З огляду на властивості природних геосистем як об'єкта прогнозних досліджень, можна сформулювати такі принципи геоекологічного прогнозування:—

комплексність прогнозу, тобто потреба передбачення змін низки компонентів природи в їх взаємозв'язку або всього комплексу загалом;—

динамічний підхід до прогнозованого об'єкта;—

просторово-часова єдність прогнозу, що відображає одночасність змін геосистем у часі та просторі;—

урахування природної диференціації середовища (шляхом фізико-географічного районування та ландшафтного картографування);—

якісно-кількісний характер прогнозу, який відображає відповідний рівень описання природних геосистем.

Терміни прогнозу зіставляються не лише з часом активного функціонування майбутніх видів природокористування (від декількох років до десятиріч), а й з можливими побічними впливами, які можуть виявитися через десятки, а в окремих випадках через сотні років. За тривалістю розрізняють короткотермінові прогнози (до одного року), середньотермінові (1—5 років), довготермінові (5—15—20 років), далекотермінові (понад 20 років). Інтерес становлять середньо- та довготермінові геоекологічні прогнози, що мають локальний і регіональний характер.

З метою запобігання негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні, крім моніторингу, застосовуються такі екологічні процедури, як екологічна експертиза й екологічний аудит.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування; техніко-економічні обґрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших об'єктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів та документів, що регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи й об'єкти, впровадження та реалізація яких можуть спричинити порушення норм екологічної безпеки та негативний вплив на навколишнє природне середовище.

Важливим інструментом запобігання негативному антропогенному впливові, техногенним аваріям і катастрофам стала державна екологічна експертиза, основною метою якої є заборона реалізації проектів і програм діяльності, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Державна екологічна експертиза — ефективний важіль запобігання порушенням вимог екологічного законодавства, засіб дотримання екологічної безпеки господарсько-промислової діяльності. Отже, мета екологічної експертизи полягає в запобіганні негативному впливові антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей, а також оцінюванні ступеня екологічної безпеки господарської діяльності й екологічної ситуації на окремих територіях та об'єктах.

Екологічна експертиза в Україні — це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінюванні передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності до норм і вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки*188.

*188: {Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 р. №1642-ІІІ. – ВВР. – 2000. - №227. – Ст. 213 // ВВР. – №8. – Ст. 1.}

Основними завданнями екологічної експертизи є*189: — визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої або здійснюваної діяльності;

*189: {Там само. – Ст. 5.}—

організація комплексного, науково обґрунтованого оцінювання об'єктів екологічної експертизи;—

установлення відповідності об'єктів експертизи до вимог екологічного законодавства, будівельних норм і правил;—

оцінювання впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища та якість природних ресурсів;—

оцінювання ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;—

підготовка об'єктивних, обґрунтованих висновків екологічної експертизи.

Об'єкти екологічної експертизи — це проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з упровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, які негативно впливають на стан навколишнього природного середовища*190.

*190: {Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 р. №1642-ІІІ (1642-14). – ВВР. – 2000. - №27. – Ст. 213 // ВВР. – 1995. - № 8. – Ст. 7.}

Згідно зі ст. 27 Закону України "Про екологічну експертизу", експертом екологічної експертизи може бути спеціаліст, котрий має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію та професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації й методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не менше трьох років. Участь громадськості в процесі екологічної експертизи може здійснюватися шляхом виступів у засобах масової інформації, подання письмових зауважень, пропозицій і рекомендацій, включення представників громадськості до складу експертних комісій, груп з проведення громадської екологічної експертизи. Громадська екологічна експертиза здійснюється в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативи громадських організацій або інших громадських формувань. Інші екологічні експертизи можуть відбуватися за ініціативи юридичних і фізичних осіб на договірній основі зі спеціалізованими еколого-експертними органами і формуваннями.

Екологогеографічною експертизою називають науково-практичну діяльність спеціалістів, яка полягає в аналізі змісту проектних матеріалів та їх оцінюванні з позицій вимог охорони природи та раціонального використання її ресурсів. Головна мета такої діяльності — попередження можливих негативних впливів господарчих об'єктів на середовище та забезпечення його сприятливого стану. Тобто експертиза тісно пов'язана з питаннями охорони природи й управління природокористуванням в умовах конкретних регіонів.

