Отже, ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право на ведення певного виду господарської діяльності, що, відповідно до законодавства, підлягає екологічному обмеженню. Ліцензування таких видів діяльності (а їх — 64) стосується екологічних аспектів і зумовлює необхідність врахування екологічних вимог.

Розвиток ліцензування природокористування і природоохоронної діяльності набуває в Україні дедалі ширшого застосування, оскільки воно належить до ефективних інструментаріїв екологічного управління. Ефективність ліцензування полягає у його комплексності, яке крім адміністративних важелів управління об'єднує інструментарії: інформаційний — екологічний аудит та екологічну експертизу, економічний — визначення умов справляння платежів, ринковий — укладення договору з ліцензіатом. Право на вида-
чу ліцензій мають органи ліцензування: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет ядерного регулювання України, Національне космічне агентство України, Міністерство палива та енергетики України, Міністерство аграрної політики України, Державний комітет України по земельних ресурсах. За цими органами закріплені певні види
господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. За видачу ліцензіїсправляється плата, розмір і порядок зарахування якої до Державного бюджету встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ліцензування екологічно небезпечних видів діяльності належить тільки до функцій державного рівня управління.Розвиток екологічного ліцензування має два стратегічні напрями: окреме та комплексне ліцензування. Окреме ліцензування стосується видів діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовиша і здоров'я населення, а також окремих видів природокористування з введенням спеціальних дозволів на право розміщення в навколишньому середовищі викидів, скидів забруднювальних речовин та відходів. До сфери окремого ліцензування належать, згідно із законом України "Про затвердження переліку особливо небезпечних хімічних речовин, виготовлення та реаліза-
ція яких піддягає ліцензуванню", небезпечні відходи. Визначення і прийняття подібних законів стосується насамперед регулювання екологічної безпеки держави в екологічно найнебезпечніших галузях економіки і потребує перегляду, узгодження або розробки нових нормативно-правових документів. Комплексне ліцензування визначає право на здійснення одночасно викидів, скидів забруднювальних речовин у довкілля та розміщення відходів. Цей вид ліцензування поки не знайшов свого застосування в Україні і потребує формування відповідної законодавчої бази.

У цілому екологічне ліцензування є процесом, шо складається з кількох етапів:

встановлення нормативів впливу на навколишнє природне середовище: гранично допустимих викидів і скидів, норм розміщення відходів, граничних норм вилучення природних ресурсів або ж відповідних тимчасових лімітів впливу та вилучення;

обчислення з урахуванням різноманітних коефіцієнтів відповідних ставок платежів за використання природного ресурсу або впливу на навколишнє середовище і встановлення конкретного розміру плати;

внесення нормативів, лімітів і ставок платежів у ліцензію й у відповідний договір на природокористування.

Після оформлення ліцензії ліцензіат стає об'єктом екологічного контролю.

Зазначимо, що специфіка і надвідомчий характер екологічного ліцензування потребують прийняття й запровадження закону України "Про екологічне ліцензування".

Екологічна експертиза

Екологічна експертиза в Україні є самостійним видом управлінської діяльності та організаційно-правовою формою попереджувального контролю. З прийняттям законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про екологічну експертизу" екологічна експертиза отримала законодавчий статус і стала обов'язковою складовою законотворення, управлінської, господарської, інвестиційної та іншої діяльності, що впливають на стан навколишнього природного середовища і здоров'я населення.

Екологічна експертиза розглядається як один з ефективних механізмів ДСЕУ, що здатний гарантувати екологічну безпеку, оскільки в ній поєдну-ються незалежність, гласність, соціальна справедливість, забезпечення конституційних прав громадян на безпечні умови життя, на відповідний рівень здоров'я та якість навколишнього природного середовища. Закон України "Про екологічну експертизу" визначає екологічну експертизу як вид науко-
во-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація та дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону
навколишнього природного середовища, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Мета екологічної експертизи — запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах. Перелік об'єктів екологічної експертизи нині значно розширено. До
них належать проекти законодавчих, нормативно-правових актів; передпроектні та проектні матеріали; документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції; діючі народногосподарські об'єкти, особливо — екологічно небезпечні. У цілому в поле уваги екологічної експертизи потрапляють усі ті об'єкти, функціонування яких може
призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на здоров'я населення та стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть також підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, військові, оборонні та інші об'єкти, інформація про які становить державну таємницю.

