Функціональна методологія системного екологічного управління

План

1. Інноваційна діяльність

2. Розглянемо сучасні тенденції розвитку інноваційного менеджменту.

3. Стратегічне планування 

4. Інформація в екологічному управлінні

5. Механізми і цілі екологічного управління

6. Розглянемо висновки для менеджера підприємства.

7. Методологія ефективного прийняття рішень

Для ефективного системного управління характерні такі загальні управлінські функції: інноваційна діяльність, стратегічне планування, облік (зовнішній зв'язок) і аналіз, мотивація й організація, контроль. Методичною основою комплексного й системного об'єднання і взаємодії функцій управління є аналіз діяльності і моделювання управлінських рішень. Аналіз
діяльності узагальнює досвід досягнення мети в поєднанні з альтернативними шляхами її досягнення кожною окремою функцією управління. Структурне моделювання забезпечує комплексність розгляду проблем з позиції системного підходу до прийняття управлінських рішень. Разом вони становлять те, що має назву "системність і методичність управління".

Успіх на сучасному етапі розвитку справді можуть забезпечити лише системність і методичність управління. Це підвалини ефективного управління в ринкових умовах і умовах поширення екологічних обмежень.

Розглянемо провідні системоутворювальні функції ефективного управління: інноваційну діяльність і стратегічне планування або прогнозування.

Інноваційна діяльність

Інноваційна діяльність (діяльність із питань нововведень підприємства) дійсно задає динаміку і темпи розвитку підприємству, сприяє його активній позиції на ринку попиту і пропозицій, ставить завдання проблемного характеру.

Тенденції розвитку світової економіки свідчать, що все сходиться в кінцевому підсумку до необхідності інтенсивного вдосконалення управління створенням і впровадженням науково-технічних інновацій з урахуванням екологічних пріоритетів, розвитку інноваційного менеджменту. Орієнтир на наукоємні виробництва демонструють усі розвинені країни. Тому функціям інноваційного менеджменту надається пріоритетне значення в конкретних
технологічних, виробничих і організаційних системах підприємств, фірм, корпорацій.

Розглянемо сучасні тенденції розвитку інноваційного менеджменту.

Загальна тенденція свідчить, що нарощується значення та обсяг управлінської праці. У промислово розвинених країнах зростання витрат на управління впливає на збільшення ефективності виробництва не як стримувальний, а як прискорювальний чинник.

У сучасних організаціях систематично підтримується й стимулюється процес організаційних інновацій. Так, у корпораціях США великі реорганізації відбуваються приблизно один раз на 5 років, а реорганізація управління менших масштабів — щороку. Професор Гарвардського університету Г. Брукс на слуханнях у Конгресі проголосив, що високий рівень ефективності виробництва лідерів промисловості скоріше пояснюється їхньою прихильністю до управлінських нововведень, ніж здатністю вдосконалювати технологію виробництва.

Загальновідомо, якого значення набуло інформаційне забезпечення системи управління. Раціоналізація структури інформаційних потоків, спрощення процедур обміну інформацією, зниження інформаційних перевантажень, впровадження об'єктно-орієнтованого моделювання, формування системної аналітичної інформації — ці та інші системно-інформаційні проблеми стали прерогативою інноваційного менеджменту.

Ефективна система управління повинна мати динамічне різноманіття своїх етапів, які відповідають динамічному станові об'єктів управління. Звідси зрозуміла тенденція комп'ютеризації управління і значення входження в міжнародні системи передавання та обробки інформації об'єктно-орієнтованого моделювання.

Важливою є тенденція реальної децентралізації управлінських функцій системи управління. На вищих рівнях переважає розв'язання завдання стратегічного значення. Децентралізується й інноваційна діяльність — вона стає предметом інноваційної активності бізнесменів зі своїм інноваційним менеджментом. Це підвищує адаптивні якості систем
управління, їхню ефективність.

Фахівці з менеджменту вважають, що в найближчі часи, у зв'язку з прискоренням змін в інноваційній політиці як засобу завоювання ринку, найрозвиненіші корпорації перетворюватимуться на самонавчальні організації. Тобто вони будуть повністю адаптованими підприємствами з працівниками, здатними здійснювати інноваційну діяльність, самостійно мислити, визначати й вирішувати проблеми, застосовуючи сучасні методи системного й процесного підходів та аналізу реінжинірингу бізнесу.

Набуває прискорення тенденція екологізації промисловості, інвестиційної діяльності, науки і знань, мислення людей, тобто всього життя людини. Це пов'язано з формуванням і поширенням поняття "якість життя" в розвинених країнах та "екологічна безпека" в інших країнах.
Така тенденція ставить перед управлінським персоналом нові завдання,цілі, проблеми "зеленої" модернізації виробництва, для розв'язання яких потрібно розширити функції інноваційної діяльності.

Є чимало визначень поняття інноваційної діяльності. Згідно з чинним законодавством України, інноваційна діяльність — це одна з форм інвестиційної діяльності, що пов'язана з розробкою і впровадженням науково-технічних, організаційних, технологічних і управлінських нововведень. Більш широко розкриває суть поняття інноваційної діяльності визначення її як нововведення, що охоплюють науково-технічні, технологічні, економічні та організаційні зміни з позитивними екологічними й соціальними наслідками, які здійснюються у виробничій сфері. Основні характеристики інноваційної діяльності: якісна новітність виробів, способів виробництва й технологій порівняно з попередніми; темп реалізації; динаміка оновлення; екологічна чистота і безпека, економічна ефективність.

