Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації

План

1 Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

2 Сучасні вимоги до екологічного управління

3 Базові основи екологічного управління

Згідно із законом ученого-новатора, першого президента Національної академії наук України В. І. Вернадського про ноосферу (1944), розум людини повинен відігравати провідну роль (домінанта) у розвитку системи "природа—суспільство", тобто не інстинкти споживача природи, а розум її біблійного доглядача. Інакше кажучи, хаотичний, стихійний саморозвиток має замінити розумна стратегія співіснування на засадах законів і процесів природної саморегуляції. Таке управління повинне бути лише "м'яким", тобто екологічним. У ньому людство повинно сумлінно дотримуватися вимог законів гармонізації розвитку суспільства і природи. Лише благо і зацікавлене розуміння, а не насильство і волюнтаризм можуть бути в основі формування ноосфери. Людству, звичайно, доведеться вирішувати важкі й всеосяжні для нового століття проблеми. Зате ці проблеми будуть проблемами творення, доброго почину задля життя і здоров'я майбутніх поколінь.

Основоположники вчення про ноосферу (П. Тейяр де Шарден, В. І. Вернадський) вкладали в це поняття розуміння ожественного начала, а тому і милостивості до людей — носіїв божественного розуму. У цьому велика творча сила вчення про ноосферу. Саме в такій інтерпретації закон ноосфери видається логічним, оскільки людство як розумна частина природи, що перетворилася на руйнівну загальносвітову "геологічну" силу, вільне у виборі — або остаточно зруйнувати біосферу і тим самим знищити себе, або зберегти і природу, і власне існування, і добрий спадок для нащадків. Сьогодення підтвердило безальтернативність вибору шляху подальшої життєдіяльності відповідно до ноосферних принципів: відновлення гармонійного співіснування суспільства і природи;

гуманізація життєдіяльності людини, суспільства;

цілісність релігії, науки, філософії, мудрості;

суспільний розвиток і державна політика на благо людини і природи;

Формування такої стратегії життєдіяльності суспільства, такої економіки і таких технологій, які здатні привести масштаби й характер господарської діяльності у відповідність з екологічною витривалістю природи та з екологічними законами розвитку і поведінки людини.

Перехід від "жорстких" методів управління виробництвом, суспільством до "м'яких" із наданням системі екологічного управління пріоритетного значення в загальному управлінні, з перетворенням екологічної освіти на норму життєвих цінностей, енергетичну і рушійну силу вирішення проблем гармонізації системи "природа—суспільство".

Перехід на ноосферну модель взаємодії суспільства і природи, коли людина свідомо приймає обмеження в споживанні ресурсів, змінює на краще своє ставлення до навколишнього природного середовища, коли мудрість стає мірилом поведінки в питаннях прагнень, бажань.

Ноосферні принципи вирішення проблем гармонізації

Згідно із законом ученого-новатора, першого президента Національної академії наук України В. І. Вернадського про ноосферу (1944), розум людини повинен відігравати провідну роль (домінанта) у розвитку системи "природа—суспільство", тобто не інстинкти споживача природи, а розум її біблійного доглядача. Інакше кажучи, хаотичний, стихійний саморозвиток має замінити розумна стратегія співіснування на засадах законів і процесів природної саморегуляції. Таке управління повинне бути лише "м'яким", тобто екологічним. У ньому людство повинно сумлінно дотримуватися вимог законів гармонізації розвитку суспільства і природи. Лише благо і зацікавлене розуміння, а не насильство і волюнтаризм можуть бути в основі формування ноосфери. Людству, звичайно, доведеться вирішувати важкі й всеосяжні для нового століття проблеми. Зате ці проблеми будуть проблемами творення, доброго почину задля життя і здоров'я майбутніх поколінь.

Основоположники вчення про ноосферу (П. Тейяр де Шарден, В.!. Вернадський) вкладали в це поняття розуміння божественного начала, а тому і милостивості до людей — носіїв божественного розуму. У цьому велика творча сила вчення про ноосферу. Саме в такій інтерпретації закон ноосфери видається логічним, оскільки людство як розумна частина природи, що перетворилася на руйнівну загальносвітову "геологічну" силу, вільне у виборі — або остаточно зруйнувати біосферу і тим самим знищити себе, або зберегти і природу, і власне існування, і добрий спадок для нащадків. Сьогодення підтвердило безальтернативність вибору шляху подальшої
життєдіяльності відповідно до ноосферних принципів:

відновлення гармонійного співіснування суспільства і природи;

гуманізація життєдіяльності людини, суспільства;

цілісність релігії, науки, філософії, мудрості;

суспільний розвиток і державна політика на благо людини і природи;

віра у велику місію освіти взагалі, і в першу чергу — екологічної освіти;

віра у велику місію освіти взагалі, і в першу чергу — екологічної освіти;

проголошення курсу на використання відновлюваних джерел енергії і передусім енергії Сонця.

