the government programs of socioeconomic development to the world standards is proved. Basic priority directions of ecological natural resources usage at regional level are defined. Conclusions are done about possibility of increase of particle of naturally resource receipts to the local budgets as necessary source of realization of nature protection measures.

Key words: ecology safed land-tenure, regional economy, natural-resource receipts, local budgets.Постановка проблеми. За останні десятиріччя регіони України піддаються масштабним екологічним змінам. Значне забруднення повітря, землі і водних об'єктів, що зумовлене складним антропогенним навантаженням на довкілля, вимагає розробки цільових екологічних програм та планів. Важливе значення для формування екологобезпечного довкілля мають багатосторонні екологічні міжурядові домовленості, спрямовані на поліпшення екологічної ситуації. В українській дійсності екологічні проблеми регіонів фактично залишаються поза належною увагою дослідників, в результаті чого створюються несприятливі тенденції руйнівного використання природних ресурсів, які продовжують ускладнювати екологічну ситуацію.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Значний вклад у формування теорії і практики екологобезпечного природокористування внесли такі відомі вчені, як О.Л. Кащенко [6], С.І. Дорогунцов та І.К. Бистряков [4], для яких екологія є базовою основою сталого розвитку економіки. М.А. Хвесик та Л.М. Горбач у своїх дослідженнях приділяють увагу підходам щодо вдосконалення економічного механізму регулювання природокористування та охорони навколишнього природного середовища [13]. Б.М. Данилишин обґрунтовує роль і місце екологічної політики держави в системі її соціально- економічного розвитку [3; 4]. В.А. Голян [2] розглядає вирішення еколого-економічних проблем природокористування крізь призму інституційна- льного забезпечення. В працях Ю.Ю. Туниці особлива увага приділяється дослідженню особливостей взаємозв'язків між природою та суспільством [12]. Т.П. Галушкіна відзначає, що концепція екологозбалансованості природокористування є підґрунтям для формування національної екологічної доктрини [1].

Узагальнюючи здобутки науковців, спрямованих на розв' язання проблем екологобезпечного природокористування, відзначимо, що теоретико- методологічні питання екологізації природокористування потребують подальших досліджень. Насамперед, це стосується розробки концептуальних підходів вибору ефективних екологоорієнтованих управлінських рішень, адаптованих до світових стандартів. Необхідним є обґрунтування пріоритетних напрямків збереження, відновлення та використання природно-ресурсного потенціалу. З огляду на це, актуалізується питання формування якісно нової парадигми управління природокористуванням на реґіональному рівні.

Метою статті є подальший розвиток еюгогобезпечшго природокористування, зокрема обґрунтування заходів екологізації довкілля на реґіональному рівні.

Виклад основного матеріалу. В травні 2003 року Україна приєдналася до Міжнародного Протоколу зі стратегічної екологічної оцінки до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті. Його мета полягає у сприянні розгляду екологічних проблем при розробці проектів, планів та програм соціально-економічного розвитку, проектів нормативних та законодавчих документів, забезпечення участі громадськості у впровадженні Стратегічної екологічної оцінки, сприяння сталому розвитку на рівні офіційних документів, планів та програм [3, с. 24].

Водночас аналіз Державної цільової програми розвитку українського села (далі Програми) на період до 2015 року [5] засвідчив, що мета Протоколу не була реалізована.

Так, одним з основних завдань Програми є створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, збереження навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, особливо земель сільськогосподарського призначення [5, с. 6]. Однак очікувані результати виконання Програми свідчать, що охорона та підвищення рівня родючості ґрунтів, екологізація сільсько - господарського виробництва буде досягнута до 2015 року за рахунок створення захисних насаджень та полезахисних смуг площею 39,6 тис. га на суму 71,4 млн грн [5, с. 38, 56]. Проведені нами експериментальні дослідження [8] свідчать, що цієї суми коштів недостатньо для досягнення умови екологобезпечного природокористування. Принаймні Проектом Комплексної програми розвитку українського села передбачалось до 2015 року здійснити заходи з поліпшення земель та охорони навколишнього середовища на суму 8955 млн грн, а заходи щодо впровадження органічного сільського господарства, енергоощадних та екологічно безпечних технологій виробництва сільськогосподарської продукції на суму 2000 млн грн [9, с. 46].

Програма засвідчує, що забезпечення охорони земель, підвищення родючості ґрунтів та екологічної безпеки сільських територій шляхом здійснення комплексу заходів покладається на проекти землеустрою [5, с. 14]. Але відсутність науково-обґрунтованої методики розробки проектів землеустрою стала причиною того, що результативність їх визначається розширенням площі земель, ліквідацією боліт і кормових угідь та виражається лише агротехнічними заходами.

Так, за результатами розробки проектів землеустрою агроформувань Миколаївської області виявлено, що дефіцит гумусу на сівозмінних площах за рахунок необґрунтованої структури посівних площ становить 1,4-1,6 т/га [7, с. 61-62]. Тому зазначена Програма потребує доопрацювання, оскільки її зміст не в повній мірі спрямований на досягнення екологічних пріоритетів у відповідності із Міжнародним Протоколом зі Стратегічної екологічної оцінки, до якого приєдналася Україна.

Методологічним підґрунтям реалізації екологічних пріоритетів