В Україні категорію ландшафтного різноманіття в сучасному його тлумаченні розробляють такі дослідники, як П.Г. Шищенко, М.Д. Гродзинський, В.М. Пащенко, В.Т. Гриневецький та ін. Ландшафтне різноманіття можна визначити як поширення на деякій території різних природно-територіальних комплексів (ПТК): чим більше контурів різних ПТК, тим ландшафтна структура різноманітніша*168. Ландшафтне різноманіття — це реальна множинність на земній поверхні створених природою (нині майже повсюди тією чи іншою мірою антропо-генізованих) цілісних дискретно-континуальних структур — ландшафтних комплексів будь-якого розміру чи ієрархічного рангу*169. Мережа ПЗФ України створювалася переважно з метою охорони рідкісних рослин і тварин. Але з огляду на ідею про те, що в сучасних умовах ПЗФ має бути ядром екомережі України, то його завданням насамперед є потреба збереження ландшафтного різноманіття країни*170.

*168: {Гродзинський М.Д. Різноманіття ландшафтних різноманіть // Ландшафт як інтегруюча концепція ХХІ сторіччя: Зб. наук. праць. – К., 1999. – С. 53. Гродзинський М.Д., Щищенко П.Г., Збереження та відтворення ландшафтного різноманіття в контексті сталого розвитку // Проблеми сталого розвитку України: Зб. наук. доп. – К.: Б. в., 1998. – С. 198. }

*169: {Гриневецький В.Т. До обґрунтування основних понять і методології досліджень ландшафтного різноманіття в Україні // Укр. геогр. журнал. — 2000. — № 2. — С. 10.}

*170: {Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. — К., 1998. — С. 5.}

Протягом останніх 10—15 років помітно активізувалося співробітництво України з ЮНЕСКО у сфері науки. Досягнуто конкретних результатів, зокрема, щодо створення в Україні Національного океанографічного комітету — координуючого органу у сфері морських досліджень, технологій та інформаційного обміну. Ефективною є діяльність Національного комітету України з програми ЮНЕСКО "Людина і біосфера", основні зусилля якого спрямовані на координацію та науково-методичне дослідження щодо розробки наукових основ переходу на принципи сталого розвитку, подальшу розбудову національної мережі біосферних резерватів. Враховуючи пропозиції Комітету, Шацький національний природний парк внесли до складу Всесвітньої мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО. Підготовлені та передані на розгляд бюро Координаційної ради програми "Людина і біосфера" пропозиції стосовно створення на базі Шацького біосферного заповідника та резервату "Західне Полісся" українсько-польського заповідника "Західне Полісся".

Природні та напівприродні ландшафти є майже на 2/5 (40 %) території України. Найменш трансформовані природні ландшафти на землях, зайнятих лісами, чагарниками, болотами, та на відкритих землях, площа яких становить загалом 19,65 % усієї території країни. Зважаючи нате, що лише 44 % лісів виконують захисні та природоохоронні функції, можна вважати, що подібний до природного стану мають ландшафти на 12,73 % території країни. На сьогодні у флорі України нараховується понад 25 тис. видів рослин, у фауні — майже 45 тис. видів тварин. До Червоної книги України занесено 541 вид рослин, 382 — тварин; до Зеленої книги України — 127 рідкісних і зникаючих типових рослинних угруповань.

У 2001 р. розпочали виконання Загальнодержавної програми формування екологічної мережі України на 2000—2015 pp., на першому етапі якої (2000—2005 pp.) передбачалося збільшення площі окремих елементів національної екомережі, застосування економічних важелів сприяння їх формуванню на землях усіх форм власності, створення відповідної нормативно-правової бази, здійснення комплексу необхідних наукових досліджень та організаційних заходів.

Основним законодавчим актом у галузі заповідної справи є Закон України "Про природно-заповідний фонд України". У цьому документі затверджено класифікацію територій і об'єктів ПЗФ, урегульовано питання власності на природні ресурси в їх межах, порядок функціонування установ, управління природними комплексами та природокористуванням, діяльністю служби державної охорони; визначено спеціально уповноважені органи в галузі заповідної справи, права громадян і громадських організацій. Щодо кожної з категорій заповідних об'єктів установлено режим охорони і використання, визначено основні вимоги до внутрішньої територіальної організації багатофункціональних об'єктів, таких як національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки.

Серед інших законодавчих актів, безпосередньо спрямованих на вирішення завдань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, важливу роль відіграють закони України: "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про Червону книгу України" та Положення про Зелену книгу України. Низка питань щодо охорони природних середовищ існування рослин і тварин регулюється Земельним, Лісовим, Водним кодексами та Кодексом про надра, прийнятими за роки незалежності України. Значною мірою вирішенню завдань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття сприяли розробка і затвердження Верховною Радою України у 1994 р. Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні. У ній визначалися стратегія розвитку цього важливого напряму природоохоронної діяльності, наукові, правові, організаційні, фінансові та матеріально-технічні засоби її реалізації.