Залежно від предметного змісту впроваджуваних інновацій розрізняють такі їх види:

продукційні — орієнтовані на виробництво й використання нових (поліпшених) видів продукції, виробів;

технологічні — надають нові (модернізовані) екологічно безпечні засоби (технології) виробництва наявних видів продукції, виробів;
поліпшують екологічні характеристики виробництва;

управлінські — грунтуються на нових підходах і методах управлінської діяльності, перш за все системних, екологічних.

За рівнем впливу на навколишні природне й соціальне середовища інновації поділяються на радикальні (наприклад, перехід на безвідходні, ресурсозберігаючі виробництва) і модернізуючі виробництво (наприклад, "зелена" модернізація).

Основними найважливішими характеристиками інновацій є новітність(науково-технічний аспект), екологічність (природоохоронний аспект) і комерційний успіх (економічний або ринковий аспект). Новітність може бути управлінською, технологічною, економічною, екологічною.

Усі ці характеристики взаємопов'язані. Завдання інноваційного менеджменту — зробити таку взаємопов'язаність і взаємозалежність системною, щоб науково-технічний аспект став економічно вигідним, коли нововведення перетворюється на новий або поліпшений екологічно чистий продукт, на який є попит, а виробництво його не завдає шкоди навколишньому природному середовищу; цим і підвищується "якість життя" людини.

Процес впровадження управлінських інновацій складається з таких етапів:

оцінка підготовленості до впровадження;

розробка і здійснення програми впровадження;

контроль за реалізацією програми і модифікацією системи управління.

Прикладом управлінської екологічної інновації на підприємстві є екологічний менеджмент. Оцінити підготовленість до його впровадження можна за допомогою екологічного аудиту. На основі висновків і рекомендацій цього аудиту розробляється програма впровадження екоменеджменту або екологічна програма підприємства з елементами впровадження екоменеджменту.

Головним завданням на стадії оцінки підготовленості до впровадження є виявлення сил, які здійснюють опір впровадженню інновацій, нейтралізація їх, а також стимулювання сил, що підтримують впровадження інновації. На прикладі екоменеджменту це можуть найкраще зробити незалежні професіонали — екоаудитори.

Для впровадження інших управлінських інновацій також слід запросити незалежні консалтингові фірми, що володіють спеціальними системними методологіями, навичками впровадження управлінських інновацій. Такі фірми не лише здійснюють впровадження, але й проводять навчання персоналу.

Стратегічне планування

Стратегічне планування є системою виведення підприємства на нові параметри функціонування із застосуванням методологічного апарату системного підходу до прийняття стратегічних рішень.

У зв'язку з тенденцією ускладнення у світі взаємодії матеріальних і духовних процесів не можна бути впевненими, що ці взаємодії досягають загальних цілей для людей. У той же час досягнення особистих цілей, а також цілей інших людей є важливим чинником, що приносить задоволення.
Тому для підвищення шансів отримати сприятливий результат потрібен контроль за подіями й відносинами між персоналом. Планування має здійснюватись так, щоб стало можливим досягнення поставлених цілей. Іноді люди досягають успіху в глобальних змінах, щоб досягти власних цілей. В інших випадках вони занадто пізно усвідомлюють, що сили приро-
ди або цілі інших людей, суспільств суперечать їхнім діям.

У принципі, можна й не планувати своїх дій. Багато питань вирішують методом "спроб і помилок", а нині, у ринкових, точніше стихійно-ринкових, умовах — методом "вільного плавання в морі попиту і пропозицій". Є один дуже сильний аргумент на користь планування. Це аргумент здорового глузду: якщо все змінюється, то краще контролювати зміни на нашу
користь за допомогою планування і перепланування, ніж просто реагувати на те, що відбувається.

Планування саме по собі є системою (системним процесом), яка має призначення (досягнення бажаної цілі), функції (дослідження середовища,ситуації, структури, вибір альтернативи й оцінка дії), потоки (інформація між фахівцями з планування і користувачами) і структуру (загальний план, у межах якого фахівець із планування підвищує найбільш вірогідний і бажаний результат, використовуючи навчання та зворотний зв'язок у формі
суджень і даних для переоцінки результатів). Інакше кажучи, процес планування — це структурування проблеми, ідентифікація та оцінка альтернативних рішень.

Планування має ознаки системи і виступає як системо-утворювальна функція управління. По-перше, планування пов'язане з досягненням бажаних майбутніх станів, які маловірогідні без втручання людини. По-друге, планування пов'язане з формуванням процесів як тепер, так і в майбутньому за допомогою найкращого розподілу ресурсів для досягнення короткострокових (тактичних) і довгострокових (стратегічних) цілей, воно систематизує й цілеспрямовує таким чином поточну діяльність. По-третє, планування є прагматичною діяльністю, пов'язаною з вибором оптимального варіанта серед альтернатив.

По-четверте, планування передбачає раціональний вибір (технічний, економічний, юридичний, екологічний, соціальний, здорового глузду). Отже, планування є истематизованим процесом зведення вірогідних ситуацій із бажаними на шляху досягнення тактичних (поточне планування) або стратегічних (довгострокове планування) цілей діяльності підприємства. Планування — це процес системного мислення і раціональних функціональних дій фахівців у конкретних умовах внутрішнього й зовнішнього середовища. Частина цього процесу може бути формалізована із застосуванням моделей прийняття рішень і економіко-математичних методів, а решта залишиться творчим процесом фахівців.

Співвідношення формалізованого і неформапізованого процесів залежить від багатьох чинників, але в першу