зменшенню витрат на виробництво шляхом використання кращих технологій та підвищення ефективності технологічного процесу;

поліпшенню інформації, на якій ґрунтується рішення про вибір технології, що дає змогу вигідніше витрачати гроші;

зменшенню витрат на воду та енергію завдяки більш економному й раціональному їх використанню;

підвищенню рівня виробництва, оскільки робітники краще працюють там, де відчувають відповідальність керівництва і турботу про себе;

розширенню ринків збуту товарів серед "екологічно свідомих" покупців;

поліпшенню іміджу підприємства, особливо якщо воно має "зелену позначку".

Корпоративний екологічний аудит тісно пов'язаний з екологічною ціною, еколого-економічними витратами поточного й перспективного періодів, екологічною рентою, вартістю екологічної шкоди від використання ресурсів з урахуванням сукупних витрат. Усі ці витрати визначаються в процесі ціноутворення, коли значну роль відіграє екологічний аудит у міру зростання екологічних витрат із розширенням екологічних обмежень у разі застосування нових технологій, тобто в процесі екологізації технологій.

Розглянемо основи екологічного ціноутворення і місце екоаудиту в ньому у випадку накопичення забруднювальних речовин у навколишньому середовищі.

Якщо кількість емісій перетворюваних забруднювальних речовин перевищує асиміляційну ємність навколишнього середовища, то ці речовини накопичуються і частково набувають властивостей неперетворюваних забруднювачів. Коли рівень емісії досить низький, викиди можуть асимілюватися природним середовищем, що приводить до розвитку взаємозв'язку між поточними емісіями й шкодою в майбутньому.

Поточні емісії викликають поточні пошкодження, а майбутні емісії — шкоду в майбутньому, однак рівень майбутніх пошкоджень не залежить відпоточних емісій. Ця незалежність розподілу між різними періодами часу дає змогу дослідити ефективність розміщення забруднювачів за допомогою аналізу динамічної економічної ефективності.

Зазвичай вихідним пунктом аналізу є отримання максимально чистого прибутку при використанні відходів. Проте краще використати еквівалентну форму: мінімізація двох різних видів витрат — вартості відшкодувань і вартості регулювання або запобігання забрудненню середовища.

Для графічного дослідження ефективності розподілу (алокації) потрібно мати дані про те, як змінюються витрати на запобігання забрудненню природного середовища залежно від ступеня регулювання і як завдана шкода залежить від кількості забруднень. Економістами узгоджено лише загальний вигляд цих залежностей. Більш детальні дані можна отримати за
допомогою проведення екологічного аудиту на конкретному промисловому підприємстві з урахуванням місцевих умов. Таким чином, екоаудит надає можливості для коректного врахування екологічних чинників у процесі ціноутворення.

У цілому гранична (маргінальна) шкода, яку спричинила одна одиниця забруднювальної речовини, збільшується зі зростанням кількості емісій. Тобто якщо кількість забруднювальної речовини, що викидається в навколишнє середовище, невелика, то і маргінальна шкода досить незначна. Однак коли ця кількість збільшується, одиниця забруднювальної речовини може викликати значну шкоду. Це пояснюється тим, що малі кількості забруднень легко розріджуються в природному середовищі, а за підвищеної
концентрації розрідження середовище гірше витримує навантаження.

Маргінальні витрати на запобігання екологічній шкоді зазвичай зростають при збільшенні регульованої кількості забруднювачів. Наприклад, на підприємстві поставлена мета — зменшити емісію забруднювальних речовин шляхом встановлення електростатичного фільтра, який уловлює 80 % частин. Якщо бажають підвищити ступінь очищення за рахунок послідовного встановлення ще одного фільтра, це забезпечить уловлювання 80 % часток від залишкових 20 %, або 16 % від обсягу емісії. Отже, перший фільтр забезпечить зменшення емісії на 80 %, а другий фільтр, який коштує стільки же як і перший, — усього на 16 %. Очевидно, шо кожна одиниця зменшення емісії коштує більше для другого фільтра, ніж для першого. Збільшення глибини очищення призведе до деякого підвищення собівартості вироблюваної продукції.

На рис. 4.7 наведено криві для визначення ефективного розподілу витрат. Рух у напрямку справа наліво відповідає вищому ступеню регулювання емісій і меншій їх кількості. Економічно ефективна алокація позначена точкою Q, у якій вартість шкоди, завданої маргінальною одиницею забруднювальної речовини, дорівнює маргінальній вартості заходів щодо її запобігання. Менший ступінь запобігання забрудненню (точки графіків / і 2, що
лежать ліворуч від точки Q) неефективний, через те що подальше підвищення витрат на регулювання перевищить величину шкоди. Отже, загальна вартість зросте. Так само рівні регулювання емісій, що мають більше значення, ніж у точці Q, приведуть до меншої вартості заходів щодо контролю, а підвищення витрат на компенсацію шкоди дасть у результаті ще більше підвищення загальної вартості. Підвищення або зменшення регульованої кількості емісій спричинює зростання загальних витрат. Тому величина Q є екологічно найбільш вигідною (оптимальною).

Інший випадок стосується ситуації, коли за деяких обставин оптимальний рівень забруднення може бути нульовим або близьким до цього. Така ситуація має місце, коли навіть перша порція забруднення спричинює витрати значно більші, ніж потрібно для її попередження. Це стосується роботи з високонебезпечними радіоактивними забруднювачами або отруйними речовинами.