Ці принципи можуть бути реалізовані в конкретних стратегічних планах дій, основний зміст яких такий:

зміна філософських цінностей життя людини, суспільства, в основі яких мають бути культурні й духовні традиції, соціально-екологічна цілісність середовища існування;

екологічне оздоровлення природних об'єктів, ландшафтів як середовища існування, скорочення техногенного навантаження на них і консолідування на цій основі цілей суспільства й держави;

пріоритет сталості суспільства, соціумів, поселень як кінцевої мети гармонізації життєдіяльності і як визначальної динамічної рівноваги життєвих сил (духовних, природних, матеріальних) людини, родини, суспільства та їхньої політичної надбудови — держави;

визначення мудрості, культури як міри, а ноосферогенезу — як методологічної бази процесу гармонізації;

удосконалювання фізичної та духовної природи людини, сприйняття його суспільством як вкрай необхідного заходу для оздоровлення й відновлення життєвих сил Природи з використанням біотичних методів регулювання і як шляху до досягнення й підтримання динамічної рівноваги життєвих сил (духовних, природних, матеріальних);

гуманізація освіти як способу життя, як рушійної сили процесу гармонізації і збагачення життєвих сил людини, суспільства та їхньої політичної надбудови — держави;

визначення спрямованості інноваційних змін як способу підтримання стабільності й динамічної рівноваги життєвих сил;

екологізація технологій, пристосування їх до місцевих умов і незалежних джерел енергії; спрямованість їх на підвищення самодостатності умов життя на принципах соціальної справедливості.

У загальнонауковому й філософському плані нині вже формується та ноосфера, яку передбачав В. І. Вернадський, — період, коли домінує розумна діяльність людей. Однак ця діяльність іще не стала мудрою у ставленні як до природи, так і до самих людей, суспільства. До поняття "ноосфера майбутнього" найбільше підходить визначення "мудра діяльність". Цього можна досягти лише шляхом екологізації освіти, науки, знань. Така екологізація має стати одним із провідних пріоритетів державної політики, передусім екологічної.

Регламентуючі принципи вирішення проблем гармонізації

Базові регламентуючі принципи гармонізації співіснування людства і природи викладені в Декларації, прийнятій на Всесвітній конференції ООН з питань навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992), у вигляді керівних принципів, що мають за мету активізувати рівноправне глобальне партнерство через створення нових рівнів кооперації між державами і ключовими секторами суспільства та економіки за допомогою виконання міжнародних угод, які враховують інтереси всіх і захитають цілісність глобальної системи екології та розвитку, визнаючи цілісність і взаємозалежність природи нашого спільного дому — Землі.

Принцип 1. Людина перебуває в центрі уваги концепції сталого розвитку. Вона має право на здорове і продуктивне життя в гармонії з природою.

Принцип 2. Відповідно до Статуту ООН і міжнародних правових норм, держави мають суверенне право на експлуатацію власних ресурсів згідно з власною політикою щодо навколишнього середовища та розвитку; вони також несуть відповідальність за забезпечення того, що діяльність у межах їхньої юрисдикції чи контролю не завдає шкоди навколишньому середовищу інших держав чи територій поза межами державної юрисдикції.

Принцип 3. Право на розвиток повинно реалізовуватися таким чином, щоб справедливо задовольнялися потреби теперішніх і майбутніх поколінь щодо навколишнього середовища і розвитку.

Принцип 4. Щоб досягти сталого розвитку, захист навколишнього середовища повинен бути невід'ємною частиною процесу розвитку і не може розглядатися ізольовано від нього.

Принцип 5. Усі держави і люди повинні об'єднувати свої зусилля у вирішенні надзвичайно важливої проблеми викорінювання бідності, що є незаперечною вимогою сталого розвитку, для зменшення різниці в рівнях життя і кращого задоволення потреб більшості людей світу.

Принцип 6. Особливому становищу та потребам країн, що розвиваються, зокрема найменш розвинених та найбільш екологічно уразливих, повинен надаватися особливий пріоритет. Міжнародні заходи у сфері навколишнього середовища і розвитку мають також враховувати інтереси й потреби всіх країн.

Принцип 7. Держави повинні співпрацювати в дусі глобального партнерства для збереження, охорони та відновлення здорового й цілісного стану екосистеми Землі. Держави несуть спільну, водночас диференційовану відповідальність через різну частку їхньої участі в глобальній екологічній деградації. Розвинені країни усвідомлюють відповідальність, покладену на них в умовах міжнародного прагнення до сталого розвитку, у зв'язку з тиском, який їхні суспільства чинять на глобальне навколишнє середовище, а також технологіями й фінансовими ресурсами, якими вони володіють.

Принцип 8. Для досягнення сталого розвитку та вищої якості життя для всіх людей держави повинні скорочувати й позбуватися несталих моделей виробництва і споживання, а також сприяти розвиткові належної демографічної політики.

Принцип 9. Держави повинні співпрацювати в напрямі зміцнення процесу нарощування ендогенних можливостей для сталого розвитку, поліпшуючи наукове розуміння шляхом обміну науково-технічними знаннями, а також прискорюючи розробку, адаптацію, впровадження і передавання технологій, у тому числі нових та інноваційних.

Принцип 10. Екологічні проблеми найкраще вирішувати на відповідному рівні з участю всіх зацікавлених сторін. На аціональному рівні кожен індивідуум повинен мати належний доступ до