Для прогнозу наслідків техногенного навантаження на навколишнє середовище в системі "Придніпров'я" передбачено цитогенетичний моніторинг. Із цією метою в тих самих точках полігону спостерігають за стерильністю пилку спеціально визначених для кожної території дерев, флуоресцентними параметрами хлорофілу в рослинах, а також досліджують мутагенні зміни у клітинах рослинності та людини. В ідеальному варіанті такими полігонами мають бути заповідники. Але на території України вони поділені нерівномірно і не відображають усю природно-географічну різноманітність екосистем, що потребують заповідання.

З метою здійснення практичного впровадження контролю за негативним антропогенним впливом на природне середовище та стеження за змінами, що відбуваються у геосистемах з наступним прогнозуванням їхнього подальшого розвитку, актуальним є виконання екологічного районування України, сутність якого полягає в розподілі території за екологічними ознаками відповідно до якісних характеристик навколишнього середовища, а також ступеня впливу на ПТК регіону. Районування передбачає поділ території на такі умовно однорідні таксони, природні екосистеми яких подібним чином реагують на певний рівень фонового забруднення. Основними принципами екологічного районування є такі;—

принцип комплексності, що полягає в необхідному комплексному розгляді всіх основних факторів екологічного районування в їх взаємозв'язку;—

системний принцип, згідно з яким таксономічні одиниці районування нижчого рівня визначаються як підсистеми єдиного цілого вищого рівня;—

цільовий принцип, що передбачає визначення основних цілей, на досягнення яких спрямований процес екологізації на кожному з рівнів районування;—

принцип територіальної спільності: площа, яка відповідає таксономічній одиниці районування, обов'язково включає декілька територій, що межують між собою і належать до ієрархічних одиниць нижчого рівня;—

принцип пріоритетності: першочергова роль екологічного початку в системі взаємодії природи та суспільства;—

принцип перспективної спрямованості: потрібне досягнення довготривалих народногосподарських інтересів.

Отже, карта-схема екологічного районування України, побудована з максимальним орієнтуванням на конкретні умови середовища, буде об'єктивною основою для наукового обґрунтування мережі розташування станцій екологічного моніторингу, а також господарських заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Отже, створення і функціонування Державної системи моніторингу довкілля має сприяти здійсненню державної екологічної політики, що передбачає:—

екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;—

соціально-екологічне й економічно раціональне розв'язання проблем, що виникають унаслідок забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;—

розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану річок Дніпра, Дунаю, Чорного й Азовського морів.

Геоекологічне прогнозування та екологічна експертиза

Геоекологічним прогнозуванням називають розробку уявлень про природні комплекси майбутнього та їхні перемінні стани, в тому числі зумовлені антропогенною діяльністю; це сукупність дій, що дають змогу міркувати про стан природних систем. Головним завданням геоекологічного прогнозування є оцінювання можливої реакції навколишнього середовища на безпосередній чи опосередкований вплив людини та попередження несприятливих процесів, спричинених впливами різних видів природокористування. Об'єкт геоекологічного прогнозування — природні системи та їх територіальні сполучення; предмет — їхні майбутні зміни, а також зміни чинників і джерел зовнішнього впливу. Основою такого прогнозування визначають ланцюг: вплив — зміна — наслідок. За обсягом території розрізняють глобальні, регіональні та локальні прогнози.

Геоекологічне прогнозування складається з трьох блоків, об'єднаних цільовим призначенням: природно-ландшафтного (структура і природний потенціал ландшафту), соціально-економічного (антропогенний вплив і навантаження) та блоку екологічних проблем і ситуацій.

Природно-ландшафтний блок прогнозування ґрунтується на структурно-динамічній концепції геосистем, сутність якої полягає в переході структури природних систем з однієї в іншу в результаті внутрішнього саморозвитку та під впливом природних й антропогенних факторів. Динамічні тенденції антропогенно перетворених геосистем, як і неперетворених, передбачають закономірну зміну станів у часі. Під час посилення антропогенного навантаження геосистема проходить через низку станів, поступово віддаляючись від початкового стану; при зменшенні навантаження також проходить через низку станів, але вже наближається до корінного. За значного перевищення антропогенних навантажень (наприклад, гірські виробітки, створення водосховищ, меліоративні заходи) геосистема повністю деградує, руйнується і переходить у новий, якісний стан.

Сутність соціально-економічного блоку геоекологічного прогнозування полягає в аналізі поточних і програмних завдань соціально-економічного розвитку території. При цьому види і ступінь антропогенного навантаження можуть бути нормативно встановленими або не передбаченими. Антропогенне навантаження на ландшафт оцінюють за видами використання земель і характером заселення території. Екологічне оцінювання передбачає визначення різних видів антропогенних дій, у тому числі в зонах впливу, тобто за межами ареалу їх безпосередньої дії.

Блок екологічних проблем і ситуацій включає насамперед прогноз соціально-економічних наслідків змін середовища. При цьому враховуються стан здоров'я населення, погіршення ефективності господарювання, економічні збитки, витрати на запобігання несприятливим змінам та їх ліквідацію, втрату чи виснаження природних ресурсів, міграцію населення тощо (рис. 14.4).

