*144: {Данилишин Б.М., Дорогунцов СЛ., Міщенко B.C. та ін. Природно-ресурсний потенціал сталого розвитку України. — К.: ЗАТ "НІЧЛАВА", 1999. — С. 316.

}

Рис. 11.1. Структура заготівлі деревини від рубок за деревними породами (за даними Державного комітету лісового господарства України на 2006 р.)

Користування лісовими ресурсами поділяють на головне і проміжне. Головне користування лісом — це процес заготівлі деревини в стиглих та перестійних насадженнях. Проміжне користування лісом здійснюється під час догляду за лісом, санітарних рубок і рубок, пов'язаних із реконструкцією малоцінних лісових насаджень. У ст. 43 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачається застосування економічних санкцій у тому разі, якщо обсяги головного лісокористування перевищують розрахункову лісосіку.

З 80-х років XX ст. основним напрямом використання лісів України став еколого-суспільний, що охоплює 64,5 % загальної площі наявних лісів (6,96 млн га), підпорядковуючи в основному ліси 1-ї групи, які виконують санітарно-гігієнічні й оздоровчі (18,7%), захисні (30,4%) та водоохоронні (3,6%) функції, а також ліси спеціального цільового призначення (3,1 %). Сюди належать й особливо захисні ділянки лісів 2-ї групи (8,7 %). Інші ліси — це лісостани 2-ї групи, що належать до групи експлуатаційних. їх розподіл має регіональну специфіку. Наприклад, в індустріальних малолісних Донбасі, промисловому Придніпров'ї, Причорномор'ї та Криму всі ліси виконують переважно еколого-суспільні функції.

Вікова структура лісових насаджень України не може забезпечити сталість, безперервність і рівномірність лісокористування у зв'язку з тим, що в ній переважають молодники та середньовікові деревостани, а площа достигаючих, стиглих та перестійних є меншою, ніж оптимальний рівень. Проте за останні 8 років частка стиглих лісів збільшилася з 6 до 11 %*145.

*145: {Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. — К., 2003. — С. 39.}

Сучасний екологічний стан лісів України зменшений як рівнем та інтенсивністю антропогенного впливу, так і техногенним навантаженням, яке зростає, унаслідок чого порушуються природна стійкість і середовищетвірні функції лісових екосистем. Лише за останнє десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень, радіаційного забруднення у зв'язку з аварією на Чорнобильській АБС зазнали 3,5 млн га лісів, що потребує обмеження лісокористування, удосконалення системи протипожежної безпеки лісів. У середньому щороку спостерігається 3,5 тис. лісових пожеж на площі 4 тис. га. Порушення природної стійкості лісів зумовлює збільшення вразливості насаджень, зростання загальної площі місць виникнення шкідників і розповсюдження хвороб лісу.

Антропогенний вплив на ліси виявляється в таких основних процесах: 1) вплив на насадження атмосферних забруднювачів; 2) зміна гідрологічного режиму територій; 3) рекреація; 4) пожежі; 5) господарська діяльність тощо. Як наслідок відбувається процес знеліснення.

Термін знеліснення (у результаті вирубки лісів) виник лише в останні десятиріччя, але нині вживається так само широко, як "спустелювання" або "деградація ґрунтів". За визначенням ЮНЕП, знеліснення — повне знищення лісової рослинності та переведення земель в інший тип господарського використання. Серед екологічних наслідків знелісення головними вважаються такі:—

безпосереднє зменшення кількості органічної речовини, зміни кругообігів енергії, води, глобальних біохімічних циклів головних біогенних елементів, тобто зміни хімічного складу атмосфери;—

помітні зміни кліматичних умов на локальному, регіональному та глобальному рівнях;—

зміни біологічного різноманіття рослинного і тваринного світів. Саме біорізноманіття є найважливішим природним ресурсом, глобальним надбанням усього людства та національним надбанням кожної держави. Збереження біорізноманіття, головними формами якого є генетичне, видове та екосистем-не, має ґрунтуватися на сталому (збалансованому) використанні та відновленні біологічних ресурсів.

21 січня 1994 р. в Україні уведено в дію Лісовий кодекс, завдання якого полягають у регулюванні правових відносин з метою забезпечення підвищення продуктивності, охорони та відтворення лісів, посиленні їх корисних властивостей, задоволенні потреб суспільства у лісових ресурсах на основі їх раціонального використання. Згідно з цим документом, ліс — сукупність землі, рослинності (в якій переважають дерева і чагарники), тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що взаємопов'язані в розвитку, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Ліси України за призначенням і місце-розташуванням виконують такі функції: екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні); естетичні, виховні та ін. Вони мають обмежене експлуатаційне значення, підлягають державному облікові й охороні.

