біологічні ресурси — це в основному харчові продукти тваринного або рослинного походження;—

енергетичні та мінеральні ресурси — традиційні й нетрадиційні джерела енергії, різні види палива, руди металів тощо;—

кліматичні та агрокліматичні ресурси — ресурси, сприятливі для життя, праці, ведення сільського господарства (температура, вологість, опади та ін.);—

життєвий простір — це місця для проживання, праці та відпочинку;—

генетичний фонд — заповідники та інші засоби збереження видової різноманітності як ресурсу для забезпечення рівноваги біосфери, а також виведення нових продуктивних сортів рослин і порід тварин.

Класифікація ПР за характером вичерпності. За цим показником усі реальні й потенціальні природні ресурси об'єднуються у такі групи:—

ресурси, які не відновлюються у даний момент або відновлюються зі швидкістю, значно меншою, ніж швидкість їх безпосереднього використання; ці ресурси можуть бути повністю вичерпані (вода, кам'яне вугілля, нафта й газ, ґрунти тощо);—

ресурси, що відтворюються з високою інтенсивністю (всі живі організми, кисень). Вони можуть не вичерпуватися за умови правильного співвідношення інтенсивності використання та швидкості їх відтворення;—

ресурси, які безперервно потрапляють на Землю (сонячна та припливно-відпливна енергія, радіохвилі космічних тіл).

Класифікація ПР за здатністю до відновлення. За цією ознакою всі природні ресурси (реальні та потенційні) поділяються на групи:—

принципово невідновлювані — корисні копалини, утворені в минулі геологічні епохи;—

реально невідновлювані — це ресурси, швидкість відтворення яких в багато разів нижча, ніж швидкість їх використання (корисні копалини, що утворилися нині, якість води й повітря, ґрунти, популяції організмів, доведені до критичної численності та ін.);—

відновлювані — ресурси біосфери, які раціонально застосовуються і мають здатність до швидкого самовідновлення (місцеві запаси води при збереженні природних умов, що їх визначають; запаси відкладень солей у деяких затоках тощо).

Отже, природними ресурсами ми називаємо компоненти природного середовища, природні й природно-антропогенні об'єкти, що використовуються або можуть бути використані у господарській та іншій діяльності як джерела енергії, продукти виробництва, предмети споживання тощо. Природні ресурси завжди беруть участь у виробництві, адже вони є предметом праці" Природно-ресурсний потенціал будь-якої території визначає рівень її потенційної можливості задовольняти різні потреби суспільства. Тобто це здатність природних систем без шкоди для себе, а отже, і людей, надавати суспільству продукцію або виконувати корисну для нього роботу.

При цьому майже всі природні ресурси абсолютно або відносно вичерпні, якщо застосовуються досить тривалий час із високою інтенсивністю. Можна говорити лише про умовну невичерпність деяких природних ресурсів, принципово вичерпних або вичерпних відносно. Отже, є абсолютна або відносна межа ступеня використання будь-якого ресурсу, що і називається його вичерпністю в широкому розумінні.

Ресурсні цикли в техносфері

Світове господарство можна розглядати як екологічну нішу людства — техносферу. За багатьма просторовими та потоковими параметрами вона збігається з біосферою, екологічна місткість якої обмежена. Це зумовлює неминучу конкуренцію між активними елементами біосфери і техносфери, між суспільним виробництвом і планетарною біотою. Багато ознак таких взаємозв'язків виглядають як конкурентне витискування біосфери.

Техносфера — глобальна сукупність знарядь, об'єктів, матеріальних процесів і продуктів суспільного виробництва, простір геосфер Землі, на який впливає виробнича діяльність людини та є зайнятим її продуктами. У XX ст. людина розширила межі техносфери за межі біосфери — у близький і далекий Космос, у глибини земної кори, під дно океану — і створила особливу матеріально-енергетичну оболонку планети. Можна стверджувати, що світове господарство почало функціонувати не лише як глобальна техніко-економічна, а й як глобальна еколого-географічна система*42.

*42: {Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Человек – Экономика – Биота – Среда: Учебн. для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2002. – С. 72. }

Природокористування — це сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на комплексне вивчення, освоєння, використання, відновлення, покращення та охорону природного середовища і природних ресурсів з метою розвитку продуктивних сил, забезпечення сприятливих умов життєдіяльності. При цьому під сутністю поняття раціонального природокористування слід розуміти високоефективне господарювання, що не спричинює різкі зміни природно-ресурсного потенціалу та несприятливі зміни у навколишньому природному середовищі, які можуть завдати шкоди здоров'ю і життю людини.

Основними видами природокористування є: промислове, сільськогосподарське, рекреаційно-природоохоронне. За характером використання природних ресурсів розрізняють: землекористування, водокористування, лісокористування, використання мінеральних ресурсів та ін. (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Класифікація основних напрямів і видів природо користування

1. Використання природних ресурсів

1 | Видобування природних ресурсів (у тому числі виявлення, вивчення, підготовка, безпосереднє видобування)

2 | Ресурсокористування (без безпосереднього видобування з навколишнього середовища)

3 | Використання складових середовища як резервуара відходів виробництва і споживання

2. Конструктивне перетворення

1 | Комплексні програми перетворення навколишнього середовища

2 | Покращення окремих властивостей ресурсів (збагачення, меліорація тощо)

3 | Захист від стихійних небажаних явищ

4 | Ліквідація негативних наслідків господарської діяльності

3. Відновлення природних ресурсів

1 | Безпосереднє відновлення ресурсного потенціалу (створення штучних біоценозів, функціональний розподіл лісів, опріснення морських вод та ін.)