Експертиза передбачає оцінювання можливих наслідків у разі реалізації проекту. Серед її завдань важливе місце займає не лише виявлення безпосередніх змін і наслідків, а й ретельне вивчення взаємодії та побічних впливів використання нової техніки і технології. За допомогою експертизи мають встановити ступінь відповідності обговорюваного проекту до основних геоекологічних принципів. При цьому особливої уваги потребують:—

урахування принципів комплексності та регіональності (зокрема, узгодженість планів господарського розвитку з природно-ресурсним потенціалом території);—

рівень геоекологічного обґрунтування намічених заходів;—

достовірність виявлених наслідків спорудження об'єкта;—

відповідність природоохоронних заходів до очікуваних негативних наслідків у природі.

Серед конкретних питань, що вирішуються в процесі експертизи, вирізняють такі головні:—

мета майбутнього проекту й актуальність її досягнення;—

повнота і достовірність вихідної інформації;—

надійність теоретичних передумов проекту та їх відповідність до сучасного рівня знань;—

обґрунтування вибору місця спорудження об'єкта;—

характеристика ресурсних показників проекту (земле-місткість, ресурсомісткість та ін.);—

прогнозування можливих змін природи та його достовірність;—

гострі проблемні ситуації й можливості їх вирішення;—

альтернативні шляхи досягнення мети та вибір найліпшого варіанта.

Процедура експертизи полягає у зіставленні положень обговорюваного проекту з геоекологічними принципами та вимогами нормативних документів. Експертиза, як правило, здійснюється у декілька етапів, у кожному з яких з'ясовуються і порівнюються думки експертів та у підсумку виноситься загальне рішення. Якщо обговорюваний проект неприйнятний із геоекологічних позицій, тобто не відповідає потребам збереження природного середовища та погано скоординований з планом економічного розвитку, то ймовірне виникнення конфліктної ситуації. Коли суперечку неможливо розв'язати або це дорого коштуватиме, пропонуються інші варіанти проектів, кожен з яких оцінюється самостійно. Потім на основі їх порівняння обирається кращий варіант. За результатами аналізу, перевірки та оцінювання проектних матеріалів формулюють висновки, рекомендації та пропозиції, що подаються у зведеному експертному висновку. Позитивний висновок дає змогу ухвалити рішення про реалізацію проекту.

9 лютого 1996 р. було прийнято Закон України "Про екологічну експертизу" який дав можливість спрямувати експертну діяльність у чітко визначеному правовому напрямі. За цим документом забезпечено розробку та введення в дію комплексу нормативно-інструктивних документів, що всебічно регламентують питання організації та здійснення державної екологічної експертизи.

За чинним екологічним законодавством виокремлюють діяльність та об'єкти, які потенційно можуть завдати шкоди довкіллю. Вони визначаються як такі, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку" від 27 липня 1995 р. основними об'єктами та видами діяльності вважають: — атомну енергетику й атомну промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди, виготовлення елементів, які тепло виділяються, для АЕС, регенерацію відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізацію радіоактивних відходів);—

біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництва;—

збирання, оброблення, зберігання, поховання, знешкодження й утилізацію всіх видів промислових і побутових відходів;—

видобування нафти, нафтохімію та нафтопереробку, автозаправні станції;—

добування і переробку природного газу, будівництво газосховищ;—

хімічну промисловість, текстильне виробництво;—

четалургію (чорну та кольорову);—

вугільну, гірничовидобувну промисловості, видобування і переробку торфу;—

виробництво, зберігання, утилізацію та знищення боєприпасів усіх видів;—

целюлозно-паперову промисловість;—

будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем;—

тваринництво, виробництво харчових продуктів;—

будівництво каналізаційних систем і очисних споруд, водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання.

З метою запобігання негативному впливові діяльності й об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, документація щодо реалізації таких об'єктів та діяльності підлягає обов'язковій державній екологічній експертизі. Державну екологічну експертизу організовують і здійснюють еколого-експертні підрозділи, спеціалізовані установи, організації або спеціально створені комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органи на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. На сьогодні значна частина документації