Сучасний стан мінерально-сировинної бази в Україні

План

1. Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу

2. Вуглевибудовні регіони і проблеми видобутку вугілля

3. Регіони розробки залізних і марганцевих руд (руд чорних металів)

4. Регіони видобутку сірки, солей та фосфоритів

Стосовно України, то порівняно з іншими країнами подібного обсягу вона належить до таких, що мають середню кількість і різноманітність невідновлюваних мінеральних ресурсів. Але серед них чимало таких, яких не вистачає як для власного використання, так і для виходу на світовий ринок. За різноманітністю та багатством мінерально-сировинних ресурсів Україна випереджає такі розвинуті країни, як США, Канада, Велика Британія, Франція та ін. В Україні виробляється майже 5 % світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів (нагадаємо, що Україна займає лише 0,4 % території світу і має 0,8 % населення світу). Щороку в гірничодобувній промисловості України випускається продукції на 25—28 млрд. дол. США (у цінах світового ринку).

У надрах України зосереджено близько 20 тис. родовищ корисних копалин, з яких майже 8 тис. родовищ 96 видів мінеральної сировини мають промислове значення та враховуються у державному балансі. У вартісному вираженні досліджені запаси цих родовищ оцінено у 7—7,5 трлн дол. США.

Загальна кількість мінеральних ресурсів та їх різноманітність в Україні оцінюється майже у 8 балів за десятибальною шкалою. До України потрапляє понад 14 % загальносвітових запасів залізних руд, понад 43 % — марганцевих руд. Порівняно з державами СНД Україна має найбільші запаси титану, цирконію, урану, літію, а з нерудних копалин — графіту, каоліну, вогнетривких глин, сірки, калійних солей, декоративного каменю тощо. За видобутком вугілля, марганцевих і залізних руд, титану, графіту, каоліну Україна належить до провідних країн світу. Водночас дефіцитними є більшість кольорових металів (хром, алюміній, свинець, цинк, мідь, вольфрам, молібден, нікель, олово та ін.). Нинішню потребу в нафті Україна задовольняє лише на 8 %, а у природному газі — 22 %. У зв'язку з недосконалими технологіями видобування та переробки мінеральної сировини у надрах залишаються і втрачаються: 1) до 70 % досліджених запасів нафти; 2) майже 50 % солей; 3) до 28 % вугілля; 4) майже 25 % металів.

Нерозв'язаною залишається проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин — відвалів видобутку та відходів збагачення і переробки мінеральної сировини, в яких містяться цінні корисні копалини, вони мають промислове значення. На сьогодні в Україні обсяги цих відходів перевищують 25 млрд т, займаючи площу понад 150 тис. га. Таким чином в Україні утворено сотні великих, середніх та малих техногенних родовищ різних корисних копалин, придатних для промислового освоєння. Потенційна вартість цих родовищ, за попередніми розрахунками, обчислюється десятками мільярдів доларів. Така частина вторинних продуктів у перерахунку на 1 км2 території країни перевищує аналогічний показник для США у 6 разів і в 3 рази — для держав Європейського Союзу.

Корисні копалини в Україні поділяються на такі групи:—

горючі — газоподібні корисні копалини (природний газ, газогідратна суміш); рідкі (нафта, конденсат); тверді речовини (вугілля, торф, горючі сланці);—

металеві, до яких належать чорні метали (залізо, марганець, хром); кольорові (алюміній, магній, миш'як, мідь, нікель, свинець, титан, цинк); рідкісні (берилій, ванадій, вісмут, вольфрам, цезій та ін.); благородні (золото, ірдій, паладій, платина, срібло); розсіяні (германій, селен, талій, телур); рідкісноземельні (європій, ітрій, лантан); радіоактивні (торій, уран);—

неметалеві — це сировина для металургії (вогнетривкі глини, каолін, пісок); гірничо-хімічна сировина (йод, крейда, сірка, апатит); гірничорудна (азбест, графіт, озокерит); будівельна (каолін, вапняк, гіпс, глина, сланець тощо);—

води — підземні води (мінеральні, прісні, промислові, термальні) та поверхневі (ропа);—

інертні гази — компоненти повітря, що становлять окрему господарську цінність (аргон, гелій, криптон, неон).

Нафтогазовибудовні регіони України та проблеми видобутку нафти й газу

Вуглеводнева сировина, що об'єднує нафту, газ і конденсат, на сучасному етапі розвитку людського суспільства є найважливішим і найпрогресивнішим різновидом мінерально-енергетичних ресурсів. У державному балансі України враховано 323 родовища запасів нафти, газу і газового конденсату. Основна їх кількість (191) зосереджена у Східному регіоні, 96 — у Західному, 36 — у Південному. Обсяг щорічного видобутку вуглеводнів за останні роки у середньому становив 4 млн т нафти з конденсатом і 18 млрд. м3 газу, що дорівнювало відповідно 10 і 20 % обсягів цих видів сировини, які щороку споживає країна*50.

