ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СИСТЕМНОГО ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

План

1 Загальні поняття і положення

2 Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

Загальні поняття і положення

Ефективність будь-якого управління залежить від трьох основних чинників: системності, методичності і стандартності управлінських функцій.

Поняття системи як сукупності взаємодіючих частин уперше було висловлено австрійським біологом-теоретиком Людвігом фон Берталанфі, ідеї якого набули розголосу в 30-х роках XX ст. Берталанфі сформулював теорію відкритих систем, яка розкриває процес обміну між організмом і середовищем, що його оточує. Як бачимо, загальна теорія систем має екологічне походження. Це дає історичні підстави вживати термін "системно-екологічний
підхід".

Теорія відкритих систем спочатку застосовувалась у науках про життя, зокрема у фізіології, а потім у психології, соціології, антропології, економіці, управлінні і виробництві.

Водночас із розробкою Людвігом фон Берталанфі теорії відкритих систем над цією проблемою працювали вчені з інших галузей науки. У 1954 р.
вони зібралися, шоб обмінятися думками з приводу різних поглядів на досліджувану проблему. Одним із визначальних результатів цієї зустрічі було заснування Громади з досліджень у галузі загальної теорії систем.

Оцінюючи тенденції в загальній теорії систем Берталанфі, виокремимо три фундаментальні напрями. Наука про системи: досліджує за допомогою емпіричного методу системні концепції у фізичних і суспільних науках. Тут зроблено спроби оцінити рівні складнощів та засоби взаємодій і взаємовідносин між компонентами досліджуваної системи.

Системна технологія: застосовується для вирішення проблем, що виникають у промисловості й суспільстві. Таким чином, концепції теорії систем переносяться на операційні процеси системного аналізу, а отже, в теорію управління, дослідження операцій, інформатику і промислову інженерію для пошуку практичних вирішень конкретних проблем.

Системна філософія: спрямовується на переорієнтацію, тобто формування системного мислення, а також світогляду на системних засадах. Тут варто розглядати чотири головні ідеї системної філософії, якими послуговуються при формулюванні узгодженої концепції системи: упорядковану цілісність, самостабілізацію, самоорганізацію та ієрархізацію.

Системний підхід як загальнонауковий метод виник на основі загальної теорії систем. У 60—70-х роках XX ст. у США він розглядався в поєднанні із системним аналізом у вигляді так званої нормативної методології прийняття рішень, тобто в управлінському аспекті — у вигляді пошуку і прийняття ефективних управлінських рішень. Однак поняття "системний
підхід" набагато ширше за своїм значенням. У звичайній практиці, коли застосовується системна модель об'єкта, маємо справу з таким підходом до об'єкта, згідно з яким останній розглядається як система. У цьому випадку системний аналіз можна трактувати як методологічну атрибутику системного підходу.

Виходячи з того, шо ефективність є основною властивістю систем, розглянемо загальні передумови ефективної системної методології для виявлення і вирішення системних проблем.

Методологія повинна бути системною (принцип "система систем"), тобто виявляти більшість ознак, які використовують для опису систем. Методологія має спрямовувати осіб (керівників), які приймають рішення, на дослідження й перевірку функцій системи з позицій її зв'язків із навколишнім середовищем ("аитиізоляціонізм"), у тому числі природним.

Методологія повинна бути саморегульованою і здатною вирішити проблеми управління системою, коли та стає більш диференційованою й автоматичною (розширюється чи ускладнюється), тобто такою, у якій взаємозалежність структурних елементів послаблюється. Методологія повинна бути здатною структуризувати пріоритети (доміну-
ючі елементи системи), упорядкувати їх у контексті системи, розглядаючи її як одне ціле. Це важливо в умовах нестачі фінансових, матеріальних і людських ресурсів та наявності екологічних обмежень діяльності.

Методологія має забезпечувати баланс між функціями дослідження внутрішнього стану системи (редукціонізм) та її відносинами з навколишнім середовищем (холізм), тобто забезпечувати стійку екологічну рівновагу, сталість розвитку. А це означає, що особи, які приймають рішення, повинні послуговуватися процедурною методологією, встановити бажане (запроектоване) призначення і структуру системи, ідентифікувати складові частини (структурні елементи), окреслити альтернативні стратегії втручання, встановити пріоритети серед структурних елементів, забезпечити вихід альтернативних рішень, вибрати з них
найкраще і застосувати його.

Методологія повинна мати механізм зворотного зв'язку, щоб зберігалася можливість здійснювати коригувальні процедури і вирішувати проблеми розвитку. Це стосується й організації процесів приймання та використання інформації з навколишнього середовища, призначеної для перевірки правильності управлінських дій. Якщо зовнішня інформація
запізнюється, недостатня за обсягом або недостовірна, методологія має надавати можливість промоделювати реакцію навколишнього середовища.

Є також методології, що характеризуються лише окремими системними ознаками і не мають усіх системних властивостей. Цінність таких методологій невелика, оскільки вони не можуть забезпечити досягнення кінцевого результату із заданою ефективністю.