Збільшення площ земель, які особливо охороняються, стало стратегічним завданням у досягненні екологічної стійкості території країни. До складу національної екологічної мережі України входять території й об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водні об'єкти, водоохоронні зони та прибережні захисні смуги водних об'єктів, інші землі водного фонду, водно-болотні угіддя, сіножаті, пасовища, полезахисні лісові смуги, землі оздоровчого та рекреаційного призначення, а також історико-культурні землі, що мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, насамперед, видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України (рис. 12.4). На цих землях підтримка стабільності природного середовища забезпечується шляхом установлення в адміністративному порядку особливих режимів природокористування.

Отже, екологічна мережа — це єдина територіальна система, до якої належать ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, й території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території та об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України і є частиною структурних територіальних елементів екомережі — природних регіонів, природних коридорів, буферних зон.

Відповідно до визначень Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000— 2016 pp., до елементів національної екомережі загальнодержавного значення належать:—

ключові райони екологічної мережі — природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників, національних природних парків, регіональних ландшафтних парків, інші значні за площею цінні природні території з суворим заповідним режимом, що поєднуються в єдину територіальну систему за допомогою природних коридорів;—

природні коридори — природні або приведені до природного стану ділянки землі чи водної поверхні, які на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечують для природного середовища умови безперервності, системної єдності та функції біокомунікації. До головних природних коридорів віднесено річки Дністер, Південний і Західний Буг, Дніпро та Сіверський Донець;
—

відновлювані території, їх виділяють у межах природних комплексів, що зазнали змін під впливом антропогенних факторів або стихійних явищ, і які можуть бути відновленими шляхом здійснення відповідних заходів. Відновлюваними територіями є також еродовані землі, землі, що підлягають рекультивації та залісненню. Відновлювані території забезпечують формування просторової цілісності екомережі;—

буферні території виділяються з метою попередження негативного впливу господарської діяльності на цінні природні комплекси й об'єкти. Буферні території забезпечують захист ключових і сполучних територій від зовнішніх впливів. Буферна зона — це місцевість із природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточує найцінніші ділянки екологічної мережі та захищає їх від дії зовнішніх негативних факторів природного або антропогенного походження;—

сполучні території формуються, якщо територіально не поєднуються складові екологічної мережі. Вони поєднують між собою ключові території, забезпечують міграцію тварин та обмін генетичним матеріалом.

Природний регіон — це природно-територіальне утворення значної площі, суцільність якого визначається характерними для нього фітоландшафтними, фізико-географічними, адміністративними й іншими ознаками, що має типові й унікальні природні комплекси, різноманітний рослинний1 і тваринний світ і відіграє регіональну екостабілізуючу роль.

До природних регіонів національної екомережі України, що матимуть загальнодержавне значення, належать: Карпатська гірська країна, Передкарпаття з Опіллям, Кримська гірська країна, Західне Полісся, Придніпровський край, Полісся, Східне Полісся, Подільська височина, Середнє Придніпров'я, долина Сіверського Дінця, Донецький кряж і Приазовська височина, Дніпровсько-Молочанське межиріччя, Пониззя долини Дунаю, Азовське море та Північно-східний шельф Чорного моря. Для цих регіонів визначено основні складові у вигляді існуючих і перспективних національних природних парків, природних і біосферних заповідників (табл. 12.4).

Таблиця 12.4. Основні елементи національної екологічної мережі

загальнодержавного значення*171

*171: {Закон України "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21 вересня 2000 року №1989-ІІІ // Урядовий кур'єр. – 2000. – 8 листопада. - № 207. – Дод. 6. – С. 17.}

Елемент екологічної мережі | Розташування | Основні території та об'єкти — складові екологічної мережі

Природні регіони

Карпатський | Карпатська гірська країна | Біосферні заповідники: Карпатський, Розточанський, Східні Карпати; природний заповідник Горгани; національні природні парки: Сине-вир, Карпатський, Ужанський, Сколівські Бескиди, Гуцульщина

Передкарпаття та Опілля | Національний природний парк Галицький

Кримський гірський | Кримська гірська країна | Природні заповідники: Кримський, Ялтинський гірсько-лісовий, Карадазький, Опукський; національні природні парки: Севастопольський, Чатир-Даг

Західно-

поліський | Західне Полісся | Біосферний заповідник "Західне Полісся"; природні заповідники: Черемський,