До головних ознак необхідного управління інформацією та протоколами в галузі охорони навколишнього середовища належать способи ідентифікації, збирання, реєстрації, накопичення, підтримання в потрібному стані, відтворення, зберігання й розповсюдження документації та протоколів системи екологічного управління.

Під час розгляду процесів управління інформацією та протоколами слід дати відповідь на такі запитання:

Якою екологічною інформацією потрібно ефективно управляти?

Якими можливостями володіє організація для визначення і простежування основних показників функціонування та інших даних, необхідних для досягнення цілей?

У який спосіб система управління інформацією та протоколами забезпечує доступ до інформації тим працівникам, яким вона потрібна?

Аудити системи екологічного управління слід виконувати періодично, щоб з'ясувати, чи її функціонування узгоджується із запланованими заходами, на якому рівні впроваджена система, чи належним чином підтримується її функціонування.

Аудити системи екологічного управління можуть здійснюватись персоналом організації та (або) зовнішніми сторонами, які або вибрані організацією, або мають на це незалежні від неї повноваження. У будь-якому разі особи, що здійснюють аудит, повинні бути спроможні виконувати його об'єктивно й неупереджено та мати належну підготовку.

Періодичність аудитів має визначатися характером діяльності організації з урахуванням екологічних аспектів та їх можливих впливів. Під час встановлення періодичності слід враховувати результати аудитів, що здійснювалися раніше.

Звіт про аудит системи екологічного управління повинен надаватися згідно з планом аудиту.

Аналіз і вдосконалення

1. Загальні положення

Процес постійного вдосконалення слід застосовувати до системи екологічного управління, щоб досягти загального поліпшення екологічних характеристик.

2. Аналіз системи екологічного управління

Керівництво організації зобов'язане у відповідні періоди часу проводити аналіз системи екологічного управління для забезпечення її постійної придатності та ефективності.

Сфера поширення аналізу має бути достатньою, щоб охопити екологічні впливи всіх видів діяльності, продукції чи послуг організації, а також визначити вплив екологічних характеристик на фінансовий стан і, якщо це можливо, на конкурентні позиції організації.

Аналіз системи екологічного управління повинен включати:

аналіз екологічних цілей, завдань та екологічних характеристик;

аналіз даних, отриманих під час аудитів системи екологічного управління;

оцінювання ефективності системи;

оцінювання обгрунтованості екологічної політики, а також необхідності її коригування внаслідок, скажімо, таких чинників: зміни в законодавстві; зміни очікувань та вимог зацікавлених сторін; модифікація продукції та діяльності організації; досягнення науково-
технічного прогресу; досвід, набутий в екологічно небезпечних ситуаціях; зміни пріоритетів ринку; нові вимоги до звітування та обміну інформацією.

Під час розгляду процесу аналізу системи екологічного управління слід дати відповідь на такі запитання:

Як здійснюється періодичний аналіз системи екологічного управління?

У який спосіб управлінський персонал залучається до аналізу системи екологічного управління та подальшого контролю за виконанням прийнятих рішень?

Як саме враховуються погляди зацікавлених сторін під час аналізу системи екологічного управління?

3. Постійне вдосконалення

У систему екологічного управління має бути закладений механізм її постійного вдосконалення, який передбачає систематичне оцінювання екологічних характеристик організації на відповідність екологічній політиці, цілям та завданням для визначення можливостей вдосконалення.
Процес постійного вдосконалення має охоплювати:

визначення тих сфер, де є сприятливі можливості для вдосконалення системи екологічного управління, шо забезпечить поліпшення екологічних характеристик;

виявлення головних причин невідповідностей чи недоліків;

розробку та впровадження плану й запобіжних дій стосовно головних причин;

перевірку ефективності коригувальних та запобіжних дій;

документальне оформлення будь-яких змін, шо вносяться до процедур у процесі вдосконалення;

зіставлення із цілями й завданнями екологічної політики.

Під час здійснення процесу постійного вдосконалення, розгляду коригувальних та запобіжних дій слід дати відповідь на такі запитання:

Як організовано процеси встановлення коригувальних та запобіжних дій і постійного вдосконалення?

Яким чином організація перевіряє ефективність та своєчасність коригувальних та запобіжних дій і процесів постійного вдосконалення?

Список рекомендованої літератури

Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP.

Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000.

Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991.

Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994.

Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000.

Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001.

Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002.

Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Гармонія життєвих сил Дніпра / В. Я. Шевчук, Ю. М. Саталкін, Г. О. Білявський та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Збірник наукових доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Екологія і закон. Екологічне законодавство України: У 2 кн. — К.: Юрінком Інтер, 1997.

Вернадский В. И. Биосфера и ноосфера. — М.: Наука, 1989.

Мельник Л. Г. Экономика развития. — Сумы: Университетская книга, 2001.

Руденко Л. Г. Сталий розвиток: пошуки моделей для України. — К.: БМТ, 2001.

Урсул А. Д. Переход России к устойчивому развитию: ноосферная стратегия. — М.: Ноосфера, 1998.

Шевчук В. Я. Про Концепцію переходу України до сталого розвитку: 36. наук, доповідей "Проблеми сталого розвитку України". — К.: БМТ, 2001.

Порядок денний на XXI століття: національний шлях до гармонійного розвитку / В. Шевчук, Ю. Саталкін, Г. Білявський та ін.; За ред. В. Шевчука. — К.: "Літсофт", 2002.

Довідник з питань економіки та фінансування природокористування і природоохоронної діяльності. К.: Геопринт, 2000.