Отже, за сучасних умов компетентне управління вимагає, як мінімум, володіння знаннями про:

· попередній і поточний стани об'єкта управління;

· цілі управління;

· управлінські методи досягнення цілей;

· можливі наслідки прийнятих рішень.

Сукупність цих знань дає підставу говорити про модель управління. Залежно від обставин та чинників таких моделей може виникати багато. Без спеціальної управлінської підготовки фахівцеві важко зорієнтуватися у виборі найефективніших рішень — тут допомагає володіння стандартами управлінських технологій. Маються на увазі передусім міжнародні стандарти екологічного управління серії ISO 14000, а також розроблені й уведені в дію відповідні українські державні стандарти серії ДСТУ ISO 14000

Структура теоретико-методологічних основ екологічного управління

Екологічне управління є системною складовою будь-якої загальної системи управління і тому має притаманні їй теоретико-методологічні основи. Водночас екологічне управління є управлінням процесами, пов'язаними з життєдіяльністю і життєзабезпеченням людини, процесами гармонізації взаємовідносин людини з природою, що вважається справою набагато складнішою, ніж управління бізнесом або виробничими системами. З одного боку, екологічному управлінню властива загальносистемна технологія підготовки, прийняття і реалізації рішень щодо визначених екологічних цілей, яка, до речі, має свою нормативно-правову базу. З іншого боку, об'єктами екологічного управління є як виробничі й суспільні системи, так і природні об'єкти, екосистеми. Отже, загальносистемна методологія управління доповнюється екологічними аспектами (рис. 2.1), які розглядаються як елемент діяльності, продукції чи послуг, що взаємодіє з навколишнім середовищем і впливає на нього. Базову основу екологічного управління становлять природничо-філософські набутки, а, своєю чергою, природничу основу — системні функціональні екологічні закономірності, перелік яких наведено в першій главі. Філософські основи екологічного управління складаються із системи цінностей, поглядів, орієнтирів як загальнолюдського масштабу (в історичному, сучасному трактуванні), так і масштабів відповідних сфер управління та діяльності національних, корпоративних, підприємницьких, громадських

організацій тощо. Нині стало звичайним говорити про філософію управління програмою, проектом, підприємством, у якій визначається своя специфічна локальна система цінностей. Але якщо ця система ввійде в суперечність із загальнолюдською системою цінностей, яка враховує екологічні аспекти, то можна опинитися на хибному стратегічному шляху, що в остаточному підсумку призведе до системної кризи, банкрутства. На стадії формування філософії управління важливо дотримуватися таких загальнолюдських цінностей, як права людини, демократія, партнерство, співпраця, корпоративна солідарність, гармонійне співіснування, екологічне різноманіття тощо.

У сучасному світі домінує системна парадигма, коли проблеми розглядаються в системній цілісності й у причинно-наслідковому взаємозв'язку.Причому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого впливу. Вже доцільно говорити про домінуючий системно-екологічний підхід. Методологія цього підходу відіграє провідну, так би мовити, цементувальну роль у нормалізації і стандартизації управлінських процесів з екологічними
аспектами, у формуванні системи екологічного управління як складової загальної системи управління. Значення такого системно-екологічного підходу і підвищення ефективності та екологізації управлінської діяльності зростають адекватно потребі врахування нових реалій сьогодення. Розглянемо, які саме чинники змушують людство вдаватися до пошуку найефек-
тивніших засобів самозахисту.

Передусім це — посилення динамізму мінливості середовища існування людини, суспільства, держави. Практика показує, що кращі результати управління досягаються тоді, коли системні зміни передбачені й заплановані з урахуванням усіх системних аспектів діяльності — економічних, екологічних, соціальних.

Масштабність техногенних і екологічних загроз, інтерналізація бізнесу, дедалі відчутніше домінування транснаціональних корпорацій породжують велику кількість проблем, що тісно пов'язані з традиціями, етнічними, релігійними, соціальними, психологічними, політичними, екологічними особливостями життєдіяльності населення і суспільств. Ці проблеми мають системно-комплексний характер, коли важко ідентифікувати ієрархію діючих сил і чинників розвитку. Вирішення таких складних проблем (або навіть пом'якшення їхньої гостроти) стане можливим лише в разі застосування системно-екологічного підходу в життєдіяльності.

Для успішної та безпечної життєдіяльності у XXI ст. людству необхідно налаштуватись на постійні й глибокі системні перетворення, у тому числі структурні, змістовні. Для цього слід проводити постійну системно-аналітичну і діагностичну роботу, застосовувати гнучкі системи проектування й організації, що можливо лише за умов застосування сучасних систем-
них методів у менеджменті. Успішна життєдіяльність у сучасних умовах вимагає особливої уваги до питань використання творчого інтелектуального потенціалу людських ресурсів. Формування культури спілкування, ефективної комунікації — нові теми системної аналітики, яка розробляє спеціальні методи вирішення надзвичайних системних проблем підвищення результативності використання й нарощування інтелектуального потенціалу.

Список рекомендованої літератури

Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP.

Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000.

Вернадский В. И. Научная мысль