2 | Створення умов для відновлення відновлюваних ресурсів (наприклад, захист водоохоронних лісів)

3 | Відновлення властивостей, ознак, функцій навколишнього середовища (рекультивація ландшафтів, очищення річкових вод тощо)

4. Охорона сфери життєдіяльності людини та природних ресурсів

1 | Запобігання негативному впливу виробництва та споживанню

2 | Власне охорона (консервація) ландшафтів та екосистем

3 | Збереження генетичного розмаїття біосфери

5. Управління і моніторинг

1 | Інвентаризація, контроль, облік

2 | Регулювання стану ресурсів і навколишнього середовища

3 | Управління процесами природокористування

Концепцію ресурсних циклів розробив у 1975 р. учений І.В. Комар. Він вважав, що обмін речовин між суспільством і природою має добре виражений характер поліциклічного процесу. А сумарний потік цього обміну можна поділити на окремі ресурсні цикли*43.

*43: {Агроэкология / Под ред. В.А. Черникова, А.И. Чекереса. – М.: Колос, 2000. – С. 125.}

Будь-який технологічний процес починається з вилучення з навколишнього середовища природного ресурсу і закінчується поверненням у нього різноманітних відходів у а також тих готових виробів, термін яких уже минув. Цей процес незамкнений. На відміну від природних обмінних циклів у біосфері, в техносфері він має кінцевий характер. Ці відмінності зумовлюють істотні суперечності їх взаємодії. Наприклад, унаслідок антропогенної діяльності порушується розвиток природних циклів, що виводить їх зі стану стійкої рівноваги.

Ресурсний цикл — сукупність перетворень і просторових переміщень речовин, які відбуваються на всіх етапах використання природних ресурсів. Ресурсний цикл включає: 1) виявлення природних ресурсів; 2) підготовку до експлуатації; 3) вилучення з природного середовища; 4) переробку; б) споживання; 6) повернення у природу. Ресурсні цикли поділяються на дві великі групи:—

ресурсні цикли на основі використання відновлюваних ресурсів. Вони включають три підгрупи: 1) цикли ґрунтово-кліматичних ресурсів і сільськогосподарської сировини; 2) цикли лісових ресурсів і лісоматеріалів; 3) цикли ресурсів флори і фауни;—

ресурсні цикли на основі використання корисних копалин. Також розрізняють три підгрупи: 1) цикли енергоресурсів та енергії; 2) цикли металорудних ресурсів і металів; 3) цикли неметалевої викопної сировини.

Ресурсні цикли поступово трансформуються на основі таких самих принципів, що і природні цикли. Це принципи взаємозв'язку та замкненості. За умови такої трансформації відбувається організація ресурсних циклів, що називається безвідходне виробництво, тобто сукупність технологічних процесів" в яких відходи одних використовуються як сировина для інших, що забезпечує їх повну утилізацію. Але в більшості виробництв утворення тих чи інших відходів неминуче. Тому нині реальною метою є перехід до маловідходних виробництв, котрі характеризуються максимально можливою утилізацією відходів.

Поняття екологічного та еколого-економічного потенціалів

В енциклопедичному созологічному словникові польської Академії наук є три визначення поняття потенціалу:—

біотичний потенціал — це здатність популяцій, видів, організмів до виживання, визначена за показником співвідношення народжуваності та смертності;—

екологічний потенціал — потенціал середовища;—

потенціал середовища — придатність для господарського використання.

Ідея екологічного потенціалу з чітким визначенням сутності поняття та сфери його використання, а також пов'язаних з ним похідних і допоміжних понять, може бути суттєвою як для розкриття сутності сучасних антропогенних змін у структурно-функціональній організації екосистем, так і для обґрунтування напрямів господарської діяльності, спрямованої на ефективне використання цього потенціалу. Отже, екологічний потенціал — сукупність речовинно-енергетичних ресурсів та властивостей екосистем, що забезпечують її максимально можливі структурно-функціональні параметри (енергетичні, організаційні, біогеохімічні, водотрансформаційні, середовищні) та корисні функції (захисні, продукційні, рекреаційні, редукційні, ресурсні, естетичні), котрі може використовувати людина*44.

*44: {Голубець М.А. Екосистемологія. – Л.: Поллі, 2000. – С. 264. }

Екологічний потенціал — це придатність середовища для існування людей, можливість забезпечення населення необхідними харчовими продуктами, умовами праці, відпочинку і лікування. Природні фактори створюють обов'язкове і загальне природне екологічне тло, забезпечують потреби людського організму в необхідних умовах існування (тепло, повітря, світло, вода, їжа тощо). У багатьох випадках саме природні фактори відіграють важливу роль у формуванні життєвого середовища людини і створюють екстремальні екологічні ситуації (землетруси, повені, селеві потоки, лавини тощо).

У структурі екологічного потенціалу природного середовища одне з важливих місць займає клімат, насамперед, тепло- і вологозабезпеченість. Вони мають не тільки універсальне і безпосереднє екологічне значення, а й визначають територіальну диференціацію багатьох інших екологічних показників, у