Стійкість ґрунтів характеризує їх властивість зберігати нормальне функціонування і структуру незалежно від різноманітних фізичних, хімічних і біологічних впливів. Стійкість це також здатність ґрунтів до саморегуляції, яка залежить від багатьох чинників, найважливішими серед них є крутизна схилів, питомий опір, структурність, механічний склад, тип водного режиму, вміст гумусу, кислотність ґрунтів, залісненість території, ємність поглинання, інтенсивність біогенного кругообігу, господарська освоєність земель тощо.

Ранжування перерахованих показників за їх інтенсивністю дало змогу скласти шкалу бальної оцінки стійкості ґрунтів. Бали з кожного показника підсумовано за такою формулою:

де С — оцінка стійкості земельної ділянки під час техногенного впливу, %; с — бали з кожного показника; Q — максимально можлива сума балів (у цьому дослідженні 53). Величини С — показники картографування стійкості ґрунтів до техногенного навантаження (рис. 13.4).

Картографування здійснюється в межах природно-сільськогосподарських районів України, що пов'язано з його широким використанням для наукових і практичних цілей, значною перевагою площі сільськогосподарських угідь порівняно з іншими землями тощо. Одиницями картографування є природно-сільськогосподарські райони, в межах яких згідно з наявною шкалою оцінювання відбувається аналіз і синтез вихідної інформації. Це дає змогу виконувати зонування території за стійкістю ґрунтів до техногенного забруднення.

Карти екологічної стійкості окремих компонентів природного середовища (біотичного потенціалу, метеорологічного потенціалу атмосферного повітря, стійкості до техногенного навантаження поверхневих вод і ґрунтів) можуть бути основою для складання синтетичної карти стійкості природного середовища (рис. 13.4). З цією метою зведений статистичний ряд інформації оцінюється за допомогою методу математичної статистики шляхом визначення середнього арифметичного значення нормованого і масштабованого рядів, а також середнього квадратичного відхилення від цієї величини.

Оцінювальна шкала потенціалу стійкості природного середовища України до техногенного навантаження розробляється у такому вигляді: низький (менше 1,80); нижчий середнього (-1,80 до -0,50 і менше); середній (від -0,49 до 0,80); вищий середнього (від 0,81 до 2,10); високий (2,11 і більше). Показники зі знаком "+" характеризують потенціал стійкості природного середовища до техногенного навантаження вище середнього рівня, а зі знаком — нижче середнього.

Отже, зробимо такі висновки. За реакціями різних природних компонентів на певні види техногенних впливів можна передбачати ймовірність порушення динамічної рівноваги у природних ландшафтах. Тому результати територіального аналізу стійкості природного середовища є важливими для оцінювання екологічних ризиків, прогнозування стану природного середовища, нормування антропогенних навантажень, моніторингу стану навколишнього середовища, раціональної організації природокористування на території України тощо. Порівнюючи антропогенне, особливо техногенне, навантаження і стійкість природного середовища, виявимо екологічний потенціал території, що важливо у процесі розробки концепції сталого (збалансованого) розвитку України та її окремих регіонів.

Рекомендована література

1. Акимова ТА., Хаскин В.В. Экология. — М.: ЮНИТИ, 2002. — 566 с.

2. Гавриленко ОМ. Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування: Навч. посіб. — К.: Ніка-Центр, 2003. — 332 с.

3. Исаченко А.Г. География на перепутье. Уроки прошлого и пути перестройки // Известия ВГО. — 1990. — Т. 122. — Вып. 2. — С. 289—300 .

4. Кочуров Б.И. Оценка устойчивости почв к загрязнению // География и природные ресурсы. — 1983. — № 4. — С. 55—60.

5. Кочуров В.И. Экологический риск и возникновение острых экологических ситуаций // Известия РАН. Сер. География, — 1992. — МЬ 2. — С. 112—122.

6. Методи геоекологічних досліджень. — К.: ВПЦ "Київ, ун-т", 1999.— 242 с.

7. Методические указания по предупредительному санитарному надзору за районной планировкой. — М.: МЗ СССР, 1990. — 77 с.

8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2004 р. — К., 2005.

9. Рябчиков AM. Гидротермические условия и продуктивность биомассы в основных ландшафтных зонах // Вестн. МГУ. Сер. 5. Географические аспекты изучения биологической продуктивности. — М.: Наука, 1970. — С. 6—31.

10. Стан світу — 2000: Доп. Ін-ту всесвітнього спостереження про прогрес до сталого суспільства. — К.: Інтелсфера, 2000. — 285 с.

11. Трофимович ЕМ. Особенности гигиенического картографирования окружающей человека среды // Бюллетень СО АМН СССР. — 1985. — № 5. — С. 22—26.

12. Шищенко П.Г. Прикладная физическая география. — К.: Вища шк., 1988. — 192 с.

13. Шищенко П.Г. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. — К.: Фитосоциоцентр, 1999. — 284 с.

14. Юрченко СА. Украина между переписями населения // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. "Регіон-2003: стратегія оптимального розвитку". — X., 2003. — С. 103—104.