МОНІТОРИНГ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА В УКРАЇНІ

План

1. Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні

2. Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза

3. Геоекологічний моніторинг у системі природоохоронного законодавства України

Державне регулювання у сфері охорони довкілля не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Геоекологічний моніторинг — сучасна форма реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації. Це забезпечує регулярне оцінювання та прогнозування стану середовища, життєдіяльності суспільства й умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Термін "моніторинг" походить від лат. monitor, що означає "той, що дивиться вперед", "той, що попереджує, застерігає". У науку це поняття ввів канадський учений Р. Ман напередодні Стокгольмської конференції ООН із проблем навколишнього середовища (червень 1972 p.). Професор Ман запропонував називати моніторингом "систему повторних спостережень за одним або більше елементами навколишньої природи в просторі та часі з певними цілями та попередньо заданою програмою".

Ю.А. Ізраель (1978) зазначав, що моніторингом найправильніше вважати "систему спостережень, яка дає змогу виділити зміни стану біосфери під впливом антропогенної діяльності". Термін "моніторинг довкілля" набув поширення в міжнародній практиці після Конференції ООН із навколишнього середовища у 1972 р. і Генеральної Асамблеї ООН, яка прийняла Програму ООН з навколишнього середовища (UNEP), затверджену резолюцією 15 грудня 1972 р. У межах цього документа було розроблено концепцію та програму моніторингу й оцінки стану довкілля.

Геоекологічний моніторинг — система спостереження та контролю за станом навколишнього середовища з метою визначення тенденцій його змін і попередження небажаних явищ відповідними регулювальними засобами. Мета моніторингу полягає в реєстрації стану природних систем, його прогнозуванні, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища.

Геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання таких рівнів:—

глобальний (біосферний), що здійснюється на міжнародному рівні;—

державний — відбувається в межах однієї країни й організується спеціальними органами кожної держави;—

регіональний — здійснюється в межах великих регіонів;—

локальний — виконується в межах окремих населених пунктів, на конкретних підприємствах.

Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення різних природних комплексів можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу. Національна служба моніторингу — це система постійно діючих станцій і постів з необхідними засобами стеження за компонентами й елементами геосистем відповідно до заданої програми та уніфікованих методик. Основним завданням такої служби є забезпечення екологічної безпеки громадян шляхом виявлення тенденцій змін природних комплексів під впливом антропогенної діяльності та попередження розвитку в них деструктивних явищ і процесів.

Як і підконтрольні об'єкти, структура, функції й органи управління моніторингу перебувають у безпосередній залежності від масштабного рівня природних систем. Структура глобального рівня складається зі Світового координаційного центру моніторингу, а також мережі фонових станцій спостереження, розташованих на суходолі, переважно в біосферних заповідниках, в океані (на островах та спеціальних наукових суднах) та відповідних комунікаційних і контрольних засобів.

Регіональний системний моніторинг — система спостережень за станом перетворених ландшафтів, ландшафтно-технічних систем та їх середовища з метою визначення ступеня їх антропогенної перетвореності, оцінювання, прогнозування та регулювання. Створення єдиної системи моніторингу природного середовища є особливо актуальним питанням для тих регіонів, де переважають глибоко перетворені ландшафти. Існують такі види регіонального моніторингу:—

моніторинг природно-заповідних ландшафтів — спостереження за розвитком еталонних природних комплексів з метою охорони та забезпечення їх стійкості на основі збереження їх функціональної структури та нормального перебігу природних процесів;—

моніторинг лісогосподарських ландшафтів, сутність якого полягає в контролі за експлуатацією, природним відновленням і станом лісових насаджень, формуванні лісових ландшафтів, що мають відповідну фізико-географічним умовам повноту та високий бонітет деревостоїв;—

моніторинг агроландшафтів — контроль стану родючості ґрунтового покриву, водно-теплового режиму ґрунтів та біологічної продуктивності агроекосистем, їх стану протягом вегетаційного періоду;—

моніторинг аквальних природних комплексів полягає в контролі нормального функціонування технічних систем, розвиткові характерних природно-антропогенних процесів (замулення, евтрофікація, підтоплення тощо), а також санітарного стану водойм;—

моніторинг міських та інших селітебних і рекреаційних ландшафтів — контроль їх стану та відповідності їх середовища до санітарно-гігієнічних норм, а також стійкості до промислових, містобудівельних, рекреаційних та інших навантажень.

