Стандартна модель екологічного управління

План

1. Стандартна модель екологічного управління

2. Зобов'язання і політика

3. Практичні рекомендації щодо первинного екологічного аналізу

4. Практичні рекомендації щодо екологічної політики

5. Планування

6. Практичні рекомендації щодо екологічних цілей та завдань

7. Впровадження і функціонування

8. Практичні рекомендації щодо відповідальності

9. Практичні рекомендації щодо обміну інформацією та звітування

10. Практичні рекомендації щодо управління діяльністю

11. Вимірювання і оцінювання

12. Аналіз і вдосконалення

Методологія прийняття рішень найбільш ефективно реалізується із застосуванням базової стандартної моделі екологічного управління (рис. 2.8), що представлена в міжнародному стандарті ISO 14004. Практично це відображення "діалектичної спіралі" постійного управлінського вдосконалення. Модель системи екологічного управління дає загальне уявлення про організацію процесу управління, який складається з таких етапів.

Етап 1. Зобов'язання і політика

Організація визначає свою екологічну політику і гарантує виконання прийнятих зобов'язань щодо її реалізації.

Етап 2. Планування

Організація складає план здійснення своєї екологічної політики.

Етап 3. Впровадження і функціонування

Для ефективного впровадження системи екологічного управління організація створює можливості й засоби забезпечення, необхідні для здійснення своєї екологічної політики, цілей та завдань.

Етап 4. Вимірювання І оцінювання

Організація здійснює необхідні вимірювання, моніторинг і оцінку своїх екологічних характеристик.

Етап 5. Аналіз і вдосконалення

Організація проводить аналіз і постійно вдосконалює свою систему управління навколишнім середовищем для поліпшення загальних екологічних характеристик.

Рис. 2.8

Стандартна модель системи екологічного управління

Більш досконалий рівень процесу екологічного управління досягається за допомогою постійного моніторингу і періодичного аналізу ефективності функціонування з урахуванням змін внутрішніх і зовнішніх чинників. Кожен працівник організації має усвідомлювати свою відповідальність за поліпшення екологічних характеристик.

Розглянемо етапи впровадження системи екологічного управління згідно зі стандартною моделлю.

Зобов'язання і політика

1. Загальні положення

Організація повинна починати свою діяльність із тих напрямів, де можна передбачити явну вигоду; наприклад, із зосередження зусиль на досягненні відповідності екологічним регламентам або з обмеження чинників, що можуть привести до юридичної відповідальності, або із забезпечення ефективнішого використання матеріалів.

У міру того як організація набуває досвіду і її система екологічного управління набирає чіткої форми, можуть впроваджуватись методики, програми й технології для подальшого поліпшення екологічних характеристик. Тоді в процесі вдосконалення системи екологічні аспекти можуть бути інтегровані в усі напрями діяльності організації.

2. Зобов'язання і провідна роль вищого керівництва

Для того щоб забезпечити успіх у своїй діяльності, одним із перших кроків у розробці чи вдосконаленні системи екологічного управління має бути прийняття вищим керівництвом організації зобов'язання постійно поліпшувати управління екологічними характеристиками в процесі виробництва продукції чи надання послуг. Дотримання керівництвом цього
зобов'язання має вирішальне значення для досягнення ефективного управління.

3. Первинний екологічний аналіз

Поточний вплив діяльності організації на навколишнє середовище може бути встановлений за допомогою первинного екологічного аналізу.
Цей аналіз містить:

ідентифікацію вимог екологічного законодавства та регламентів;

ідентифікацію екологічних аспектів діяльності організації для визначення тих, що мають чи можуть мати значний негативний вплив на навколишнє середовище, пов'язаний з юридичною відповідальністю;

оцінку ефективності роботи, виконану з урахуванням відповідних внутрішніх вимог чи критеріїв, вимог зовнішніх стандартів, регламентів, зводів правил, а також принципів і настанов;

існуючі технічні правила й методики екологічного управління;

ідентифікацію досвіду, політики і методики у сфері матеріальнотехнічного постачання та укладання договорів;

дані про результати розслідування випадків невідповідності, що мали місце;

ідентифікацію сприятливих можливостей для отримання конкурентних переваг;

погляди зацікавлених сторін;

перелік функцій та діяльності в межах інших систем організації, які можуть сприяти поліпшенню екологічних характеристик чи протидіяти цьому.

У процесі первинного екологічного аналізу слід розглядати весь комплекс умов діяльності, у тому числі можливі відмови техніки та аварійні ситуації. Його процес та результати повинні бути документально оформлені.
У документах мають вказуватись також можливості для розвитку системи екологічного управління.

Практичні рекомендації щодо первинного екологічного аналізу

Першим важливим кроком е складання переліку сфер та об'єктів, що підлягають аналізу. Сюди можуть входити види діяльності організації, конкретні роботи або конкретний виробничий об'єкт.

До найпоширеніших способів проведення аналізу належать:

анкетування;

інтерв'ю (співбесіда);

використання переліків контрольних питань;

безпосередній інспекційний контроль та вимірювання;

аналіз протоколів;

визначення контрольних точок.

Організації, у тому числі малі та середні підприємства, можуть звертатися по консультацію до таких джерел, як:

урядові установи, що видають нормативні акти або здійснюють нагляд за дотриманням законодавства, або надають дозволи (ліцензії);

неурядові чи громадські об'єднання;

місцеві, регіональні, комерційні або інші бази даних;

інші організації у сфері надання інформації;

промислові асоціації;

організації споживачів;

виробники обладнання, яке використовується в організації;

ділові партнери (наприклад ті, що транспортують та видаляють відходи);

служби з надання професійної допомоги.