*50: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. – К., 2003. – С. 41.}

В Україні промислово розробляються близько 200 родовищ, що є базою нафтогазової промисловості; у дослідній промисловій експлуатації перебуває 47 родовищ, експлуатуються 2 газосховища. Найперспективнішим за видобутком нафти й газу вважається Донецько-Придніпровський регіон, в якому зосереджено майже 85 % ресурсів вуглеводнів країни. Відкрито газові родовища в Карпатах, розширюються пошуки нафти на Чорноморському шельфі.

Ресурси нафти і природного газу в Україні дають змогу принаймні вдвічі збільшити їх видобуток. Незважаючи на важко-видобувний характер цих ресурсів, національна нафтогазова галузь належатиме до однієї з найрентабельніших. На вирішення цих завдань спрямована державна програма "Освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Чорного й Азовського морів".

З огляду на оцінювання потенційних ресурсів (майже 6,4 млрд. т умовного палива), в Україні досліджено менше 40 % запасів викопних вуглеводнів. За матеріалами державної програми "Нафта і газ України до 2010 року", резерви вуглеводневої сировини (близько 300 родовищ) становлять 230 млн т нафти і 1165 млрд. м3 газу і згідно з розрахунками забезпечують можливість видобування нафти на рівні 7—8 млн т і газу — 30—35 млрд. м3 на рік.

Головними причинами, унаслідок яких погіршується стан довкілля у процесі розробки нафтогазових родовищ, вважають:

1) часті випадки відкритих викидів нафти, газу і пластової води під час розкриття продуктивних пластів свердловинами;

2) постійне забруднення поверхневих вод і глибинних водоносних горизонтів рідкими вуглеводнями, високо мінералізованими водами та шкідливими солями;

3) велика загазованість атмосфери під час експлуатації газових родовищ і газосховищ.

Вуглевибудовні регіони і проблеми видобутку вугілля

Ці копалини є основою паливно-енергетичних ресурсів України й становлять групу мінеральних речовин переважно органогенного походження. В Україні вугілля видобувається у трьох великих вугільних басейнах: Донецькому, Львівському, Волинському (кам'яне вугілля), а також Дніпровському буровугільному басейні. На складне екологічне становище вугільних гірничодобувних регіонів впливає, насамперед, те, що кожна третя шахта експлуатується понад 50 років; гірничодобувні роботи ведуться на глибинах від десятків сотень до 1400 м. Загальна площа вугільних басейнів становить майже 18 тис. км2 (3 % площі країни), зокрема у Донбасі —15 тис. км2. Тут розміщено 1220 териконів та відвалів, з яких 397 горять; їхня загальна площа близько 80 км2.

Донецький басейн відкрив ще у 1721 р. Г. Капустін, а першу шахту тут було закладено у 1795 р. Донбас розташований на сході України, охоплює площу понад 53,2 тис. км2 у межах Донецької, Луганської та Дніпропетровської областей, продовжуючись на території Ростовської області Росії (так званий Великий Донбас) і концентруючи 99 % загальних досліджених вугільних запасів держави. Вугленосні пласти розвідано до глибин 1200—1500 м. Усього виявлено 120 промислових пластів потужністю від 0,5 до 2,0 м. Основна частина вугілля залягає на глибині 500—750 м, де у 25 пластах концентрується майже 75 % досліджених промислових запасів басейну. Площі кар'єрів та шахт вимірюються тисячами квадратних кілометрів; на них нагромаджується величезна кількість відвалів механічно роздрібнених гірських порід, а надра пронизані складною системою вертикальних і горизонтальних гірничих виробок. Наприклад, у Донбасі сформувалася техногенна кора вивітрювання, потужність якої вимірюється тисячами метрів*51.

*51: {Адаменко О.М., Рудько Г.І. Екологічна геологія: Підручник. – К.: Манускрипт, 1998. – С. 26. }

Львівсько-Волинський басейн відкрив російський геолог М. Тетяєв у 1912 p., але спорудження вугільних шахт тут почалося лише у 1950 р., а перше вугілля у басейні видобули у 1954 р. Басейн розташований на території Волинської та Львівської областей і охоплює площу майже 8 тис. км2. Загальні запаси вугілля тут не перевищують 1 % від розвіданих у державі.

Дніпровський буровугільний басейн розміщується у центральній частині України, збігаючись у рельєфі з Придніпровською височиною. Він охоплює площу понад 100 тис. км3, на якій виявлено близько 200 родовищ і проявів бурого вугілля. Середня потужність буровугільних пластів становить 4—5 м, сягаючи в окремих родовищах до 25 м. У зв'язку з переважно неглибоким заляганням вугленосних нашарувань (від 10 до 150—200 м) буре вугілля можна видобувати відкритим (кар'єрним) способом. Порівняно невелика частка досліджених запасів бурого вугілля — 1,5 % від загальнодержавних — припадає на Закарпатський, Передкарпатський та Північно-подільський (Придністровський) буровугільні райони, де запаси палива з різною інтенсивністю розробляються переважно відкритим способом.

Унаслідок функціонування вуглевидобувних підприємств у цих регіонах відбулися чи не найбільші негативні екологічні зміни довкілля, а саме:—

просідання денної поверхні на площі понад 8 тис. км2 у