В Україні все більше уваги приділяється адаптивним процедурам оцінювання екологічної ситуації та прийняття рішень в управлінні природокористуванням. Причина цього полягає у глибоко досліджених теорією та підтверджених на практиці фактах, що свідчать про таке:—

взаємозв'язки соціальних, демографічних, економічних та екологічних процесів мають складний характер, який динамічно змінюється в просторі і часі, у зв'язку з чим судження про майбутні зміни в природокористуванні неминуче є ненадійними, навіть якщо вони ґрунтуються на виявлених на сьогодні тенденціях розвитку окремих процесів;—

економіко-виробничі й екологічні системи, маючи властивість змінюватись і самоорганізовуватись, зберігають пристосованість і здатність до самовідновлення лише в певних межах, при перевищенні котрих вони переходять в якісно інший стан;—

збитки, пов'язані з прорахунками у плануванні, та відхиленнями під час втілення в життя природоохоронної політики надто великі, щоб можна було формувати і реалізовувати їх у режимі проб і помилок, обмежуючись реагуванням на порушення, які відбулися, без самонавчання всієї системи.

Ці обставини роблять нереальними надії на розробку "ідеальних" природоохоронних стратегій, котрі залишалися б стабільними тривалий час. Зміни, внесені в подібні стратегії, мають ґрунтуватися на глибших наукових теоріях і моделях динамічної оптимізації. Механізм контролю та корегувальний механізм природоохоронної політики повинні забезпечувати випереджувальне й оперативне внесення необхідних змін у природоохоронні дії, не лише "пам'ятати" про тенденції зміни об'єктивних даних, а й володіти базою знань про системи аргументів та установок, що в минулому спричинили помилки або сприяли успіхам, знати і враховувати "ціну" і наслідки позитивного й негативного досвідів природоохоронної політики.

Адаптивний підхід до управління природоохоронною діяльністю — одна з найважливіших передумов її ефективності. Адаптація режиму управління здійснюється двома шляхами: 1) корегування стратегій природокористування і встановлення механізму прийняття оперативних рішень відповідно до умов, що змінюються і передбачаються; 2) природоохоронна політика може і має сама по собі активно впливати на формування сприятливих умов наступного розвитку, зокрема, шляхом підвищення рівня екологічної освіченості суспільства, збільшення природоохоронного потенціалу тощо. Йдеться не про пристосовуваність, а про активну адаптацію, яка досягається за допомогою цілеспрямованої зміни зовнішнього середовища відповідно до перспективної мети охорони та раціонального використання природних ресурсів.

У зв'язку з багатодисциплінарним і міжвідомчим характером проблем, що розв'язує природоохоронна політика, інформаційно-методичне забезпечення цієї діяльності є специфічним і складним завданням. У зв'язку з настійною потребою поліпшення інформаційно-методичного забезпечення природоохоронної політики зумовлений розвиток екологічного моніторингу. В документах міжнародної конференції ООН із питань навколишнього середовища (Стокгольм, 1972) була висунута ідея моніторингу в формі національних систем постійного спостереження за змінами в біосфері з метою одержання достовірних відомостей про збільшення техногенного впливу на її компоненти, екологічне прогнозування й обґрунтування рішень щодо регулювання взаємодії техносфери з біосферою.

Моніторинг — це спостереження, оцінювання (порівняння з нормативними параметрами) і прогнозування стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; постійне і безперервне спостереження. Саме з метою забезпечення збору, обробки, збереження й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні з 1991 р. створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Охарактеризуйте сутність поняття геоекологічного моніторингу, з'ясуйте його мету й основні завдання.

2. Що передбачає створення Державної системи моніторингу довкілля?

3. Що визначає "Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища в Україні"?

4. Назвіть масштабні рівні моніторингу та їх основні функції.

5. Охарактеризуйте головні суб'єкти й об'єкти геоекологічного моніторингу в Україні.

6. Визначте основні принципи екологічного районування України.

7. Охарактеризуйте геоекологічне прогнозування: основну мету, об'єкти і предмет. З яких блоків складається геоекологічне прогнозування?

8. Які ви знаєте головні методи прогнозування?

9. З'ясуйте сутність державної екологічної експертизи, визначте її основну мету.

10. Що є об'єктами та в чому полягають головні завдання екологічної експертизи в Україні?

11. Які види діяльності та об'єкти становлять підвищену екологічну небезпеку?

12. Яким чином питання моніторингу довкілля, здійснення екологічної експертизи й екоаудиту відображені в сучасному законодавстві України?

Рекомендована література

1. Емельянов AT. Физико-географическое обоснование прогнозирования изменения природных комплексов под воздействием гидротехнических сооружений // Исследования природных комплексов в целях их охраны и рационального использования. — Калинин: Изд-во Калинин, ун-та, 1986. — С. 12—21.

2. Закон України "Про екологічну експертизу" від 6 квітня 2000 p. № 1642-Ш // ВВР . — 1995. — № 8. — Ст. 64.

3. Закон України "Про екологічний аудит" від 24 червня 2004 p. № 1862-IV // ВВР. — 2004. — № 45. — Ст. 500.

4. Ковалева Н.Г., Кумарова Н.И. Функции хозяйственного контроля, экологического аудита и экспертизы в формировании рыночных отношений. — Одесса: ИПРЭЭИ НАНУ, 1998. — 141с.

5. Кочуров Б.И. Геоэкологическое прогнозирование // Краєзнавство. Географія. Туризм: География в школе. — 2005. — Червень. — № 23—24. — С. 9—12.

6. Кукурудза C.І., Гумницъка Я.О., Нижник М.С. Моніторинг природних комплексів. — Л., 1995. — 142 с.

7. Лущик А.В., Романюк О.С., Швирло О.С., Яковлєв Є.О. Моніторинг екзогенних геологічних процесів як складова моніторингу довкілля в Україні // Екологія довкілля та безпека життєдіяльності. — 2002. — № 1. — С. 67—79.

8. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 р. — К.: Мінекоресурсів, 2001. —184 с.

9. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30 березня 1998 р. № 391 // http://www.rada.kiev.ua/cgi-bin/putfile.cgi.

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку організації та проведення моніторингу в галузі охорони атмосферного повітря" від 9 березня 1999 р. № 343 (зі змінами, внесеними згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 р. № 1763). — Джерело № 9.

11. Сочава В.Б. Введение в учение о геосистемах. — Новосибирск: Наука, 1978. — 320 с.

12. Шевчук ВЯ., Саталкін Ю.М., Навроцький ВМ. Екологічний аудит: Підручник. — К.: Вища шк., 2000. — 344 с.

13. Шищенко ПТ. Принципы и методы ландшафтного анализа в региональном проектировании. — К.: Фитосоциоцентр, 1999. —284 с