Оцінка впливу на навколишнє середовище — це наукова система прийняття рішень щодо екологічної безпеки проектованого об'єкта. Вона не є відокремленим видом діяльності, а розглядається як складна процедура з обгрунтування й комплексної оцінки наслідків запланованої реалізації проектованого об'єкта.

У ході проведення ОВНС використовується здебільшого нормативний підхід, за яким оцінку проектованої діяльності слід здійснювати порівнянням параметрів навколишнього середовища з нормативними показниками.

Нині методологія ОВНС розглядається ще як спосіб виявлення зворотного зв'язку у взаємодії навколишнього середовища зі створюваним об'єктом. Як додаткове завдання на ОВНС покладається визначення впливу конкретного природного середовища на створюваний соціальний і господарський комплекс (умови експлуатації об'єкта, життєдіяльності населення тощо).

Для подальшого вдосконалення системи ОВНС слід подолати недолік чинних Державних будівельних норм України ДБН А.2.2-І-95, на який сьогодні звертають увагу фахівці. Мається на увазі недостатнє опрацювання територіальних питань у методології ОВНС. З погляду ідеї гармонізації взаємодії людини і природи вважається за доцільне розробка й уведення в дію державних будівельних норм щодо територіальної ОВНС. Метою такої ОВНС є об'єктивне визначення прийнятності та доцільності планування території або розміщення окремого екологічно небезпечного об'єкта за критерієм безпеки навколишнього середовища та фіксація об'єктивних екологічних аспектів планування в юридичному полі. Передбачається, що в нових державних будівельних нормах методологія ОВНС буде значно поглиблена й удосконалена. Серед позитивних моментів щодо цих норм слід зазначити, наприклад, введення такого підрозділу, як "Альтернативи досягнення мети проекту й варіанти планування".

Максимально можливе забезпечення екологічних інтересів, подолання формалізму в процесі проведення ОВНС і реалізація всього потенціалу, закладеного в методології ОВНС, на науковій основі — такі напрями екологічної політики України, які реалізуються суб'єктами ДСЕУ для перетворення ОВНС на дієвий інструментарій збалансованого розвитку

Екологічний моніторинг

Державний екологічний моніторинг є базовим механізмом системи державного екологічного управління, що створює її інформаційні основи. В Україні в межах своїх повноважень його здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів України, Національне космічне агентство України, Міністерство охорони здоров'я (МОЗ), Міністерство аграрної політики, Державний комітет лісового господарства, Державний комітет по земельних ресурсах, Державний комітет по водному господарству, Державний комітет з
питань житлово-комунального господарства та їхні органи на місцях.

Міністерство екології та природних ресурсів здійснює спостереження за:

· джерелами промислових викидів в атмосферу та дотриманням норм гранично допустимих викидів;

· джерелами скидів стічних вод і дотриманням норм гранично допустимих скидів;

· станом поверхневих вод суші;

· станом грунтів сільськогосподарських угідь із визначенням залишкової кількості в них пестицидів і важких металів;

· викидами і скидами з об'єктів, на яких використовуються радіаційно небезпечні технології;

· станом та складом звалищ промислових і побутових відходів;

· станом наземних та морських екосистем;

· станом атмосферного повітря (у тому числі спостереження за транскордонним перенесенням забруднювальних речовин);

· атмосферними опадами;

· метеорологічними опадами;

· аерологічними параметрами (на аерологічних станціях);

· станом і режимом морських вод;

· станом ґрунтів;

· станом озонового шару у верхній частині атмосфери;

· радіаційною обстановкою (на пунктах радіоспостережень та в районах діяльності АЕС);

· станом сільськогосподарських посівів, запасами вологи в грунті та агрометеорологічними умовами формування врожаю;

· підземними водами з оцінкою їхніх ресурсів

· ендогенними й екзогенними процесами; здійснює державне екологогеологічне картування території України для оцінки стану геологічного середовища та його змін під впливом господарської діяльності.

Національне космічне агентство здійснює авіаційно-космічні спостереження за:

станом озонового шару в атмосфері;

· забрудненістю грунтів;

· станом та забрудненістю поверхневих вод;

· сніговим покривом;

· станом лісів;

· станом сільськогосподарських посівів;

· запасами вологи в грунті;

· радіаційним станом.

Міністерство охорони здоров'я здійснює вибіркові спостереження за:

· рівнем забруднення атмосферного повітря в місцях проживання населення;

· станом поверхневих вод суші в місцях використання їх населенням;

· станом морських вод у рекреаційних зонах;

· хімічним та біологічним забрудненням грунтів на території населених пунктів і за господарсько-побутовим и відходами;

· інтенсивністю фізичних чинників (шум, електромагнітні поля, радіація, вібрація тощо);

· станом здоров'я населення і впливом на здоров'я забруднення навколишнього природного середовища.