Функції моніторингу різних масштабних рівнів мають суттєві відмінності. Якщо на глобальному рівні узагальнюється інформація, отримана з регіонів, та виявляються тенденції щодо змін біосфери в цілому та її континентальних і океанічних частин, то на регіональному рівні таку інформацію збирають, обробляють та передають через національний центр моніторингу в Світовий координаційний центр. Окрім цього, тут оцінюють стан природних комплексів, моделюють прогноз екологічної ситуації та виявляють тенденції зміни компонентів природи у межах регіонів.

Функції моніторингу локального рівня надзвичайно різноманітні, їх можуть звести до таких чотирьох блоків:—

інвентаризаційно-спостережно-контрольний;—

аналітико-прогнозно-рекомендаційний;—

накопичувально-ощадний (банк даних);—

комерційний.

Отже, геоекологічний моніторинг здійснюється з метою реєстрації стану природних систем, його прогнозування, видачі даних керівним структурам для своєчасного попередження негативних змін навколишнього середовища. При цьому геоекологічний моніторинг має вирішувати завдання глобального (біосферного), державного, регіонального та локального масштабних рівнів.

Достовірну інформацію про стан, розвиток і забруднення природних комплексів різного рангу можна отримати лише за допомогою спеціальної державної служби моніторингу.

Державна система моніторингу навколишнього природного середовища в Україні

Державна система моніторингу довкілля — це система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами.

Структура та рівні державної системи моніторингу довкілля передбачають розбудову таких видів моніторингу навколишнього природного середовища (НПС) в Україні:—

загальний (стандартний) моніторинг НПС — це оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, що дають змогу розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;—

оперативний (кризовий), сутність якого полягає у спостереженнях за спеціальними показниками на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами та джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, котрі визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності;—

фоновий (науковий) моніторинг НПС — спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами природного довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакціями організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, геосистем і біосфери в цілому. Так моніторинг здійснюється у природних та біосферних заповідниках і на інших територіях, що охороняються.

В Україні є розвинута нормативно-правова база для проведення геоекологічного моніторингу. Постановою Кабінету Міністрів затверджене "Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30 березня 1998 p., яке визначає порядок створення та функціонування Державної служби моніторингу довкілля (ДСМД). ДСМД — це система установ, які збирають, аналізують, зберігають і поширюють інформацію про стан довкілля, прогнозують його зміни та надають науково обґрунтовані рекомендації для прийняття відповідних рішень ДСМД — складова національної інформаційної інфраструктури, що є відкритою інформаційною системою. Пріоритет її функціонування — захист життєдіяльності громадян і суспільства загалом, збереження природних екосистем, запобігання кризовим змінам у довкіллі та виникненню надзвичайних екологічних ситуацій антропогенно-техногенного походження.

Система державного моніторингу довкілля контролює об'єкти трьох масштабних рівнів:

1) локального — територію окремих об'єктів (підприємств, міст, ландшафтів та їх складових);

2) регіонального — територію економічних і природних регіонів та адміністративно-територіальних одиниць;

3) національного — територію країни загалом.

Створення і функціонування ДСМД мають на меті інтеграцію екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтуються на принципах узгодженості нормативно-правового й організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного та програмного забезпечення її складових (рис. 14.1).

Моніторинг здійснюють суб'єкти моніторингу за загальнодержавною та регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів (табл. 14.1). Фінансуються роботи зі створення і функціонування ДСМД та її частин за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно з чинним законодавством. Суб'єкти моніторингу забезпечують:—

удосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля;—

уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів та систем контролю;,—

створення банків даних для наступного їх багатоцільового колективного використання за допомогою єдиної комп'ютерної мережі, що забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та її зв'язок з іншими інформаційними системами, котрі діють в Україні та за кордоном.

Рис. 14.1. Узагальнена структура моніторингу навколишнього природного середовища*182

*182: {Лущик А.В., Романюк О.С., Швирло М.І., Яковлєв Є.О. Моніторинг екзогенних геологічних процесів як складова моніторингу довкілля в Україні // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. – 2002. - №1. – С. 73. }

Таблиця 14.1. Суб'єкти моніторингу довкілля в Україні та об'єкти їхніх

спостережень*183

*183: {Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. – К.: Мінекоресурсів, 2001. – С. 138. }

Суб'єкт моніторингу | Об'єкт моніторингу

1 | 2

Міністерство охорони навколишнього природного

середовища | Атмосферне повітря, атмосферні