4. Екологічна політика

Екологічна політика встановлює загальний напрям та окреслює принципи діяльності організації. Вона визначає загальну мету стосовно необхідного рівня відповідальності організації за стан навколишнього середовища та відповідні екологічні характеристики, за якими оцінюватимуться всі подальші дії організації.

Міжнародні організації з участю урядових установ, міжнародних промислових асоціацій та громадських об'єднань розробили керівні принципи, які допомагають організаціям визначати загальний обсяг своїх зобов'язань щодо навколишнього середовища. Вони також допомагають встановити єдину для різних організацій сукупність загальнолюдських цінностей у галузі охорони довкілля.

Такі керівні принципи можуть допомогти організації в розробці політики, яка б враховувала її особливості. Відповідальність за визначення екологічної політики, як правило,
покладається на вище керівництво. Керівники всіх рівнів відповідають за реалізацію політики організації, а також за формулювання змін та модифікацію цієї політики.

Екологічна політика має враховувати:

призначення, цілі, найвищі цінності та переконання організації;

вимоги зацікавлених сторін і способи спілкування з ними;

постійне вдосконалення;

запобігання забрудненню;

керівні принципи;

координацію з політикою організації в інших сферах (наприклад, у сфері якості, охорони здоров'я, техніки безпеки на робочих місцях);

специфічні місцеві чи регіональні умови;

відповідність законам, регламентам та іншим вимогам стосовно навколишнього середовища, яких організація зобов'язана дотримуватись.

Під час розгляду екологічної політики слід дати відповідь на такі запитання:

Чи сформулювала організація екологічну політику, яка відповідає її діяльності, продукції чи послугам?

Чи відображає політика цінності та керівні принципи організації?

Чи ухвалено екологічну політику вищим керівництвом і чи призначено осадову особу з необхідними повноваженнями щодо впровадження та контролю політики?

Чи слугує політика вихідною засадою для встановлення екологічних цілей та завдань?

Чи скеровує політика організацію на моніторинг відповідних технологічних, управлінських та інших процесів щодо їх впливу на навколишнє середовище?

Які зобов'язання передбачає екологічна політика; наприклад, чи містить вона зобов'язання щодо забезпечення постійного вдосконалення, моніторингу, запобігання забрудненню, дотримання чинних правових вимог? Чи можливе встановлення більш суворих внутрішніх правил, а також врахування очікувань зацікавлених сторін під час здійснення
екологічної політики?

Практичні рекомендації щодо екологічної політики

Усі види діяльності організації впливають на навколишнє середовище. Екологічна політика має це визнавати.

Докладний аналіз керівних принципів, наведених у першій главі, може допомогти організації в розробці відповідної політики. Питання, шо порушуватимуться в екологічній політиці, залежать від характеру діяльності організації. Разом із декларацією про безумовне дотримання вимог нормативних актів стосовно навколишнього середовища екологічна політика може встановлювати зобов'язання щодо: мінімізації будь-яких несприятливих впливів нових розробок на навколишнє середовище шляхом використання інтегрованих методик управління навколишнім середовищем та плануванням;

розробки методик оцінювання екологічних характеристик і відповідних показників;

втілення в життя концепції життєвого циклу продукції;

проектування продукції таким чином, щоб мінімізувати її впливи на навколишнє середовище в процесі виробництва, використання та утилізації;

запобігання забрудненню, зменшення відходів та споживання ресурсів (матеріалів, палива та енергії), а також здійснення рекуперації та рециркуляції відходів як альтернативи їх утилізації, за наявності відповідних технологій;

навчання та підготовки персоналу;

обміну досвідом у галузі охорони навколишнього середовиша;

залучення зацікавлених сторін та обміну інформацією з ними;

роботи в напрямі досягнення сталого розвитку;

заохочення постачальників та підрядників використовувати системи управління навколишнім середовищем.

Планування

1. Загальні положення

До елементів системи екологічного управління, пов'язаних із плануванням, належать:

ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних із ними впливів на навколишнє середовище;

законодавчі вимоги;

внутрішні критерії ефективності функціонування;

екологічні цілі та завдання;

програма екологічного управління.

2. Ідентифікація екологічних аспектів і оцінювання пов'язаних із ними впливів на навколишнє середовище

Політика, цілі й завдання організації повинні грунтуватися на знанні екологічних аспектів та впливів на навколишнє середовище, пов'язаних з її діяльністю, продукцією чи послугами. Це створює умови для надання гарантії того, що значні впливи на навколишнє середовище, пов'язані з цими аспектами, враховуються під час встановлення екологічних цілей організації.

Ідентифікація екологічних аспектів — це безперервний процес визначення минулого, поточного й потенційно можливого сприятливого чи несприятливого впливу діяльності організації на навколишнє середовище. Цей процес передбачає і з'ясування можливих наслідків для організації від санкцій адміністративного, правового та господарського характеру. Він може також передбачати ідентифікацію впливів на здоров'я та безпеку
людини і оцінювання екологічного ризику.

Під час розгляду процесу ідентифікації екологічних аспектів і оцінювання впливів на навколишнє середовище слід дати відповідь на такі запитання:

Що являють собою екологічні аспекти діяльності, продукції чи послуг організації?

Чи спричинюють діяльність, продукція, послуги організації значні несприятливі впливи на навколишнє середовище?

Чи володіє організація методикою для оцінювання впливів нових проектів на навколишнє середовище?

Чи вимагає місцезнаходження організації спеціального розгляду її діяльності з екологічного погляду; наприклад, для регіону з уразливим навколишнім природним середовищем?

Як відображатимуться будь-які заплановані зміни або доповнення до діяльності, продукції чи послуг на екологічних аспектах і пов'язаних із ними впливах?

Якими