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд, до якого належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства. Землі лісового фонду України поділяються на:—

лісові: а) вкриті лісовою рослинністю; б) не вкриті лісовою рослинністю, підлягають залісненню (згарища, рідколісся, пустирі);—

нелісові: а) зайняті спорудами ведення лісового господарства, трасами ЛБП, підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); в) зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Усі ліси в Україні є власністю держави. Від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України. Лісові ресурси — деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу, що використовуються з метою задоволення потреб населення і виробництва. За значенням розрізняють лісові ресурси державного і місцевого значень. Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи*146. До першої групи належать ліси, які виконують переважно природоохоронні функції. Вони поділяються на такі категорії захисності:—

*146: {Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. // Голос України. – 1994. – 13 квітня. - № 68 (818). – Ст. 6,7. }—

водоохоронні ліси;—

захисні ліси — протиерозійні, лісосмуги уздовж залізниць, авто доріг, байрачні ліси та ліси степових, лісостепових, гірських районів, що мають важливе значення для захисту НПО;—

санітарно-гігієнічні й оздоровчі ліси — ліси населених пунктів, зелених зон навколо промислових підприємств, ліси зон санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій;—

ліси на територіях ПЗФ.

До другої групи належать ліси, котрі разом із екологічним мають експлуатаційне значення, і для збереження захисних функцій яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

Лісове законодавство України окремим розділом передбачає охорону і захист лісів. Отже, всі ліси України підлягають охороні та захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Захист й охорона лісів мають включати певні основні групи заходів.

Насамперед правильне ведення й інтенсифікація лісового господарства, що ґрунтується на нормуванні вирубок і повному використанні лісової продукції. Норми вирубок мають визначатися для кожного регіону з урахуванням лісистості та фактичної можливості їх лісопромислового освоєння, щоб не спричинити збезлісення одних регіонів й утворення перестійних лісів — в інших. Одним із найважливіших завдань захисту лісу є розробка оптимального відсотка лісистості диференційовано для різних природних зон.

З метою підвищення продуктивності лісів і поліпшення їх якості змінюють лісорослинні умови: осушують заболочені території, покращують дренаж та здійснюють інші лісотехнічні заходи. Дуже важливе значення має боротьба з лісовими пожежами й охорона лісів від хвороб і шкідників. Наприклад, у 2000 р. унаслідок лісових пожеж завдано збитків лісовому господарству на загальну суму 1,4 млн грн. Окрім того, потрібно змінювати порідний склад лісів для ефективнішого використання потенційної родючості лісових ґрунтів, тобто упроваджувати породи, що швидко ростуть, відновлювати ліси на вирубках та проводити інші заходи. Отже, висока інтенсивність лісового господарства — це сукупність заходів і лісогосподарських робіт, що послідовно здійснюються протягом тривалого періоду — від вирубки природних лісів до вирубки лісів, які виростила людина.

Для збереження та підвищення продуктивності, відтворення, охорони й захисту лісів, а також поліпшення культури ведення лісового господарства проводиться лісовпорядкування. Його основні завдання полягають у:—

визначенні меж територій лісогосподарських підприємств, лісових ресурсів, порідного та вікового складу лісів, розрахункових лісосік головного користування;—

виявленні ділянок, де потрібно проводити рубки догляду та санітарні рубки;—

уточненні розмірів територій, на яких здійснюватимуть відновлення лісів і лісорозведення; визначенні способів відтворення лісів;—

уточненні поділу лісів на групи і категорії захищеності. Основними формами відновлення лісу є такі:—

лісовідновлення природне — з використанням комплексу лісівничих заходів;—

штучне — висів насіння або висаджування сіянців та саджанців, вирощених у лісових розсадниках;—

комбіноване лісовідновлення — на одній території поєднуються природне і штучне відновлення.

Орієнтація європейських країн на принципи сталого лісокористування відображається в резолюціях міжнародних конференцій міністрів із захисту лісів Європи (Страсбург, 1990 р. і Гельсінкі, 1993 р.), до яких приєдналася й Україна. Цими резолюціями передбачено потребу стабілізації лісистості, збереження біорізноманіття та здійснення моніторингу лісів. В Україні системне ведення моніторингу лісів започаткував у 1989 р. Український науково-дослідний інститут лісового господарства й агролісомеліорації