Рис. 14.4. Принципова схема геоекологічного прогнозування

Загалом прогнозування екологічної ситуації ґрунтується на аналізі та синтезі прогнозів усіх зазначених вище блоків. При цьому методи прогнозування поділяються на три основні групи: екстраполяція, моделювання й експертиза. Кожна з цих груп методів має істотні обмеження. Усі системи прогностичних модулів повинні включати: процедуру аналізу об'єкта прогнозування; метод аналізу статистичної звітності; процедуру класифікації подій; процедуру аналізу ієрархії об'єкта; процедуру формулювання критеріїв; метод побудови дерева цілей і завдань; метод аналоги; метод картографування; метод морфологічного аналізу, побудови матриць, визначення кореляційних і статистичних залежностей; метод бальної оцінки; метод експертних оцінок*186.

*186: {Кочуров Б.И. Геоэкологическое прогнозирование // Краєзнавство. Географія. Туризм. – Географія в школі. – 2005. – Червень. - № 23-24. – С. 11. }

Послідовність застосування методів та їх вибір у кожному конкретному випадку можуть змінюватися, але основні етапи прогнозування мають зберігатися. Складність структури об'єкта прогнозування, високий ступінь невизначеності його динаміки, розвитку і функціонування є тими факторами, за допомогою яких визначається вибір експертних методів, оскільки саме твердження експерта дає змогу встановити більш-менш чітку картину майбутнього.

Головними методами прогнозування є: моделювання, метод аналогів, експертиза, екстраполяція та ін. Метод аналогів, наприклад, ґрунтується на тому, що закономірності розвитку одного процесу з певними поправками можна перенести на інший процес, для якого потрібно скласти прогноз (вплив водосховища тощо). Метод екстраполяції — це перенесення встановленого характеру розвитку певної території або процесу на майбутнє. Наприклад, якщо відомо, що під час створення водосховища при неглибокому заляганні ґрунтових вод почалося підтоплення та заболочування, тоді можна уявити, що тут і надалі продовжуватимуться подібні процеси.

Прогнозні методи спрямовані в основному на виявлення просторово-часових впливів цих об'єктів на природне середовище. Під час розробки прогнозу майбутнього використання території враховуються такі види обмежень:—

дотримання необхідної пропорційності у процесі поділу територіальних ресурсів для виробничих і соціальних цілей;—

урахування чинних нормативів та інших законодавчо закріплених обмежень;—

потреба максимально допустимого з екологічного погляду інтенсивного функціонального використання територій.

Зважаючи на такі обмеження в процесі геоекологічного прогнозування вирізняють території альтернативного та регламентованого використання. Території альтернативного використання — території, природні й антропогенні особливості яких не створюють нормативних перешкод для будь-яких видів діяльності, тобто забезпечують багатоваріантність їх використання. Території регламентованого використання поділяються на два види:—

ділянки монофункціонального використання, профіль та інтенсивність якого визначаються потенціалом цих територій (наприклад, площі залягання корисних копалин, території меліоративного фонду, природно-заповідний і природно-рекреаційний фонди тощо);—

зони обмежень навколо об'єктів, що потребують спеціального режиму використання земель (це санітарно-захисні зони промислових підприємств, охоронні зони заповідників та ін.). У межах таких територій набір та інтенсивність функцій мають визначатися нормативно.

Під час проведення геоекологічного прогнозування з метою функціонального розподілу територіальних ресурсів їх оцінюють за комплексом природних і антропогенних факторів, що впливають на вид і черговість використання земель (інженерно-будівельні умови, наявність водних і трудових ресурсів тощо). При цьому застосовуються методи бальної та вартісної оцінки. Сутність методу бальної оцінки полягає у визначенні ступеня сприятливості окремих ділянок території для різних видів господарського використання в умовних величинах — балах. Спочатку здійснюється бальна оцінка кожного фактора, а потім бали підсумовуються. Метод вартісної оцінки передбачає виявлення порівняльного дорожчання використання окремих ділянок території для різних видів діяльності. Дорожчання розраховується спочатку за кожним фактором, а потім результати також підсумовуються.

У процесі прогнозних досліджень має надаватися інформація про терміни незворотного виснаження природних ресурсів та дигресії природного середовища, можливі зміни їх функцій щодо розміщення об'єктів. Для геоекологічного прогнозування потрібно визначити не лише вплив об'єкта на природу, а ще й порушені функції середовища. Шляхом оцінювання і прогнозування або підтверджуються необхідність, можливість і доцільність розміщення на певній території об'єктів, або спростовується проект їх розташування.

Отже, геоекологічне прогнозування — це система досліджень для виявлення напрямів, ступеня, швидкості та просторових масштабів майбутніх змін природних систем (комплексів) з метою розробки заходів з оптимізації природного середовища*187. Одним із найголовніших завдань геоекологічних прогнозів є запобігання можливим руйнівним природним процесам, що посилюються за допомогою технічних засобів, а також створення раціональної структури території, виявлення вторинних впливів і можливих довготривалих змін.

*187: {Емельянов А.Г. Физико-географическое обоснование прогнозирования изменения природных комплексов под