Під час проведення екоаудиту також доцільно враховувати чинники, які впливають на ціноутворення в різних галузях промисловості та районах країни. Оптимальний рівень забруднення неоднаковий у різних регіонах країни. Місцевості з високою густотою населення або особливо чутливі до забруднення мають нижчі припустимі рівні, ніж мапонаселені райони або райони з меншою чутливістю.

Неважко знайти приклади різної екологічної чутливості. Є, наприклад, області з меншою чутливістю до кислотних дощів, через те що лужні ґрунти тут певною мірою забезпечують нейтралізацію певної кількості кислот.

У сучасних умовах проведення приватизації в Україні врахування екологічних вимог суттєво сприяє підвищенню екологічної безпеки регіону.

Врахування екологічного чинника може базуватися на двох підходах. Перший підхід пов'язаний із визначенням цінності території, на якій розташовано об'єкт, а другий — зумовлений екологічною небезпекою від функціонування об'єкта. Екологічна цінність — це сукупність функцій, спрямованих на відновлення природних ресурсів і асиміляцію забруднювальних речовин або інших наслідків техногенного впливу. Нині врахування тери-
торіальних чинників належить до компетенції місцевих органів влади. Конкретне рішення приходить, як правило, експертним шляхом — унаслідок проведення екологічного аудиту. Отримані результати дають змогу з більшою об'єктивністю визначити ціну на певну територію або об'єкт. Проведення комплексної еколого-економічної оцінки підприємства дає
можливість визначити перелік першочергових заходів щодо його екологічного оздоровлення і витрати на їх реалізацію. У зв'язку з виникненням додаткових витрат вартість підприємства, що приватизується, повинна зменшуватися за більш високого рівня його екологічної небезпеки. Додаткові витрати містять:

платежі за лімітне й понадлімітне забруднення навколишнього середовища, а також екологічні штрафи;

фінансування заходів щодо підтримання екологічної безпеки підприємства на необхідному рівні (визначається за висновками екоаудиту);

витрати на заходи щодо зниження рівня екологічної небезпеки (більш ефективні під час використання екоаудиту).

У процесі ціноутворення застосовуються й показники вартості або економічні показники екологічної небезпеки підприємства: шкода, що завдається довкіллю під час використання природних ресурсів і забруднення природного середовища; платежі за нормативне й понаднормативне використання природних ресурсів і забруднення природного середовища; екологічні штрафи за аварійні й залпові викиди і скиди шкідливих речовин.

Для розробки корпоративних програм запровадження екологічного аудиту рекомендується використовувати світові й вітчизняні вихідні документи та положення, а саме:

Європейський регламент з екологічного управління і аудиту 1836/93;

стандарти Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР);

стандарти серії ISO 14000 і ДСТУ ISO 14000-97.

Стандарти ЄБРР розроблено для формування вимог щодо конкурсного добору інвестиційних проектів розвитку підприємств загального типу. Будьяка особа чи компанія, яка здійснює аудит для перевірки відповідності вимогам Європейського банку реконструкції і розвитку, користується стандартами цього банку (це можуть бути аналоги для розробки галузевих стандартів).

Стандарти ЄБРР містять:

ціль та завдання проведення екоаудиту;

протокол екоаудиту;

договір на проведення екоаудиту;основні принципи, що регулюють екоаудит; корпоративні рекомендації щодо складання і використання аудиторських висновків. Аналогічно на корпоративному рівні в складі запроваджуваної програми і з урахуванням ДСТУ ISO 14000-97 можуть бути розроблені:

корпоративні цілі та завдання проведення екоаудиту;

корпоративний протокол екоаудиту;

корпоративний стандарт договору на проведення екоаудиту;

корпоративні принципи, що регулюють екоаудит;

корпоративна програма використання аудиторських висновків.

У цілому під час розробки корпоративної програми запровадження екоаудиту слід дотримуватися підходу, орієнтованого на екологічну модернізацію виробництва і корпоративну політику збалансованого розвитку (рис. 4.8).

Список рекомендованої літератури

Закон України від 26 червня 1991 р. № 1268-ХІІ "Про охорону навколишнього природного середовища".

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 p. № 188/98-BP.

Програма дій "Порядок денний на XXI століття" ("AGENDA-21"). — К.: Інтелсфера, 2000.

Вернадский В. И. Научная мысль как планетарное явление. — М.: Наука, 1991.

Данилов-Данильян В. И., Лосев К. С. Экологический вызов и устойчивое развитие. — М.: "Прогресс-Традиция", 2000.

Реймерс Н. Ф. Экология (теории, законы, правила, принципы и гипотезы). — М.: Россия молодая, 1994.

Кисельов М. М., Канак Ф. М. Національне буття серед екологічних реалій. — К.: Тандем, 2000.

Марчук Євген. Україна: нова парадигма поступу. — К.: Аваллон, 2001.

Ноосферогенез і гармонійний розвиток / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін, В. М. Навроцький. — К.: Геопринт, 2002.

Ріо-де-Жанейро — Йоганнесбург: паростки ноосферогенезу і відповідальність за майбутнє / В. Я. Шевчук, Г. О. Білявський, Ю. М. Саталкін та ін. — К.: Геопринт, 2002.

Гармонія життєвих сил Дніпра / В.