Міністерство аграрної політики здійснює:

· радіологічні, агрохімічні й токсикологічні спостереження за грунтами сільськогосподарського використання;

· токсикологічні й радіологічні спостереження за сільськогосподарськими рослинами та продуктами з них;

· зоотехнічні, токсикологічні й радіологічні спостереження за сільськогосподарськими тваринами та продуктами з них.

Державний комітет лісового господарства здійснює спостереження за:

· станом лісів, ґрунтів у лісах;

· станом мисливської фауни в лісах.

Державний комітет по земельних ресурсах здійснює спостереження за:

· структурою землекористування;

· трансформацією земель залежно від їх цільового призначення;

· станом та якістю ґрунтів і забрудненням ландшафтів;

· станом рослинного покриву земель;

· відновленням порушених земель;

· станом зрошуваних і осушених земель, а також земель з ознаками вторинного підтоплення і засолення;

· станом берегових ліній річок, морів, озер, водосховищ, лиманів, заток.

Державний комітет по водному господарству здійснює:

· радіологічні й гідрохімічні спостереження за водами (на водногосподарських системах комплексного призначення, у системах міжгалузевого та сільськогосподарського водопостачання, у зонах впливу АЕС);

· спостереження за станом ґрунтів у межах впливу меліоративних систем;

· спостереження за переформуванням берегів і гідрогеологічним станом у прибережних зонах водосховищ;

· облік ресурсів поверхневих вод.

Державний комітет з питань житлово-комунального господарства здійснює спостереження за:

· якістю питної води централізованих систем водопостачання міст і селищ міського типу;

· станом стічної води міської каналізаційної мережі;

· станом зелених насаджень у містах і селищах міського типу;

· проявами небезпечного підняття рівня ґрунтових вод у межах міст і селищ міського типу.

Підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності, діяльність яких призводить чи може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища, зобов'язані вести спостереження за викидами і скидами та розміщенням відходів.

Мінекоресурсів разом з іншими органами державної виконавчої влади, названими вище, забезпечує вдосконалення мереж спостережень за станом навколишнього природного середовища, раціоналізацію й оптимізацію роботи служб спостережень, уніфікацію методик спостережень та лабораторних аналізів, удосконалення бази приладів і систем контролю, створення міжвідомчого банку даних про стан навколишнього природного середовища, створення локальних, регіональних і національного центрів моніторингу навколишнього природного середовища, а також координує роботу, що проводиться в Україні за міжнародними природоохоронними програмами, у яких використовуються результати моніторингу.

Взаємодія зазначених органів, підприємств, установ, організацій і забезпечення функціонування системи державного моніторингу навколишнього природного середовища на всіх рівнях здійснюється відповідно до міжвідомчих положень та технологічних інструкцій.

Екологічна паспортизація

Екологічна паспортизація є інструментом екологічного обліку суб'єктивних характеристик різних об'єктів господарювання для підготовки управлінських рішень. Якщо облік природних ресурсів отримав достатньо розвинутих форм у вигляді кадастрів природних ресурсів, то облік екологічних характеристик суб'єктів господарювання потребує адекватного інформаційного забезпечення для повноцінного врахування їх впливу на такі природні ресурси. Основою екологічного обліку суб'єктів господарювання став екологічний паспорт підприємства.

Необхідність застосування екологічних паспортів визначена в ст. "Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища" закону України "Про охорону навколишнього природного середовища". Нині вважається, що екологічний паспорт є комплексним державним документом, який містить характеристики взаємовідносин будь-якого техногенного або природного об'єкта з навколишнім природним середовищем.

Екологічний паспорт промислового підприємства як нормативнотехнічний документ був затверджений і вперше введений у дію в 1990 р. ГОСТ 17.0.0.04-90 "Экологический паспорт промышленных предприятий". Цей стандарт розроблений для систематизації інформації, яка визначаєвплив підприємства на навколишнє середовище, і контролю за дотриманням природоохоронних норм та правил у процесі господарської діяльності.

Екологічний паспорт призначений для відображення даних, що характеризують джерела шкідливого впливу підприємства на довкілля (джерела викидів, скидів, утворення відходів), розсіювання забруднювальних речовин у навколишнє середовище, рівень використовуваних на підприємстві технологій, можливостей скорочення цього шкідливого впливу тощо.

На відміну від різних форм екологічної звітності, які характеризують підприємство як джерело шкідливого впливу на довкілля, головною метою введення екологічного паспорта підприємства є створення інформаційної бази для екологізації його технологічних процесів і гармонізації його діяльності в системі "природа—суспільство". У цьому контексті розробка й використання екологічного паспорта підприємства спрямовані на досягнення таких цілей:

створення державної системи обліку та моніторингового контролю за станом суб'єктів