Основні завдання екологічної експертизи такі:

визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів;

встановлення відповідності об'єктів вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

оцінка впливу діяльності об'єктів на стан навколишнього природного середовища та якість природних ресурсів;

оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

підготовка об'єктивних, всебічно обґрунтованих висновків.

Виконання цих завдань покладено на суб'єкти екологічної експертизи, до яких належать:

органи загального державного управління: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим, Рада Міністрів АР Крим;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів — Міністерство екології та

природних ресурсів України, його органи на місцях, створювані ними спеціалізовані установи, організації та еколого-експертні підрозділи чи комісії;

органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на місцях, інші державні органи відповідно до законодавства;

органи громадського управління: статутні органи об'єднань громадян та інших громадських формувань;

інші установи, організації та підприємства, у тому числі іноземні юридичні й фізичні особи, які залучаються до проведення екологічної експертизи;

окремі громадяни в порядку, передбаченому законом України "Про екологічну експертизу" та іншими законодавчими актами.

Основними формами екологічної експертизи, які визначені законодавством і здійснюються в Україні, є державна, громадська та інші. Правовий статус цих експертиз різний. Висновки державної екологічної експертизи обов'язкові для виконання, а висновки громадської та інших експертиз мають рекомендаційний характер і можуть бути враховані під час проведення державної екологічної експертизи, а також у процесі прийняття рішень
щодо подальшої долі експертованого об'єкта.

Як суб'єкти (еколого-експертні органи чи формування), так і замовники екологічної експертизи повинні відповідно до законодавства забезпечувати гласність її проведення, повідомляти про її висновки через засоби масової інформації.

Екологічна експертиза спирається на принципи обов'язковості, наукової обґрунтованості, незалежності, гласності та демократизму. Зазначимо, що принцип обов'язковості поширюється в першу чергу на види діяльності та об'єкти, що становлять підвищену екологічну небезпеку. їх перелік встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконав-
чої влади з питань охорони здоров'я. До екологічно небезпечних належать об'єкти атомної промисловості та енергетики, нафтохімії, нафтопереробки, хімічної, біохімічної та фармацевтичної промисловості, металургії; об'єкти, пов'язані зі зберіганням, транспортуванням, переробкою й захороненням небезпечних відходів, виробництвом і застосуванням мінеральних добрив, пестицидів, вибухових речовин тощо. Проведення додаткових державних екологічних експертиз можливе з ініціативи зацікавлених осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, уряду АР Крим, місцевих рад чи їх виконавчих комітетів.

Провідна роль у здійсненні державної екологічної експертизи належить Міністерству екології та природних ресурсів України, зокрема його Управлінню екологічної експертизи та оцінки впливу. Міністерство є тим органом, який безпосередньо виконує процедуру державної екологічної експертизи своїми силами або за допомогою експертних комісій, до складу яких входять вчені, фахівці та представники громадськості. До компетенції інших
суб'єктів державної екологічної експертизи (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада АР Крим, Рада Міністрів АР Крим, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на місцях) віднесено:

законодавче регулювання відносин у сфері екологічної експертизи;

визначення основних принципів і порядку здійснення екологічної експертизи;

призначення проведення основної й додаткової державних екологічних експертиз;

визначення порядку передавання документації на державну екологічну експертизу;

координація діяльності суб'єктів екологічної експертизи;

здійснення контролю за дотриманням законодавства про екологічну експертизу;

вирішення інших питань у сфері екологічної експертизи.

Громадська, або соціальна, екологічна експертиза може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, з ініціативи громадських організацій чи інших громадських формувань. Вона може проводитись окремо або водночас з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань. Потреба в здійсненні громадської екологічної експертизи
здебільшого виникає в разі вирішення складних екологічних проблем, пов'язаних із розвитком регіону, населеного пункту, розміщенням окремих об'єктів народного господарства, реалізацією проекту певної забудови тощо.
Соціальним чинником, який визначає необхідність і мету проведення такої експертизи, в основному є інтереси місцевих територіальних громад. Намагання забезпечити екологічну безпеку певної території за всебічного врахування місцевих умов стимулює процеси попереднього